Зі словом «справедливість» пов’язують певний юридичний порядок. Суддя оберігає правопорядок, а з ним і дотримання правил чи закону. Моральне поняття справедливості досить широке: чи кожен отримав все, що йому належить; чи мовить правду; чи має повагу; чи шанує право. У природному праві обов’язок зводиться до дотримання рівності в стосунках між людьми.
У релігійному розумінні, якщо йдеться про відносини людини з Богом, терміни «правда» і «справедливість» у розмові застосовуються обмежено в порівнянні з Біблією. У Старому Заповіті Господь наказав ізраїльтянам: «Суддів та урядників настановиш собі в усіх містах своїх, які Господь, Бог твій, дає тобі по племенах твоїх, і вони будуть судити народ справедливим судом. Не викривиш закону, не будеш дивитися на особу, і не візьмеш підкупу, бо підкуп осліплює очі мудрих і викривлює слова справедливих» (Втор. 16:18,19).
Правдомовність на суді могла коштувати життя тому, хто оборонявся під час кримінального процесу. А в цивільному суді можна втратити свободу, позбувшись становища в суспільстві. Тому закон зобов’язував свідка говорити абсолютну правду, а судді мали проголосити вирок тільки згідно з правом і справедливістю. Ані свідки, ані судді не сміли піддатися підкупу або присудити фальшиве помилування: «Не будеш розносити неправдивих поголосок. Не покладеш руки своєї з несправедливим, щоб бути свідком неправди. Не будеш з більшістю, щоб чинити зло. І не будеш висловлюватися про позов, прихиляючись до більшости, щоб перегнути правду. І не будеш потурати вбогому в його позові» (Вих. 23:1-3).
Особа грішить, коли відплачує жорстокістю і брутальністю. Справжня відплата завжди спрямована на те, щоб запобігти злу і вберегтися від нього. Особам, яких не можна виправити позитивною чеснотою, треба забезпечити рівноправністю і справедливістю під загрозою втрати свободи. Що людина любить понад усе? Своє життя, свою безпеку, вигоду, свободу, майно, край, своє добре ім’я. Отже, цивільні закони приписують як відплату тим, що провинилися: смерть, тілесну кару, ув’язнення, вигнання з батьківщини, ганьбу. Під страхом кари за зло багато злочинців стримуються від злочинів, додержуючись справедливості. «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!» (Рим. 12:21).
Біблія радить прощати образу, а не вимагати помсти. Хіба що любов до Бога й до ближніх або спільне благо вимагають, щоб було зроблено попередження за вчинену шкоду.
Дві помилки суперечать чесноті справедливості:
- Жорстокість, коли особу непомірно карають за провину
- Поблажливість замість справедливого покарання винного.
Що ж таке правдомовність?
Це узгіднення мови людини з фактом. Це наша згода з тим, у чому ми переконані, що воно правдиве. Правдомовність – це особлива чеснота, відмінна від інших.
Доброта є мета і предмет кожної моральної чесноти. Добро має на меті справедливість. Тому справедливість є особливою чеснотою.
Святий Єронім розрізняє правду життя, правду справедливості і правду науки. Правда життя займає всі чесноти, які можуть удосконалити особу. Правда справедливості – це сама справедливість. Правда науки – це правдиве навчання.
Правдомовність як моральна чеснота не є однією з цих трьох типових правд. Вона є допоміжною, однак відмінна і включена до справедливості. А справедливість вимагає рівноправності. Рівноправність у моральному сенсі є тоді, коли те, що говориться, узгоджується з тим, що знається.
Правдомовність як чеснота схиляє людину до поміркованих висловлювань. Тут не потребується, щоб людина говорила все, що знає, а вимагається, щоб те, що каже, було правдою. Нема обов’язку говорити все.
Обов’язком людини є лише говорити правду, а не брехню.
Тому існує принцип – заборони фальші. Бог є сама правда, тому Він забороняє і нам будь-яку фальш. Христос є правда, Боже Слово – це життя і правда. «Ви пізнаєте їх по ділах їхніх».
Які гріхи суперечать правді?
Передусім – брехня; Бог є правда, отже, ненавидить брехню. Христос говорить про Себе: «Я – дорога, і правда, і життя» (Ів. 14:6). Тому Бог наказує: «Не будеш говорити неправди» (пор.: Лев. 19:1). «Неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього» (Еф. 4:25).
Брехня – у тому, що людина говорить протилежне тому, що думає. Людина допускається брехні, щоб обманути інших. Брехня виринає лише тоді, коли є намір ввести в оману інших. «Не на те Бог дав людині дар мови, щоб зводила інших, а на те, щоб виявляла їм свої думки» (св. Августин).
Через що людина допускається брехні?
Брехня з потреби – це коли людина обдурює, щоб усунути самій собі або допомогти іншій людині усунути якусь небезпеку. Такої брехні допустився був апостол Петро, коли на подвір’ї в Єрусалимі сказав до ворогів Христових: «Не знаю я цього чоловіка».
