Стриманість – це чеснота, що впорядковує тілесні бажання, які людина відчуває завдяки смаку і дотику. Вона схиляє людину діяти згідно з наказом розуму. Дехто твердить, що стриманість – це надприродна звичка, щоб гамувати чуттєві приємності, особливо наш смак і дотик, стримуючи їх згідно з розумом, просвіченим вірою.
Як знаємо, всі моральні чесноти дуже пов’язані між собою. Одна одній допомагає й одна одної потребує. Чесноти також мають свій початок у любові.
Перша чеснота – мудрість – веде всі чесноти на правильну дорогу, щоб вони не збочили з прямої лінії, щоб не було ні в чому ні забагато, ані замало, бо чеснота повинна держатись середини.
Друга чеснота – справедливість – має керувати добробутом усіх людей та їхніми стосунками, віддаючи кожному те, що йому належить, справедливо й однаково.
Третя чеснота – мужність, зміцнює людину під час небезпеки, страху, боягузтва й відчайдушності.
Четверта чеснота – це стриманість, яка вгамовує і стримує чуттєві імпульси, схильні до спокус і задоволень, щоб не впасти в гріх. Стриманість саме й оберігає нас перед гріхом. Сама собою стриманість є добра і не грішна, бо Сам Бог наділив людину помислами, які вона має право використовувати для добра. Вона стає злом тільки через переворот, а також, коли людина не використовує її для добра, а на гріх. Кожний задум має свою означену мету, яку Бог дав йому законом природи. Це не сміє суперечити законові природи і гідності людини. Ми не сміємо бути невільниками наших задумів. А завжди маємо керуватися розумом, а не самими інстинктами як нерозумні звірята.
Що ж таке стриманість?
Стриманість, як вчить св. Василій Великий, – це відмова від пристрастей, подолання пристрастей, щоб осягнути святість життя. Прямуючи до побожності, нам треба стримуватися від усього, чого прагнуть пристрасті людини.
Стриманість – це прапор людини, котра вмерла з Христом і вмертвила свої земні члени (пор.: Кол. 3:5). Стриманість – це мати чесноти, підстава для здоров’я, вона готує добрі жнива для Христа, бо усуває турботи цього світу, розкоші життя й бажання благ, що лише заглушують Слово Боже і воно не приносить плоду (пор.: Мт. 13:22). Перед стриманістю деколи втікають біси, бо Господь нас навчає, що їх виганяють лише молитвою і постом (пор.: Мт. 17:21). Стриманість – це плід Святого Духа. Наше служіння через стриманість стає непорочним «у працях, у недосипаннях, у постах, у чистості» (2 Кор. 6:5-6); «у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості» (2Кор. 11:27); «кожен змагун від усього стримується» (1 Кор. 9:25).
Що вчить св. Тома Аквінський про стриманість?
Святий каже, що чистота – це звичка, яка схиляє людину діяти згідно з наказами розуму. А розум вказує на потребу в усьому держатися міри і поміркованості. Те, що виконує правильну потребу, є чеснотою – це якраз чеснота стриманості. Чеснота стриманості здержує непоміркований потяг до того, що найбільш привабливе і заманливе. Тому стриманість є особливою чеснотою. Стриманість контролює бажання, задоволення і приємність. Вона керує чуттєвими снагами і тілесними насолодами, а також – тілесними снагами, що обмежують тілесне зло. Мужність контролює страх перед злом. Стриманість контролює пошук приємних благ, а й водночас – стримує непоміркований потяг до того, що найбільш привабливе, заманливе. Тому стриманість є особливою чеснотою. Головні ж тілесні блага – пожадання – це пожадання поживи і сексу.
Оскільки міра є характерною рисою стриманості, вимогою до чесноти загалом, то стриманість є головною або кардинальною чеснотою.
Блуди, які суперечать стриманості
Природа з’єднала цю пристрасть з дією, необхідною до життя. Людина може вживати стільки цих пристрастей, скільки потрібно для її добра. Відкинути цю приємність настільки, щоб уникати того, що необхідне для збереження природи чи то індивідуального життя, чи життя людської раси, це було би блудом нечулості, байдужості. А нечулість – це блуд, що суперечить чесноті стриманості.
