Вірність означає точне збереження віри і лояльності щодо іншої особи. Є різні види вірності: вірність подружжя, вірність у національних відносинах, вірність Божій волі, Божим заповідям, обов’язкам стану, уряду.
Я говоритиму спершу про вірність нашим обітницям. Знаємо, що брехня є зло. Може трапитися, що хтось не може дотримати обітниці. Тоді він повинен звернутись за порадою до сповідника, який дасть йому пораду або змінить цю обітницю на щось інше. Коли йдеться про обіти, то сповідник відішле його до єпископа, щоб той зняв обіт або змінив його. Він силою своєї влади має на це право, згідно зі словами Христа: «Що тільки зв’яжете на землі, зв’язане буде на небі» (Мт. 18:18).
Вірність у словах і вчинках торкається ширшого кола людності. Вірність у словах означає: те, що кажемо, є об’єктивне, і розуміємо його без викрутів. Також наші діла повинні бути відповідні правдивій праці без шахрайства. У наслідуванні Христа виразно зауважено, що не треба всім довіряти і що легко на словах помилитися. Бо не завжди знаходимо вірність там, де сподіваємось її знайти. А скільки разів знаходимо її там, де навіть не здогадуємося про неї.
Вірність у малих речах породжує вірність у великих. Коли ми вірні в малих речах? Тоді, коли ми сумлінно виконуємо навіть найменші наші обов’язки, як от приписи правил, веління пастирів, власний порядок дня. Коли з усіх сил уникаємо навіть найменших помилок. Коли терпляче зносимо найменші прикрості: втому, напруження, образи. Чому ми повинні бути вірними в малих речах? Нам треба бути вірними в малому, бо так збережемо себе від байдужості, одержуємо особливі Божі добродійства і великі ласки. Таким чином здобуваємо велику досконалість і справжній мир душі. Вірність у малих речах є чеснотою святих душ. Ця чеснота стає правилом і поєднана з мудрістю. Кожен, хто занедбує малі обов’язки, щоб виконати щось важливіше, помиляється.
Вірність у Божій ласці – не що інше, як схильність іти за натхненням Святого Духа, в якій би формі він нам не об’являвся. Натхнення – це всі внутрішні спонуки, порушення і відчуття докорів сумління, які Бог дає нам, щоб нас піднести, пробудити до чесноти і добрих рішень. Боже натхнення діє по-різному. Навіть грішники одержують його, щоб повернутися до доброго. А праведні душі, в яких замешкує Святий Дух, цілком природно сподобляються натхнення. Святий Дух дає натхнення, щоб просвітити розум, щоб ми бачили, що повинні робити і спонукали нашу волю; щоб ми хотіли це робити, як каже апостол Павло: «Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13).
Святий Дух діє в нас згідно зі Своєю волею. Деколи Він тільки просвічує нас, коли дає нам знання і ми можемо уникати сумнівів. Іншим разом Він тільки схиляє нас до виконання якогось доброго вчинку, який ми мали намір виконати. Ще іншим разом, що робить найчастіше, Він і просвічує, і порушує нас до дії водночас. Деколи Святий Дух дає нам натхнення під час якоїсь праці чи й відпочинку, інколи – під час молитви або Святого Причастя. Святий Дух керує вибраними Божими силами як у звичайному щоденному житті, так і в справах великої ваги. Дух Святий не завжди дає нам натхнення прямо. Деколи посилає його нам через Ангелів-Хоронителів, через роздумування, добру книжку чи приятелів. Але Святий Дух завжди є головний діяч наших натхнень і добрих дій.
Важливість вірності Божій ласці дуже велика. Це фундаментальне питання правдивого християнського життя. Завдяки їй хтось або робить постійний поступ до висот святості, або ж залишається немов паралізованим і нерухомим. Це єдине завдання духовного провідника: вести душу в вірність Божій ласці. Без цього всі інші виховні методи приречені на невдачу.
Духовна наука навчає, що ласка Божа абсолютно необхідна для кожного. Без ласки Божої неможливо виконати найменшої справи. Ласка Божа дається нам постійно, щоб ми виконували свої обов’язки. Надзвичайно важливо, щоб ми відповідали на ласки Божі і співпрацювали з ними. Багато людей позбавлено святості тільки тому, що були невірні ласкам Божим. Тут говоримо про важкі гріхи і про зневірення, які спричиняють втрату ласки Божої. Повсякденні ж гріхи змарновують дію Святого Духа, ставлячи перепони подальшому поступові людини в досконалості.
Якою є вартість вірності ласці Божій? Весь поступ досконалості залежить від нашої вірності ласці Божій. Тому ми повинні старатися, щоб Святий Дух провадив усіма нашими діями й помислами – внутрішніми і зовнішніми. Завдяки вірній співпраці з усіма ласками, даними нам від Святого Духа, Христос буде жити і діяти в нас! Може статися й таке, що натхнення від Бога наразиться на наш спротив, сумніви, труднощі. Однак ми мусимо поборювати нашу непокірну природу і йти за натхненням, що сходить на нас від Бога. Ми ніколи не дійдемо досконалості, якщо нами керуватиме вигода. А досконалість полягає в тому, щоб Бог жив у нас і робив з нами все за Своєю волею.
Практикування чесноти вірності має свої два боки: натхнення, яке одержуємо від Святого Духа, і нашу відповідь на натхнення. Апостол Павло каже: «Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі» (Рим. 8:14). Через натхнення Святий Дух веде, просвічуючи внутрішньо те, що ми повинні робити і чого Святий Дух не тільки навчає, а й спонукує робити. Людина діє за вищою волею, а не керується власною. Хоч це не виключає свободи волі людини, бо Святий Дух дає людині поштовх до вільного вчинку, – згідно зі словами апостола Павла: «Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13).