Брехня в жарті – це коли людина, бажаючи розвеселити інших, вигадує дурниці та неправду.
Брехня, щоб пошкодити іншій людині, є дуже шкідлива. Такої брехні допустився старозавітний Яків, коли удавав Ісава перед своїм батьком і видурив у нього благословення. Той, хто оповідає якусь вигадану подію, щоб когось повчити, не допускається брехні, бо не має наміру ввести когось в оману. Сам Ісус часто розповідав притчі. Брехню можна було б порівняти з фальшивим годинником, який показує неправдиву годину.
Яку велику відразу мали до брехні перші християни! Вони могли не раз брехнею оминути мученицьку смерть, однак цього не робили. А як легко нинішні християни брехню п’ють, як воду!
Облуда або лицемірство – це також гріх проти правди.
Облуда чи лицемірство – це коли людина чорними словами або вчинком старається приховати свої злі наміри. В такому випадку людина не бреше словами, а ділами або вдає те, чого не має. Юда поцілував Ісуса в Оливному саді, наче був найкращим Його приятелем. Однак зробив це для того, щоби зрадити Ісуса (Мт. 26:49). Самохвальба виявляється тоді, коли людина фальшиво домагається похвали. Іронія або фальшива покора полягає в тому, що людина умисно заперечує свої прикмети, таланти чи заслуги. Однак покора у святих душ не має нічого спільного з іронією. Тут брехня полягає в тому, що говорять не те, що насправді думають.
Що повинно стримувати нас від усякої фальші? Пам’ятаймо, що той, хто говорить неправду, стає подібним до диявола і не є милим Богові, втрачає довіру в ближніх. Він робить багато злого. Брехун є подібний до диявола, бо диявол є брехуном і отцем брехні. Брехун не є милий Богові, бо Бог є правда. Христос картає суворо фарисеїв, бо вони були облудниками (Мт. 23:27). Бог карає проказою слугу пророка Єлисея за брехню. Брехун часто є причиною великих нещасть. Пам’ятаймо і те, що погана звичка брехуна веде до тяжкого гріха і вічного осудження. «Уста брехуна вбивають душу». «Ліпше злодій, ніж безнастанний брехун» (Сир. 20:25). Добра мета не виправдовує засобів. Брехня є заборонена, якби навіть за неї можна було б здобути найбільший пожиток. Лише сказане жартома не є гріхом, коли кажемо це так, що кожен знає, що це жарт, бо тоді нема наміру вводити інших в оману. Наприклад, коли в морозну днину сказати: «Як нині тепло!» Тож можемо сміло не відповідати тому, хто не має права нас питати, або якби наша відповідь завдала комусь шкоди.
Цар Ірод говорив трьом мудрецям зі Сходу, які розпитували, де народився Цар Ізраїля, зорю Якого бачили на Далекому Сході: «Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому» (Мт. 2:8). А в душі Ірод думав: «Коли довідаюсь про дитя, накажу його вбити». Лицемірними є також люди, що вдають із себе дуже побожних, а насправді неморальні і безбожники. Їх називаємо облудниками. Вони подібні до купи гною, що покрита снігом, справжній вигляд якої снігом прихований. Ісус прирівнює облудників з побіленими гробами, які ззовні гарні, а всередині повні гнилі та кісток. Облудник виглядом своїм є вівцею; хитрістю ж своєю – лисом; а жорстокістю – вовком.
Підлабузництво – ще один гріх проти правди. Підлабузництво полягає в тому, що хвалимо когось понад міру всупереч власному переконанню. Підлабузники подібні до дзеркала, яке відображає образ предмета навпаки. Підлабузники є облудниками. Вони дивляться тільки на зиск. Кіт муркає, пес махає хвостом, щоб дістати кусок м’яса або кістку. Так само роблять підлабузники. Такі люди, звичайно, принижуються там, де сподіваються якоїсь користі для себе. Тому підлабузництво зустрічаємо лише в ставленні до багатих, бо вбогі самі нічого не мають. Підлабузника часто прирівнюють до сороки, яка не з’являється взимку чи в місцях, де немає поживи, а лише там, де є багато плодів. Підлабузники хвалять понад міру. Пророк Ісая погрожував підлабузникам, кажучи: «Горе тим, що зло називають добром, а добро – злом» (Іс. 5:20). Отже, і нам, духовним особам чи мирянам, треба стерегтися, коли хтось стає до нас надто приязним або надміру нас хвалить.
Просімо в Господа ласки світла Святого Духа: завжди в житті пізнавати правду, судити згідно з правдою, говорити правду, жити й чинити діла правди. Скріпім себе сильною постановою завжди бути правдомовними. Бережімось брехні, яка може пошкодити ближньому, бо «уста брехуна вбивають душу». Постановімо собі не допускатись лицемірства та облуди, які є огидними гріхами проти правди.
