ПРО ЧЕМНІСТЬ

Священне Писання навчає: «Не роби іншому того, що тобі немиле. Що хочете, щоб вам робили люди, ви перші робіть їм те». Що це таке – чемність, увічливість, товариськість? Чемність – це чеснота, що подобається всім. Вона стягає на людину любов і прихильність. Усі люблять чемну людину в словах, поведінці та вчинках. Чемність, згідно з тлумаченням цього гарного за звучанням українського слова, означає шанобливе, ввічливе ставлення до людей. Це поведінка, в якій виявляється ввічливість, люб’язність. Як пише один письменник: «Поводились вони один з одним з підкресленою добросусідською чемністю!» Дуже часто люди почуваються нещасливими через нечемну поведінку інших: у словах, поведінці чи вчинках. Іноді навіть жести виявляють нечемність, брак виховання, ворожнечу, і через те викликають гнів, обурення, ненависть, апатію інших. Така маленька річ, як привітати іншу особу, вказує на добре виховання, культуру. Тоді людина стягає на себе доброзичливість, Боже і людське благословення. Навпаки, нечемність, брутальність свідчать про брак виховання, культури, поганий характер людини. Нам ніколи не пошкодить у житті бути чемними; це гарна людська прикмета і відбиток Божих прикмет.

Чемність – це чеснота, що спрямована до інших людей. Цією чеснотою ми віддаємо їм належне. Ми трактуємо людей так, як бажаємо, щоб вони нас трактували. Ми надаємо їм краще місце, ставимо їх вище за себе, щоб пошанувати інших. Так виявляємо іншій особі ввічливість і любов. Але не можемо говорити про якусь чесноту, не завертаючи уваги на Бога. Тому кажемо, що чемність – це чеснота або звичка, яка схиляє людину віддати родичам, батьківщині і всім, з ким маємо стосунки, честь і відповідну послугу.

Чемність – це також соціальна чеснота, яка найкраще виявляє християнський дух. Її визначають як «чесноту, якою наші слова і зовнішні вчинки спрямовують нас на товариське і згідне спілкування з нашими ближніми». Чемність – своєрідна приязнь у ставленні до інших. Вона вимагає від нас приятельського і соціального способу поведінки з усіма ближніми, незалежно від того, чи є вони нашими близькими приятелями, чи чужими для нас особами.

Передусім ця чеснота стосується батьків, бо вони дали нам життя і виховання. Вони мають бути на першому місці після Бога. Далі йде держава, яка дбає про нашу безпеку перед ворогами, наша етнічна родина, бо ми з’єднані з нею однією мовою, національністю, культурою, генетичним зв’язком, зовнішністю.

Однак наша чеснота чемності повинна виявлятися стосовно всіх. Як нечемність – це погана річ, так чемність, навпаки, хороша і притягаюча. Кожна людина народжується доброю. Апостол Петро навчає: «Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте» (1Пет. 2:17), а особливо треба шанувати людей, слабших за себе.

Нам треба плекати в собі взаємну пошану один до одного. Про це пише апостол Павло: «Любіть один одного братньою любов’ю; випереджайте один одного пошаною! У ревності не лінуйтеся, духом палайте, служіть Господеві, тіштесь надією, утиски терпіть, перебувайте в молитві» (Рим. 12:10-12).

Треба кожному віддавати те, що кому належить: «Тож віддайте належне усім: кому податок – податок, кому мито ­ мито, кому страх ­ страх, кому честь ­ честь» (Рим. 13:7). Це вияв людської досконалості, щоб зроджувати в молодих внутрішню пошану; бути веселими, без заздрості, покірними, послужливими, чемними, хоч би ми були більше вчені чи мали вищу посаду від інших людей. Поважайте всіх, але нікого не бійтеся. Людська чемність змушує нас віддати зовнішню та внутрішню пошану і честь особам вищим, наприклад, тим, хто має заслужений авторитет і має підстави вимагати послуху; або тим, хто перевищує нас мудрістю, чеснотою, вчинками, релігійним станом: їм теж належить пошана. Треба також шанувати старших. Про це навчає Священне Писання: «Перед лицем сивизни встань, і вшануй лице старого, і будеш боятися Бога свого. Я – Господь!» (Лев. 19:32).

