Розділи 8-9

1Мак. 8 – На сцену виходять римляни

Автор змальовує римлян у досить патетичній манері, але в певному сенсі досить наївно і з певними неточностями. У той час євреї насолоджувалися свободою віросповідання; Асидеї склали свою зброю, люди прагнули вдихнути ковток свіжого повітря, покінчити із своїм ізольованим становищем, вони прагнули стосунків з іншими народами. Уклавши договір із Римом, Макавеї отримали могутнього союзника у своїй боротьбі проти безпосередніх ворогів, але водночас вони стали надзвичайно залежними від такої могутньої сили, котра врешті-решт знищить їх.

Політика Риму на Близькому Сході полягала в невтручанні в справи євреїв, за винятком особливих випадків. Рим надавав перевагу тому, щоб підтримувати зусилля повсталих країн в їхній боротьбі проти своїх правителів, у цьому випадку йшлося про Димитрія. Незважаючи на те, що пророки несхвально ставилися до союзів із чужоземними державами, особливо із Асирією чи Єгиптом, Соломон порушив це правило, укладаючи угоди з язичницькими народами і забезпечуючи Ізраїлю процвітання.

Юда відправив посольство, до якого входили Евполем, чоловік з елінізованим іменем, але вірний принципам Ягвізму, та Ясон, чиє ім’я було грецьким аналогом єврейського імени Єгошуа, або Ісус, для того, щоб встановити дипломатичні стосунки з Римом. Подорож делегації була довгою та важкою, оскільки ті люди могли потрапити до рук сирійських вояків; вони, мабуть, подорожували морем.

Існував звичай, що міжнародні угоди були закарбовані в бронзі; оригінали таких договорів з Римом були написані латиною і лише після того їхній переклад здійснювався на грецьку мову. Латинська версія зберігалася в Капітолії, тоді як інша була доправлена в державу, з якою угода була укладена. Угода, про яку тут йдеться, була також укладена згідно з цими правилами. Наш автор переклав її на єврейську мову, і на основі тієї версії був здійснений грецький переклад, який ми маємо сьогодні. Преамбула умисно не подана, для того, щоб не згадувати римського бога, про якого тут йдеться (Юпітер Капітолійський).

1Мак. 9 – Смерть Юди

Події в цій главі безпосередньо пов’язані з подіями, описаними в главі сьомій, а укладання угоди з Римом є лише вставним епізодом. З іншого боку, союз із Римом, бувши величезним успіхом Юди, спричинив його падіння. Оскільки Юда був усього лиш вождем партизанського руху, Антіох не переймався його постаттю, але коли його почали підтримували римляни, він став небезпечним. Потрібно було негайно діяти, і Димитрій розпочав ці дії.

Незважаючи на радісне святкування перемоги над Ніканором, військо Юди зневірилося через те, що армія Селевків була набагато більшою. Чимало вояків стали дезертирами, і залишилося лише вісім сотень вірних вояків. Юда не дослухався до думок своїх радників, які закликали його до того, щоб уникнути битви; він і сам не мав упевнености в своїй перемозі, але вважав за краще померти на полі бою, аніж боягузливо втекти. Його честь спонукала його до продовження боротьби. Він ухвалив особисте рішення, яке йшло всупереч тому, чого прагнули інші; він не звернувся до неба (Господа) про допомогу так, як він це робив в інших випадках (1Мак. 4:10,30-33; 7:41-42). Він поліг смертю хоробрих, і автор не намагається дати богословське пояснення значення його смерти та поразки.

У 1 Книзі Макавеїв ми не знаходимо рядків, присвячених вірі у воскресення, яка висловлена в 2Мак. Плач народу за Юдою отримав натхнення від Давидової елегії за Саулом та Йонатаном. Смерть Юди не стала значною трагедією для визвольного руху Макавеїв, отже, брати продовжили свою боротьбу.

Історія Юди завершується так само, як і кожна історія царя Ізраїлю, чи Юдеї (2 Цар. 10:34-35; 12:20-22; 13:8-9,12-13). «Витязь, який рятував Ізраїль» (9:21), і цей вислів перегукується із тим, що було сказано про суддів Ізраїлю.

9:13-73 – Йонатан продовжує боротьбу

По смерті Юди повстанці затихли на якийсь час. Але ось з’являється Йонатан; він змальований за зразком, який ми бачимо в Книзі Суддів. Народ спіткала страшна криза, яка тут ускладнювалася голодом. Тривога, що охопила народ, була такою ж сильною, як і в часи, коли зникли пророки, – у цій ситуації був необхідний спаситель.

Народ бажав, щоб Йонатан посів ту посаду можновладця, що звільнилася по смерті Юди. Вміння Йонатана вирішувати політичні проблеми повернули до життя революційний рух братів Макавеїв після смерти його брата. Він також відомий як Апфус – це прізвисько, що означало «хитрий», він отримав після того, як влаштував засідку і повбивав потомків Ямбрі, котрі раніше схопили й знищили його брата Іоана (1Мак. 9:37-42).

Скориставшись ситуацією безвладдя, боговідступники, що нехтували Закон, знову взяли владу у свої руки. Вакхид та Алкім, завдяки своїй перевазі, зашкодили своїм супротивникам. Їхні репресивні дії призвели до зростання протестного руху серед євреїв. Йонатан розпочав партизанську діяльність, під час якої він здійснював напади, а потім відступав. Шукаючи безпечного місця переховування, він зі своїми прибічниками знайшов притулок у пустині Текоа, там, де колись переховувався й Давид. Для того, щоб почуватися впевненіше і отримати більшу свободу для дій, він уповноважив свого брата Іоана заручитися підтримкою набатеїв, що були арабським племенем, але потомки Ямбрі напали і вбили його. Відповідь Йонатана була жахливою і жорстокою, але ці дії треба розглядати в контексті обставин тієї епохи.

Незважаючи на те, що Йонатан уникнув засідки, яку наставив на нього Вакхид неподалік від ріки Йордан, цареві вдалося взяти під свій контроль більшу частину Юдеї. Тим часом на 153 р. епохи Селевків (159 р. до Р. Хр.). Алкін почав здійснювати перебудови в Храмі. Він зніс стіну, котру, як вважалося, побудували Огій та Захарія, щоб відділити євреїв від язичників. Алкін, знісши стіну, усунув захисний бар’єр між двома групами. Це і спричинило його смерть. Його кінець нагадує нам історії з інших книг Біблії про те, як закінчували своє життя люди, що мали злі наміри.

Йонатан змінив свої методи ведення партизанської війни, вийшовши з пустині і зайнявши оборону у твердині, що давало йому змогу здійснювати сміливі рейди, не піддаючи себе значній небезпеці. Вакхид узяв його в оточення, але Йонатану вдалося втекти. Вакхид страшенно розлютився і, повернувшись до своєї країни, вилив увесь свій гнів на єврейських радників, чиї поради і призвели його до цієї поразки. Він домовився про перемир’я з Йонатаном, який відтоді зумів прожити в мирі, успішно використовуючи цей час і працюючи для того, щоб отримати перевагу над ворогами.

Попередній запис

Розділ 7

7:1-25 – Димитрій та Алкім Помираючи, Селевк IV Філопатор залишив юного спадкоємця Димитрія у віці дев’яти років, котрого він відправив ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 10-11

10:1-14 – Йонатан та Олександр Балас Олександр, який претендував на престол Селевків, був також відомий під іменем Балас або Епіфан. ... Читати далі