«Похвала мужності залежить від справедливості» (св. Тома Аквінський).
Що ж таке мужність? Мужність – це чеснота, яка схиляє нас робити добру справу або відкинути зло, хоч би навіть коштом власного дочасного добра чи й свого життя. Мужність – це чеснота, яка дає людині силу встояти перед найбільшими труднощами, які стримують її від досягнення своєї справжньої мети. Особливе завдання мудрості – протистояти всяким труднощам і небезпекам.
Мужність відкидає страх. Мужність – це чеснота хоробрості, яка протиставляється небезпеці смерті. Тому мужність є військова чеснота, яка віддається навіть небезпеці смерті, обороняючи справедливу справу, чи це буде в реальній війні, чи в боротьбі щоденного життя проти ворогів нашої душі та її спасіння. Мужність – це геройська чеснота, чеснота мучеників, вона відважно протистоїть навіть смерті, хоч має внутрішній страх. Вона допомагає віруючій людині практикувати свою релігію, хоч її висміюють чи переслідують.
Головний акт мужності – це витривалість і довершення свого діла і справи до кінця.
Мужня людина має втіху душі завдяки її піклуванню про добро.
Мужність – це чеснота, яка сміло йде назустріч небезпеці, що часто приходить зовсім несподівано, але вона все витримає, бо міститься в душі як звичка і включає тривале обміркування та пристосування до труднощів. Мужність – це фундаментальна чеснота. Вона допомагає іншим чеснотам осягнути свою мету попри перешкоди і загрози.
Головною чеснотою передусім є мудрість, за нею другою йде справедливість, третьою є мужність і четвертою – поміркованість.
Які ж є акти мужності?
Є два акти, завдяки яким мужність виявляється назовні: це дія і стриманість. Життя людини на цій землі – це постійна боротьба, і людина матиме достатньо нагод до захисту добра, але не раз буде змушена пристосовуватися і до обставин життя. З двох актів мужності важливіший і важчий є акт протиставитись і витривати в терпінні. Психологічно легше атакувати зло, особливо, коли людина – у стані злості. А ось терпіти недуги, переслідування чи смерть зі спокійним духом важко, бо стійкий, сильний дух вимагає стійкості.
Найвизначніший і найголовніший акт мужності – це мучеництво. І на цей акт мужності здобулися наші недавні мученики за віру за днів панування в нас в Україні царства безбожництва і сатани.
Які є ступені мужності?
Перший ступінь початківців у духовному житті – боротьба проти страху, який не дозволяє їм виконувати як слід свої обов’язки.
Є страх перед змаганням і страх ризику перед небезпекою. Але єдиним дійсним і важливим є страх перед гріхом, тому за всяку ціну мусимо його уникати, хоч би мали терпіти матеріально.
Є страх перед критикою і насмішками. Однак, ми маємо виявляти мужність і не звертати уваги на критику і насмішки людей, коли ми творимо добро. Бо чесні і добрі люди не критикують і не висміюють, а підтримують те, що добре й хосенне.
Страх, що не сподобаємося своїм приятелям, іноді є більший, ніж страх перед ворогом. Але пам’ятаймо, що краще подобатися Богові, ніж людям. Нині люди кличуть нам: «Осанна», а завтра: «Розіпни його». Той, хто стримує нас від виконування наших обов’язків, не є нашим правдивим приятелем. Про це каже відважно св. апостол Павло: «Бо коли б догоджав я ще людям, я не був би рабом Христовим» (Гал. 1:10). Ми не сміємо занедбувати своїх обов’язків задля пустої слави чи популярності. Оплески людей скоро стихають: «А хто хвалиться, нехай хвалиться в Господі! Бо достойний не той, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь!» (2Кор. 10:17-18). Душі, які вже зробили поступ у духовному житті, за всяку ціну стараються наслідувати Христа у своєму щоденному житті. Христос виявляв мужність у Своєму укритому житті, опісля в суспільному житті, а особливо виявив надзвичайну геройську мужність під час Своїх страстей і ганебної смерті й розп’яття на хресті. Під час Своїх тортур Христос витривало молився, а будучи в агонії, ще дужче молився (пор.: Лк. 23:43).
Досконалі душі, нічого не лякаючись, бажають всеціло пожертвуватися Богові.
Які ж є чинники для здобуття чесноти мужності?
Секрет нашої мужності й душевної сили полягає в недовір’ї до себе і в абсолютному і повному довір’ї до Бога. Будьмо в цьому переконаними, що нічого не можемо зробити без допомоги Божої ласки й Ісуса Христа Богочоловіка. Ісус виразно вчить нас: «Я Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви» (Ів. 15:5). А св. апостол Павло визнає щиро: «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі» (Фил. 4:13). Саме ці дві істини треба й нам плекати в собі, тобто: що в покорі й довірі до Бога ми можемо зробити все, деколи навіть неможливе. Довір’я до Бога – це найсильніший фундамент, який поклав для себе св. апостол Павло, кажучи: «Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне, і простих світу, і погорджених, і незначних вибрав Бог, щоб значне знівечити» (1Кор. 1:27-28).