До гріха людина сходить трьома сходинками: спокуса, уподобання і згода. Так і Святий Дух представляє чеснотний акт розумові і пробуджує волю людини. Праведна людина приймає натхнення, а потім виконує його. Отже, акт чесноти сповняється під впливом і кермом Святого Духа. І якщо наша душа вірна Богові, то поступово одержує легкість і приємність їх виконувати. Це зветься плодами Святого Духа. Деякі з цих плодів приносять щастя душі; таке щастя є предметом майбутнього життя і зветься блаженством. Маючи в душі дари Святого Духа, ми маємо право просити цих натхнень і одержувати їх. А щоб одержати натхнення Святого Духа, потрібні: увага на натхнення, розсудливість, щоб розпізнати їх, схильність до виконання натхнень. Святий Дух замешкує в нас через освячуючу ласку. Якби ми зуміли повністю відірватися від усіх земних речей, піддатися мовчанню, внутрішньому зібранню, ми чули б голос Божий, який говорив би до нас.
Чому ж ми часто не чуємо голосу Божого? А тому, що ми, і це перша причина, постійно до цього голосу Божого неуважні. Бог є в нас, але ми живемо поза Ним. Святий Дух каже, що Він провадить нас у пустелю і говоритиме там до нашого серця. Бог хоче говорити з нами в глибині нашої душі, щоб ми почули Його понад голос нашого розсіяння. Але Він не нав’язується нам, ані не забирає від нас нашої ініціативи. Тож і ми не чуємо голосу Божого між гуком і розсіяннями нашої вразливої душі. Якщо Бог застає душу, зайняту багатьма земними справами, то стоїть при дверях і чекає. Бог не натискає на нашу душу. А якщо вона перебуває в стані ласки, там присутність Божа мовчазна і прихована, аж поки душа звернеться до Нього з любов’ю і увагою.
Другою причиною, чому ми не чуємо голосу Божого, є наша власна чуттєвість, навіть хтивість. Ми – це тіло і кістки. І якщо не будемо уважні до Бога, то захопимося тільки зовнішніми чуттєвими речами. Плотська людина, як каже апостол Павло, не схоплює речей Божого Духа. Тому необхідно зберегти дух умертвіння. Чуттєва людина не чує голосу Божого. Вона втрачає смак до молитви і Божих речей. Біймося цього. Просімо Господа, щоб Він нас не лишав, а обновив і оживив Духом Святим.
Третя причина, чому ми не чуємо голосу Божого, – це наша пристрасть. Первородний гріх прародичів так ослабив нашу людську природу, що навіть коли бажаємо Бога, обдурюємо себе самих. Немає нічого дивного в тому, що є особи, зовнішньо дуже побожні, які виконують свої релігійні обов’язки, а внутрішньо сповнені егоїзму, себелюбства і самовподобання. Цей нелад походить від нашої пристрасті, коли йдеться про любов і тілесний інстинкт. А крім того, пам’ятаймо, що сама воля людини легко може відхилитися від Бога і бажати себе саму, – як предмет любові. Христос кілька разів застерігає Своїх послідовників, що неможливо однаковою мірою і одночасно любити Бога і створіння. Тут необхідно підпорядкувати любов до створіння любов’ю до Бога. Христос також застерігає, що байдужих не люблять ні Бог, ні люди. Тому й ми, щоб почути голос Божий і справді полюбити нашого Творця, мусимо відірвати себе від кожної пристрасті і підкорюватися тільки Богові, Який перебуває у святині нашого тіла, Який стає нашим життям, здоров’ям, енергією. Господь нас перший полюбив і нас створив, відкупив, освятив і держить у житті. Тож віддаймо йому любов за любов! Того Господь чекає від кожного з нас.
Остання вимога щодо вірності ласці Божій, – це розсудливість та осторога. Розрізнення духів має велике значення, коли треба пізнати, який дух порушує нас у той чи інший момент. Як тут пізнати Боже натхнення? На це вказують нам такі речі:
- Святість предмета натхнення. Зазвичай можна бути певним, що коли йдеться про якусь чесноту, тоді ні диявол, ні грішна людська природа не відвернуть нас від доброї чесноти.
- Відповідність натхнення нашому станові життя. Бог не дає нам натхнення до виконання якоїсь справи, яка не згідна з нашим станом життя. Мусимо бути уважні, щоб не робити того, що самі бажаємо, а потім виправдовуватися, що робили це під натхненням Божим.
- Мир і спокій душі. Пам’ятаймо й про те, що один з найкращих знаків доброти й натхнення – це мир і спокій душі. Бог не застосовує насилля, а діє спокійно. Якщо ж душа схвильована і збентежена нібито натхненням Божим, а в усіх інших моментах є врівноважена, то це натхнення не від Бога.
- Послух. Той, хто каже, що діє з Божого натхнення, й не хоче слухати своїх настоятелів, є ошуканець. Так вважав Франциск Селезький. У кого нема послуху законові Божому і церковному, то можна сумніватися, що він діє під натхненням Божої ласки.
- Коли йдеться про важливу Божу справу, треба завжди порадитися з духовним провідником або кимось, хто здатний підказати мудре рішення. Святі мужі радять найкращу практику вірності натхнення Святого Духа – це щодня пробувати п’ять хвилин у цілковитому мовчанні, щоб звернутися до Святого Духа з такими словами: «О Святий Духу! Духу моєї душі! Я звертаюсь до Тебе. Просвіти і провадь мене, скріпи мене, потіш мене. Скажи мені, що маю робити? Я обіцяю підкоритися Тобі, що Ти скажеш мені, що Ти допустиш. Що б мені не сталося, – те прийму. Святий Духу, дай мені пізнати Твою святу волю і дай силу виконати її!»
