СВЯТА ВІРА – НАЙПЕВНІШИЙ ПРОВІДНИК ДО ЦАРСТВА БОЖОГО І ВІЧНОГО ЖИТТЯ В БОЗІ

Святу віру називаємо Божим провідником тому, що вона дає нам повчання, ту науку, яку приніс нам Ісус Христос із неба, яку проповідував і полишив між людьми, щоби за її поміччю показати нам найпевнішу дорогу до неба і вічного життя в Бозі і з Богом.

Людство, успадкувавши впалу в гріх природу прародича Адама, само зі себе не знало, як жити та як після смерті свого тіла запевнити собі спасіння і вічне життя в Бозі.

Життя людини подібне до мандрівника, який вибирається в далекий, чужий, незнаний йому край. Перед ним багато шляхів: ті – широкі, ті ж – круті й вузькі. Щоби дійти до визначеної мети, потрібно мати доброго проводиря, а чи й правильні дороговкази.

Так і в духовному житті людини є широкі шляхи розкоші, багатства, всіляких приємностей та гріха. Є й інша дорога – вузька, кам’яниста і терниста – це путь мозольної праці та обов’язків життя. Перша веде у вічну погибель, друга ж – до вічного щастя і спасіння.

Наш Творець і Бог дав кожній людині розум, свобідну волю і компас, тобто голос сумління, як певних провідників, але на шляху до вічності їх ще недостатньо. Самі бо вони не знають, що жде нас після смерті.

Людський розум не може своєю власною силою добре пізнати невидимого Бога і Його святу волю. Тому нераз не відає, як подобатися Богові, як Йому служити і як заробити нагороду вічної щасливості. Це все перевищує силу нашого розуму. І якщо Бог не дав би нам провідника – святу віру, яка просвічує наш розум, то ми самі зі себе ніколи не могли б дійти до нашого спасіння і вічного життя в Бозі. Тому без святої віри немає спасіння. Без неї людина не може спастися, блукає в джунглях цього світу.

А де ж нам знайти, здобути святу віру, конечну до спасіння, тобто для здобуття вічної щасливости і життя в Бозі і з Богом?

По-перше, треба шукати цього провідника.

По-друге, добре і всебічно Його пізнати.

По-третє, його вірно держатися, щоб за його проводом дійти аж до Самого Бога, Якого стрінемо віч-на-віч при нашій смерті.

Де нам шукати правдивої віри?

Правдиву віру, яку подав нам Ісус Христос, віднайдемо у Вселенській Церкві Христовій.

Божого провідника, тобто святу віру, треба шукати там, де його Ісус Христос для людей полишив, бо лише там можна його знайти, де він є з волі й наказу Христа.

Де ж Христос полишив нам святу віру?

Ісус Христос зложив її у Своїй Святій Церкві. Сам Бог у Другій Особі Божій, Втіленому Слові Божому, зійшов з укриття неба на нашу землю і народився справжнім чоловіком із Діви Марії і з Духа Святого, щоб нас навчити Божої правди. Але Він недовго перебував на цій землі між людьми, бо вже після 33-ти років віддав Своє життя за спасіння людства. Христос прийняв на Себе страшні муки і смерть на хресті, щоб тією жертвою Свого життя перепросити нагніваного Бога та привернути нам Його святу ласку.

А після святого Воскресіння з мертвих Ісус вознісся на небо до Свого Небесного Отця, звідки до нас і прийшов.

Відходячи від нас, Ісус Христос не міг зі Собою забрати назад Свою святу науку, без якої немає для нас спасіння. Свою святу науку, святу віру Він залишив поміж людьми і то так, щоби з неї нічого не затратилося. І щоб кожний, навіть найпростіший і неграмотний християнин, міг знайти і пізнати всю Його науку і навчання віри Христової.

Як Христос-Спаситель це зреалізував?

Христос оснував Свою святу Церкву. Найперше Він покликав дванадцять Апостолів і передав їм усю Божу науку, яку пояснював три роки.

Своїм Апостолам Христос наказував держатися разом, однодушно, не різнитися в науці та людям переказувати точно це все, що Сам їм передав. До Апостольського гурту Ісус Христос поручав приймати інших людей, які мали після них далі засівати зерно тієї самої науки в різних країнах світу.

Для того, щоби Апостоли держалися разом і з тими, що їх мали приймати до себе, творили одно товариство і братство, Ісус з-поміж них вибрав одного головою цієї спільноти. Через цього вибраного голову, апостола Петра (Скеля), Ісус Христос передав для усіх дальших Його наслідників усю владу, яку полишив Своїй Церкві.

У чому сила Вселенської Церкви Христової?

Христова Благовість – Євангелія і наука – призначена для всіх народів, які коли-небудь житимуть на цьому світі й по всі часи, тому свята Церква має перетривати всю долю й недолю, мир і війни, переслідування і розп’яття, як і Христос. Вона покликана непорушно стояти на твердій скелі, яку ціле пекло і легіони злих духів не захитають, бо вона стоїть з волі Божої на твердій основі (Мт. 7:25).

