4:1-23 – Додатки до родоводів Юди
Цей уривок, який є додатком до родоводів Юди, що вже були представлені в главі 3, знову підкреслює важливість цього покоління для Хронікаря. Списки є вельми уривчастими, і текст перебуває в поганому стані (до прикладу, не вистачає початку вірша 3). Цей матеріял точно належить до періоду до вигнання, і Хронікар майже не опрацьовував його наново. Імена різноманітних персонажів здебільшого означають місцевості в південній Юдеї.
4:23-5:26 – Симеон та східно-йорданські покоління
Після Юди представлено покоління Симеона (4:24-43), яке пов’язане із Юдою, та покоління Східного Йордану (5:1-26): Рувима, Ґада та половини коліна Манасії. Насправді їх депортував у 734 р. до Р. Хр. Тіґлат-Піл’есер (2Цар. 15:29), але Хронікар переплутав цю депортацію із тією, що відбулася після знищення Самарії в 721 р. до Р. Хр. від рук асирійського царя Салманасара (2Цар. 17:6); Пул, цар, на якого є посилання у вірші 26, є одним із імен того ж Тіґлат-Піл’есер. Таким чином, Хронікар ігнорує депортацію 721 року, яка позначає кінець також і інших племен Півночі, чиї родоводи з’являються в наступних главах, і обмежує цей епізод лиш східно-йорданськими поколіннями, які, здається, є єдиними, кому немає прощення (порівн. «аж до цього дня», яким завершується вірш 26). Тобто, у часи Хронікаря, право на Палестину залишається, за єдиним винятком Східного Йордану.
Гріх описано за допомогою звичних образів проституції з іншими богами; також запозиченою із пророчого проповідування є ідея, що Бог використовує чужинців, аби покарати власний народ Божий.
5:27-6:66 – Покоління Леві
Важливість, яку це покоління має в плані Хронікаря, є одразу ж помітною із кількости віршів, присвячених йому – добрий вісімдесят один вірш – навряд чи це менше, аніж кількість віршів, присвячених Юді. Приблизно половина матеріялу, який міститься в цьому довгому уривку, походить із біблійних текстів, а решта запозичена із джерел, нам невідомих, або її можна приписати праці Хронікаря. Трьома родами левитів є Ґершон, Кегат і Мерарі.
У тексті йдеться насамперед про потомство Кегата, про лінію, з якої вийшов Аарон, а від нього – первосвященики аж до часу вигнання. Продовження списку на період після вигнання знаходимо в Неем. 12:1-26. Цей список, в якому пропущено кілька імен, що їх ми можемо знайти деінде (порівн. 2Цар. 11:15 – Єгояда та Урія; 2Хр. 26:17 – Азарія), має невелику історичну цінність, і сама його належність до праці Хронікаря ставала предметом суперечок. Список первосвящеників слугує радше для того, щоб підтвердити неперервність священицької служби в Ізраїлі, а особливо – легітимність священства нащадків Садока, зважаючи на те, що Садок, священик часів Соломона (порівн. 1Цар. 2:26-27,35), був віднесений до лінії Аарона, хоча він до неї не належав. Тоді, у 6:16-30 ми маємо усі три роди, і відповідні списки потрібні, щоб довести легітимність сімей левитів і їхню належність до родоводу Леві після повернення з вигнання.
До списку синів Кегата віднесений пророк Самуїл, хоча насправді він належав до покоління Єфрема (порівн. 1Сам. 1:1) – можливо, це відбулося через ті священицькі функції, які він розвинув (1Сам. 2:11,26; 3:15; 7:9-10).
На важливості літургійного співу наголошено у віршах 31-47. Співаки в Храмі пов’язані з родом левитів через три родоводи, що повертаються до трьох нащадків Леві, яких звати Геман, Асаф та Етан (їхні імена з’являються в назвах з Книги Псалмів 50,73-83,88,89). Для Хронікаря служба співання хвали в Храмі є найвеличнішим вираженням поклоніння, оскільки цей інститут відстежується аж до Давида (1Хр. 15:1-16:43). У короткій історичній інтермедії (16:37-42), вказуючи на часи Давида, Хронікар наголошує на диференціяції завдань між левитами, які присвячують себе служінню в Храмі та співанню хвали Господеві, та священиками, синами Аарона, які відповідальні за приношення жертв та кадіння, службу у Святая святих і спокутний обряд за гріхи народу.
Глава про левитів завершується довгим переліком міст, які належать поколінню Леві, і цей перелік повторює інформацію, що міститься в Книзі Ісуса Навина 21. Перелічені міста знаходимо на території усіх племен; таким чином, уся земля сповнена присутности левитів. Зв’язок левитів із Давидом, реорганізатором літургійних співів та культу, стосується зв’язку з Обіцяною Землею. Тому сам Давид довіряє левитам найбільш важливе завдання – божественну службу.
7:1-8:40 – Інші покоління
Ці глави містять дуже стислі замітки щодо решти племен Ізраїлю; Іссахара (вірші 1-5), Веніямина (вірші 6-12 і знову в 8:1-28), Манасії (вірші 14-19), Єфрема (вірші 20-29) та Асира (вірші 30-40). Майже нічого не сказано про Нефталима, взагалі не згадуються Дан і Завулон; ці три покоління Півночі перестали існувати за деякий час до епохи Хронікаря. Деякі автори вважають, що вони знаходять згадку про покоління Дана у вірші 12, і вони приписують поколінню Завулона родовід Веніямина, який повторюється в главі 8, і за яким у 8:29-40 йде родовід Саула. Ці перекази належать до епохи Давида і, як завжди, автор запозичує інформацію і з біблійних текстів, і з джерел, у цьому випадку, військового походження, як можна побачити з лексики, що в них використана.
У главі 8 ми маємо новий список представників лінії Веніямина, впорядкований за місцевістю їхнього проживання, який відрізняється від попереднього списку (7:6-12) і складається переважно із матеріялу позабіблійного походження; важко зрозуміти, до якого історичного періоду він належить, оскільки депортація, яку зафіксовано у віршах 6-7, відображає певні племінні конфлікти невизначеного періоду. Родовід лінії Веніямина має для Хронікаря певну вагу, оскільки покоління Веніямина пов’язане із Ґів’оном (вірш 29) – місцем, де перебував ковчег заповіту до царювання Давида (1Хр. 21-29; порівн. 1Хр. 9:35), і, понад усе, з Єрусалимом (вірші 28, 32) і, зрештою, із царем Саулом (вірш 33). У такий спосіб читача готують звернути увагу на Єрусалим, місто Давида (глава 9), і на Саула, протагоніста глави 10.