У надприродному розумінні правильно і розумно, а то й чеснотливо добровільно і повністю зрікатися сексу, а тим більше приємностей під час спожиття їжі, щоб могти повніше віддатися посвяченому духовному життю і досконалості. Нестриманість прямо протилежна стриманості. Філософ Аристотель у своїй Етиці каже, що це – дитячий гріх, бо нестримна людина подібна до дитяти, що хоче все зробити по-своєму, не знає, де і коли стриматися, у ній пульсують і посилюються ці погані риси, якщо їй все дозволяти. Врешті, як і це свавільне дитя, нестриманість можна виправити, тільки гамуючи і стримуючи її природні схильності.
Нестриманість – це тяжчий блуд ніж богохульство, ніж боягузтво, бо тут більший особистий вибір. Вона менш виправдана, ніж боягузтво, бо його швидше можна виправдати.
Нестриманість найганебніший блуд, бо віддається пристрастям, які спільні для людей і тварин. Вона прагне зрівняти людину з твариною. Нестриманість настільки ослаблює контроль розуму, що робить людину невільником бажань свого тіла. Отже, нестриманість є нелюдяністю, невільництвом, соромом і ганьбою в очах наших ближніх.
Нестриманість призвела Адама і Єву до гріха. А всі святі люди, навпаки, відзначалися стриманістю. Приклад численних Святих, Блаженних і Самого Господа Ісуса під час Його земного життя є для нас підмогою для стриманості. Одне слово, всім нам, що прямуємо до побожності й досконалості, також треба стримуватися від усього, чим задовольняються пристрасні люди. Ця чеснота стосується не лише приємності в їжі, а поширюється радше на все, що є перешкодою в прямуванні до досконалої любові Божої.
Необхідність стриманості в житті людини
Передусім ця вимога Святого Письма, яке виразно говорить про необхідність цієї чесноти в житті людини, особливо в житті духовних осіб, бо що вище людина поставлена, то більше потребує чесноти стриманості.
Кожна людина на світі має почуття, прагнення і спокуси. Святий апостол Павло застерігає: «Ходіть за духом, і не вчините пожадливости тіла, бо тіло бажає противного духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете» (Гал. 5:16-18).
А в Посланні до римлян (7:21-25) святий апостол Павло робить висновок: «Тож знаходжу закона, коли хочу робити добро, що зло лежить у мені. Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх».
Дорогі мої, багато треба почуттів і сили, щоби тримати в рамках природні свої схильності, щоби вони не знищили чесного життя людини. Як багато сварок, незгоди в родинах через пияцтво, розпусту, захланність. Тож необхідно вміти панувати над собою, бути паном над собою, володіти вповні своїми почуттями і вчинками, слухати здорового розуму і глузду, а не пристрастей своїх. Тому святий апостол Павло з апостольською рішучістю напоумлює, що «ми повинні так користуватися цим світом, наче не користувалися ним» (пор.: 1 Кор. 7:31). «Як удень, поступаймо доброчесно, не в гульні та п’янстві, не в перелюбі та розпусті, не в сварні та заздрощах, але зодягніться Господом Ісусом Христом, а догодження тілу не обертайте на пожадливість!» (Рим. 13:13-14).
Отже, будьмо уважні! Досвід нам каже: «Дай серцю волю – заведе тебе в неволю». Стриманість – це важка боротьба проти власного тіла. Здоровий наш розум говорить нам, що чеснота поміркованості є одна з найважливіших і найнеобхідніших чеснот у духовному житті людської особи. Людина мусить стримувати два найсильніші і найнастирливіші інстинкти людської природи і то в межах, які диктують здоровий розум і свята віра. Бо сліпий інстинкт міг би легко довести людину до надміру, якби не було чесноти, яка врівноважила б сильні вимоги тіла. Божа любов і Провидіння наділили людську природу великими приємностями, поєднаними з необхідністю збереження людської індивідуальності і роду. Цим пояснюється прагнення людини до приємностей смаку і сексу, які мають шляхетну мету, яку надав Бог як Творець і Автор природи. А оскільки людині легко вийти поза межі розуму і ступити на шлях гріха, їй необхідно плекати чесноту поміркованості, яка буде керувати і стримувати ці природні потяги пристрастей людини.
