«Бо всі шукають свого, а не того, що угодно Ісусу Христу» (Флп. 2:21), – ділився наболілим апостол Павло майже 2000 років тому. Так що егоїзм – це не винахід нашого часу, як то воліє вважати старше покоління, стверджуючи, що «раніше люди були добрішими, чуйнішими, уважнішими до проблем один одного…»
І навіть якщо Павло помилявся чи ми його зрозуміли не так, і насправді все відбувалося саме так, як стверджує старше покоління, то хто тоді здійснював революції, проводив колективізацію чи намагався кінцево вирішити «єврейське питання»? Адже щойно перелічені заходи були справами рук не ідейних, а точніше, божевільних, одинаків, а результатом дій тисяч і тисяч людей з мовчазним і не дуже мовчазним схваленням мільйонів.
Але годі про історичне минуле, краще поговоримо про сьогодення, про те, як егоїзм отруює життя навколо нас. І найкраще його згубний вплив можна спостерігати в сім’ях. Здавалося б, серед найближчих родичів має панувати мир і гармонія, особливо в порівнянні з тим, що відбувається навколо у світі. Проте куди там! Сім’я швидше нагадує поле бою, ніж затишну гавань, де можна пересидіти чергову житейську бурю. Але чому справи в більшості сімей відбуваються за першим сценарієм, а не за другим? Певно, люди укладали шлюб, щоб досягнути другого, а не першого сценарію, про який, чесно кажучи, мало хто думає, вже не кажучи, щоб таке собі бажати.
Звичайно, мріяти про постійне протистояння в сім’ї, нескінченне з’ясування, хто правий, а хто – ні, суцільне безумство. Проте не думати про те, що подібного вигляду може набути власний шлюб – прояв необережності. Всі чомусь вважають, що з ними таке в принципі не може статися. Але з часом подібне стається, при чому в дуже багатьох. У чому ж річ? А на це запитання, як що не саму відповідь, то вірний напрямок у пошуку потрібної відповіді, дає апостол Павло: «Жінки, коріться своїм чоловікам, як Господеві… Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву… Так повинні чоловіки любити своїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, любить самого себе» (Еф. 5:22,25,28).
От тільки знову ж таки люди в основній масі «шукають свого, а не того, що угодно Ісусу Христу» – і якщо навіть не будуть обурюватися біблійним порадам, то будуть «бачити» лише те, що «приємне очам», та чути те, що «ласкаве слуху». Зазвичай, у поле зору в такому випадку потраплятимуть лише поради, які стосуються другого з подружжя, а не власне себе. І тут знову починає повторюватися звична картина – сім’я починає набувати вигляду боксерського поєдинку.
Взагалі про ці речі неприємно писати, нагадувати, ще більш неприємно бачити, коли двоє колись палко закоханих людей стають чужими один одному. При чому не відразу, а поступово, не помітно, з плином часу. Часто не помітно для обох, доки одного дня з подивом не виявляють поруч із собою мало знайому, а деколи зовсім чужу, вороже чи байдуже налаштовану (невідомо, що ще гірше), втомлену від життя людину. А де любов? Куди поділася вона? Чи була вона? Насправді відповіді на ці запитання вже на матимуть суттєвого значення.
І зважаючи на такий сумний фінал, Павлова порада вже не здається «застарілою» чи «непотрібною». Принаймні, для декого.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Актуальна порада
Ваш коментар: