Святі кажуть, що без гріха язика було б на третину гріхів менше у світі. І вони не помилилися. Гріхів язика можна уникнути, якщо: 1) уникати пустої балаканини, обмежуючись корисною бесідою; 2) захищати добре ім’я ближнього, яке ображають, і не розголошувати пліток.
Передусім, ми повинні уникати непотрібної балаканини. Каже мудра приповідка: «Говорити – це срібло, а мовчати – це золото». Мовчання – це смерть гріхів (св. Августин). Хто вміє мовчати, той мудрий у бесіді. Хто навчається добре мовчати, той зуміє розумно говорити. Мовчання є матір’ю розумних думок (св. Амвросій). Хто стереже свої уста, той зберігає свою душу. Хто багато говорить, той не стережеться від гріха. Як із заліза і кременю виникає вогонь, так брехня постає з балаканини (св. Климент).
Якщо всі інші знаряддя намірів нашого тіла відкриті, то язик Бог замкнув подвійним муром – зубами й устами, щоб нагадати нам про обережність у бесіді (св. Бернард). Ми не повинні мати серця на язиці, а язик у серці. Як вибираєш собі страви, які хочеш їсти, так добирай також слів, які маєш сказати (св. Августин). Святе Письмо порівнює язик людини з лезом, яке дуже часто ранить необачну людину. Христос каже: «Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений» (Мт. 12:37). Якщо хтось обмовляє ближнього, треба його захистити: «Відкрий уста на користь німого», тобто борони тих, хто через свою відсутність не може себе захистити. Якщо хтось погано говорить про іншого, старайся виправдати його намір, неусвідомленням ним цього гріха або ж взагалі неміччю людської природи. Таким чином злагідниш суворий суд. Добре також навести взамін добрі прикмети ближнього, про котрого говорять. Корисним є також прийняти поважний суворий вираз обличчя, коли доводиться слухати бесід, що ображають честь ближнього. Таким чином виказуємо злословцеві мовчазну догану. Можна також звернути розмову на інший предмет. Ні в якому разі не можна розголошувати таких бесід. Якщо ти щось почув, нехай воно лишиться в тебе. Одним вухом почув, а другим випусти. Лише дурного болить те, що почув, і зараз же мусить розголошувати (Сир. 19:10-12). Тож будьмо дуже обережними в розмовах про наших ближніх, бо можемо легко пошкодити їм на все життя, навіть не здогадуючись про це. Приповідка мудрого каже: «Пильнуй свого носа, а не чужого проса».
Говорячи про гріхи язика, можемо запитати себе, чому ж людина взагалі говорить? На те запитання можна дати тисячі відповідей. Передусім говоримо, щоб поділитись нашими враженнями, потребами, звістками; щоб передати новини знайомим, приятелям, рідним; щоб передати знання, науку; щоб запитати про дорогу, якщо не знаємо, куди йти; щоб залагодити якусь справу купівлі-продажу; щоб похвалити або ж зганити когось; щоб висловити наші побажання вдячності, співчуття або ж обсудити когось. Одне слово, мова – це обмін думками, яку висловлюємо з допомогою нашого язика. Але ми мусимо пам’ятати про те, що наш язик і мова – це прецінний дар Божий, даний на добро людини: для передавання знань, вістки, висловлення своїх потреб чи болів, радощів тощо. Також пам’ятаймо: яка розмова – таке й життя. Мудрий Сенека казав: «За нашим язиком і мовою пізнається, що в кого на серці». Тож молімо Духа Святого, щоб ми могли силу волі завжди і всюди мудро вживати для нашої мови і нашого язика. Стережімося гріхів язика! Нікого не засуджуймо; не будьмо галасливими в бесіді; з усіма розмовляймо спокійно; хвалімо приятелів; ніколи погано не налаштовуймо одного проти іншого. Невинними устами і чистим серцем щоденно прославляймо нашого наймилішого Отця Небесного, Якому честь, слава, подяка за дар нашого язика і мови.