При цьому мусимо визнати, що інстинкти, їхні функції і приємності, які включені в збереження людської індивідуальності чи роду, добрі самі в собі і мають шляхетну, святу мету. Їх не потрібно повністю придушувати, а помірковано використовувати згідно з правилами розуму, світлом віри, особистим покликанням та обставинами життя. Тому влита чеснота поміркованості дає людині можливість застосовувати ці функції і втішатися їхніми приємностями для чеснот надприродної мети. Але всякі приємнощі, які б вони не були, легко ведуть поза розумні й справедливі межі; лише поміркованість схилятиме людину до умертвіння, яке потрібне навіть у дозволених речах. Маючи певний і постійний контроль над своїми почуттями, можна мати більшу певність і запевнення остерегтися перед гріхом.
Чому чеснота стриманості так потрібна для кожної людини?
Чеснота стриманості необхідна для кожної людини, щоби зберігати людську гідність, уникати багатьох тяжких гріхів, прищепити собі справжні й необхідні чесноти, зберегти внутрішній спокій.
Чуттєвість називають диким звіром у людині. Якщо не приборкаємо його стриманістю, він принесе нам нашу руїну і вічну смерть. «Не потурай своїй душі та потузі своїй, щоб не ввели тебе в пожадання твого серця» (Сир. 5:2). «Не ходи слідом за своїми пристрастями і від похотей своїх стримуйся. Коли даси волю душі твоєї забаганкам, то осмішать вони тебе перед ворогами твоїми. Не втішайся життям розкішним – не в’яжи себе з таким товариством» (Сир. 18:30-32). «Сину, за життя випробовуй себе самого: зважай, що лихе для тебе, й тому не віддавайся» (Сир. 37:27).
Тож пам’ятаймо, що немає речі, яка такою мірою давала б перемогу і панування над тілом, як стриманість. Вона – немов вудочка на пориви молодості й пристрасті.
Які ж користі дає нам чеснота стриманості?
Що більше вгамовуємо наші низькі пожадання, приборкуємо їх, то легше буде нам відірватися від земних речей і розкошів, то сердечніше приймемо речі небесні. З радістю віддамося натхненню і волі Божій, – через віру, надію і любов. Стриманість допоможе нам ревніше молитися. Ця чеснота навчить нас бути тверезими, обережними, покірними, тихими, чистими та мирними.
Стриманість керує і впорядковує внутрішній світ людини, стримує її від заборонених розкошів, унормовує її бажання, дає їй силу керувати її природою, бути її господарем та слугою. Бог дав нам природні інстинкти, одні для збереження власного життя, інші – для збереження людського роду. А чеснота поміркованості керує головними інстинктами через стриманість в їжі і напоях, через чистоту і сором’язливість.
Тож запам’ятаймо собі добре, що чеснота стриманості приносить нам велику користь. Вона підтримує людську гідність, надає їй шляхетності та справжньої свободи духу. Стриманість допомагає нашому розумові, робить його швидким, здатним пізнавати найвищі речі і правди, зміцнює нашу волю, допомагає нам краще служити Богові, робить нас милішими для людей. Стриманість дає нам можливість вести вище духовне життя та задоволення в духовному житті. Стриманість зберігає нас від нагальних пристрастей та звертає до вищих і надприродних речей. Стриманість також є необхідна для збереження здоров’я і чистоти тіла. Багато хвороб, особливо венеричних, виникає через нестриманість людей. Пияки переважно мають хворі нирки, печінку, а наркотики нищать мозок і поневолюють людину.
Кінцеве наше питання могло б бути до самих себе: «Чи ми вже набули таку важливу й конечну чесноту стриманості у своєму щоденному житті?» Про це старанно проіспитуймо себе та зробімо сміливі, рішучі постанови, так і конечні для спасіння нашої безсмертної душі. Подумаймо над тим, що зробимо зі собою в найближчих днях свого земного життя? І яку вічність нині готуємо собі? Наш конкретний порятунок – це бути атлетом в основній чесноті – стриманості щодо їди і сексу. У цьому нам поможе Бог і наш здоровий глузд з покірною слухняністю законам і волі Божій. Про це молімося, а Господь нам певно допоможе.