Для здобуття чесноти мужності треба мати сильне переконання, що робимо те, що годиться, бо сильно віримо, що кінець людини – смерть, і все треба жертвувати, щоб не втратити життя вічного. Гріх є зло, тож за всяку ціну його потрібно уникати. Маємо підкорити свою волю – волі Божій. Ці переконання дадуть нам силу завжди діяти правильно, незважаючи на всякі труднощі й небезпеки. Стараймося передбачувати всякі труднощі, щоб бути готовими до них.
Корисно мати звичку протистояти небезпекам. Таким чином наш дух отримає здатність витримувати більше зло і мужньо ставитиметься до більших труднощів. «Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий» (Лк. 16:10). Для мужності допомагає також часте розмірковування про марноту і скороминущість усіх дочасних речей. Вірмо в те, що дочасне зло є ніщо в порівнянні з вічним. Тому нас не лякатимуть ні погрози, ні облесливі слова; ми витримуватимемо зло і будемо противитися труднощам, щоб певно осягнути свою остаточну мету – вічне життя в Бозі і з Богом. Врешті, гаряча любов до Бога зробить нас безстрашними і здатними мужньо перетерпіти усі прикрощі чи знести найбільші нещастя. Чиста любов до Бога пробуджує в нас усвідомлення, що найбільший наш добродій – люблячий наш Отець Небесний. Тому св. апостол Павло горів гарячою любов’ю до Христа і бажав терпіти погорду, переслідування від власного народу, кличучи: «Хто нас розлучить від любови Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?… Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив» (Рим. 8:35-37). Власне на це ми і покликані, бо Христос страждав за нас також, лишивши нам приклад, щоб ми ішли Його слідами. Тож постійно молімось Богові про ласку мужності, бо для чесноти мужності ми потребуємо особливої Божої допомоги, через власну слабку людську природу, зранену гріхом Адама і нашими особистими гріхами.
Врешті, ще треба коротко згадати про блуди проти мужності.
Святий Тома Аквінський наводить три головні блуди проти мужності: 1. Боягузтво; 2. Нечулість до страху; 3. Відчайдушність, або нерозсудлива сміливість.
Боягузтво виникає з того, що через брак мужності людина страхається і відкидає все, що важке і прикре для здобуття добра або й навіть страх перед смертю.
Хто є боягузом? Боягуз – це той, кого хоч і застерігає сумління, та він таки оминає добре діло, бо боїться зусиль, старань і небезпек, пов’язаних з ним.
Коренем цієї вади є недовір’я до Бога, недостатнє старання, брак рівності і прихована гордість, яка боїться можливої ганьби. Шкода від цього велика. Боягуз ніколи не зробить сам нічого великого і часто перешкоджає іншим в їхній ревній праці.
Святий Василій Великий каже: «Тільки боягузи, тільки душі, що не черпають надії в Бога, дуже швидко піддаються і підкоряються в проступках. Як у м’якому дереві зазвичай заводяться хробаки, так і смуток добирається до людей м’якого серця. Християни не повинні боятися чи журитися в нещасті, втрачаючи надію на Бога. Навпаки, бути мужніми, бо вони живуть у присутності Бога, що керує всіма нашими справами, зміцнює їх проти всіх противників та через Святого Духа навчає їх навіть того, що потрібно противникові відповісти».
Святий Тома Аквінський говорить, що є страх упорядкований і невпорядкований. Страх упорядкований – правильний і узгоджений з розумом, тобто він характеризується тим, що людина оминає те, що повинна оминати; це добрий і негрішний страх.
Невпорядкований же страх відволікає людину від того, чого від неї вимагає чеснота, щоб напружитися і виконати щось. Це грішний страх, який називається боягузтвом. Тому грішний страх перебуває в опозиції до мужності. Такий страх, який веде людину радше до заперечення своєї віри, ніж до прийняття мучеництва, є тяжким гріхом. Одначе страх у дечому зменшує відповідальність людини і в цьому розумінні виправдовує гріх. Страх перешкоджає вільному виборові людини. Це невільний акт, зроблений під страхом.
Блудом мужності є також відчайдушність або нерозумна сміливість. Відчайдушність полягає в надмірно відважних, нерозумно сміливих вчинках. Тут бачимо конфлікт з розумом, тому відчайдушність є поганим актом або гріхом. Вона надмірно грішить проти чесноти мужності. Вона нерозумна і не героїчна. Відчайдушність з поспіхом віддається небезпеці, але по-дурному, нерозумно. Мужність упорядковує страх та імпульси щодо небезпеки. Невпорядкована ж відчайдушність суперечить мужності.