Ввічливість – це коли хочеш робити з приємністю кожну річ. Увічливість робить життя пахучим, наче квітка, що розцвіла. Вона додає охоти до життя, сили до витривалості в праці. Ніколи не слід легковажити чемністю. Єдине слово, сказане від серця, робить людину щасливою. Може піднести людину, додати їй сил, заохотити до життя, а то й до геройства. Божа ввічливість змушує нас бути добрими. Бог дуже ввічливий, лагідний та чемний до людей. Усе створене Богом вказує на чудовий лад, гармонію і лагідність у природі. Як лагідно Бог поводиться з грішниками, даючи живий приклад: у притчах про блудного сина, про загублену овечку, про доброго пастиря. Ісус Христос лагідно ставиться до грішників на прикладі жінки-грішниці: «Жінко, ніхто тебе не засудив – то й Я тебе не засуджую, іди і більше не гріши» (пор.: Лк. 7:37-50).

Чемна поведінка сприяє благословенню й добробуту. Чемність робить наше життя приємним, радісним. Вона лікує прогріхи, повертає рівновагу душі, здобуває приятелів, навертає грішників. Чемність сприяє виявам добра з боку ближнього. Коли ми чемні щодо людей, то й люди мимоволі стають чемними щодо нас. Ближні відчувають задоволення, що ми їх шануємо. Чемність змушує навіть противника показати свою чемність. Нечемність же викликає гнів, ненависть. Нечемність часто є знаком гордості. Не жаліймо похвал і чемної поведінки, бо вони – наче олива на зболілі рани. Чемна поведінка часто заохочує наших ближніх до добрих справ, а для нас – це запорука нагороди і благословення. Чемність робить людей кращими. Вона є джерелом радості, що коріниться в глибині душі, а згодом виявляється назовні. Чемність – це знак покори. Горда людина рідко коли є ввічливою чи чемною. Вона радше бажає, щоб усі перед нею схилялися, а не вона перед іншими. Покора, навпаки робить людину чемною і ввічливою. Чемність викликає до нас симпатію і любов інших людей. Вона веде нас до любові Божої.

Чемність виявляємо не тільки в ділах, а й в думках. Думки ж мають велику моральну вартість. Дехто чемний ззовні задля матеріальної користі, але в нього немає чемності в думках. Як ото каже галицька приповідка: «На губах мід, а в серці – їдь!» Або: «Не вір губі, бо вона часом бреше!» Чесноти віддзеркалюють внутрішнє обличчя людини, її душу. Вони вказують, що ця душа добра і злучена з Богом. Саме це є відбитком моральної краси людини. Ми мусимо набути добру звичку – добре думати про інших людей, не осуджувати їх, безпідставно не критикувати їх. Зашвидко не картати, не лаяти. «Не суди ти, і тебе не будуть судити», – навчає Ісус Христос.

Будьмо чемними також у словах. Увічливі й чемні слова мають велику силу. Вони пом’якшують затверділі та злостиві серця людей, підтримують приязнь, зберігають людяність, відвертають злість, нервовість, з’єднують роз’єднаних, усувають упередження, сварки, гнів, ненависть, приносять мир і щастя. Люди дуже потребують таких слів. Вони почуваються щасливі в добрім товаристві, коли до них хтось увічливо та чемно заговорить. Така поведінка веде людину до Бога. Нам також треба дотримуватися правил чемності та ввічливості. Ввічливість не повинна бути надмірною, щоб не образити ближнього, бо тоді вона стає смішною. Ввічливість виробляє в людині характер, бо стримує її від моральних зривів, вправляє її в покорі та в опановуванні себе.

А ось ще гріхи проти чемності та ввічливості. Улесливість – це гріх надмірної ввічливості. Улесливий боїться втратити довір’я, не сподобатися комусь і тому часто буває нещирий у своїх словах чи діях. Улеслива людина часто вживає брехню і вдавання. Сварка – наслідок браку чемності й ввічливості. Сварка полягає в приниженні іншої людини через висловлювання. Це вада, коли людина протиставляється іншим людям або свариться з ними; а братня любов вимагає, щоб ми жили в мирі й любові. Сварка – це незгода між людьми, змагання в словах. Сварка суперечить чесноті чемності та приязні. Спиняймо її за всяку ціну! Вона не личить чемній, зрілій, культурній, а тим паче – духовній особі. Стережімося нечемності, а натомість завжди стараймося бути ввічливими.

Попередній запис

ПРО ДУШЕВНУ ПРОСТОТУ

«Ото справді ізраїльтянин, що немає в нім підступу!» (Ів. 1:47). Простота – це норма, яку треба плекати постійно. Що таке ... Читати далі

Наступний запис

ПРО БОЯЗНЬ СМЕРТІ

Дорогі в Христі! Протягом усіх віків найбільші генії людства цікавилися завжди кінцевою долею людини, тобто смертю і життям після смерті. ... Читати далі