Ще більше – Церква Христова в справах віри і звичаїв є, за своєю суттю непомильною. Бо лише Своїй Церкві, їй єдиній, Ісус Богочоловік і Спаситель людства передав Свою науку. Тільки вона зберігає Його Божественну правду незмінною, у голошенні й навчанні тієї правди Церква Христова не може помилитися. Бо з тією ціллю вона на всі часи одержала від Ісуса Христа особливу поміч Святого Духа. Саме ця постійна поміч Святого Духа стереже Церкву від будь-якої помилки в подаванні Божої науки щодо справ віри. Ця поміч Святого Духа була потрібна Апостолам, тож вони її дістали в день П’ятидесятниці, вона потрібна всім їхнім наслідникам, єпископам. Без цієї помочі Святого Духа протягом віків легко затратилось би щось із цілості та повноти Христової науки.

Слабкі й помильні люди дуже легко були б не зрозуміли або й не запам’ятали, як слід того всього, що Ісус навчав у Своїй Євангелії й науці.

Отже, вже через той факт, що Христос наказав Своїй Церкві: «Ідіть і навчайте всі народи!» – тобто голосити цю Божу правду, а людям поручив повинуватись Церкві так, як Собі Самому, Він наче зобов’язувався дати Церкві ту поміч, без якої Вона могла б помилитися. Бо лише даючи Апостолам Свою поміч Святого Духа, Христос міг бути певним, що Його Церква і наслідники Апостолів не змінять Його науки. Бо тільки тоді Христос міг сказати: «Хто слухає вас Мене слухає, хто ж погорджує вами погорджує Мною» (Лк. 10:16), і далі каже Ісус: «А коли не послухає їх, скажи Церкві; коли ж не послухає й Церкви, хай буде тобі, як поганин і митник!» (Мт. 18:17). Христос не лише дав Своїм Апостолам поміч Святого Духа, а й перед Своїм Вознесінням запевнив, що з ними буде аж до кінця світу. «І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:20).

Христос вірно виконав Свою обітницю – через десять днів після Його Вознесіння на небо Апостоли одержали світло й силу Святого Духа, Який навчав Апостолів усякої правди (пор.: Ів. 16:13). Тобто Святий Дух дав їм силу високого богослов’я, розуміти Божу науку Ісуса Христа, дав їм дар різних мов і ласку непомильно передавати всім людям науку Христову. Без тієї сили Духа Святого Апостоли могли помилитися і в багатьох речах змінити науку Христа, вчити чогось іншого, а не так, як Христос учив. Саме Дух Святий стеріг і стереже донині Апостолів і їхніх наступників від фальшування і поблудження в правдах віри й науки Христа.

З тією силою Святого Духа Апостоли та їхні наслідники мали й мають право домагатися від віруючих людей послуху, покликаючись на слова Христа Ісуса: «Хто слухає вас Мене слухає!» Без тієї сили Церква Христова затратила б чимало правд науки Христової і розминулася зі своєю головною метою – спасінням людських душ. Ще більше – Апостоли списали цю науку Христову в Євангеліях, у своїх листах. Тому ми з вірою приймаймо Святе Письмо – Євангеліє і Послання Апостолів, їхні Діяння, бо знаємо, що в них немає найменшої помилки, що кожне слово їхнє правдиве й святе, бо надхнене Святим Духом.

Після смерті святих Апостолів уряд проповідування Божого Слова та поміч Святого Духа, що прив’язана до цього уряду, перейняли як спадщину їхні наступники – єпископи Церкви Христової в різних закутках землі. А позаяк наука Христова має тривати незмінною по всі часи, тож постійно над нею чуває Святий Дух, щоб вона ні в чому не змінилася чи затратилася.

Але треба нам знати, що наслідники Апостолів не одержали Святого Духа в такій самій мірі, як самі Апостоли. Апостоли дістали Святого Духа під видом вогненних язиків і аж так, що з натхнення Святого Духа почали промовляти різними мовами. Сам Дух Святий об’явив їм науку богослов’я і всього того, що вони мали навчати людей. Саме тоді кожний з Апостолів мав дар непомильності. А після їхньої смерті наслідники, єпископи не дістали вже осібного об’явлення від Святого Духа. Бо Об’явлення Боже разом із Апостолами, живими свідками науки єпископової, закінчилося. І подальшого Об’явлення не треба було, адже все, що людям потрібне до спасіння, було виложене. Тоді лишилося єдине – щоб наслідники Апостолів повторювали й ширили їхню науку та належно її пояснювали по всьому світу. Отже, саме тому подавав заодно Святий Дух єпископам поміч, якої треба було для проповідування святої віри. Але не кожному, бо дар непомильності не є потрібний кожному єпископові зокрема. Достатньо, аби всі разом вони мали той дар тоді, коли спільно народжуються в науках святої віри та її смислом. А кожному єпископові вистачає того, що голосять вони разом єдину непомильну науку Христову.

Одначе бувало у святій Церкві таке, що один або й більше єпископів відступали від загалу всіх єпископів і приставали до якоїсь єретичної науки.

Наприклад, у IV ст. після Христа, коли єретик Арій голосив безбожну науку про те, що Христос не є Богом, були деякі єпископи Христової Церкви та вірні християни, які відірвалися від науки Церкви і пристали до єретичної науки Арія. Тоді решта всіх єпископів разом із Головою Вселенської (325 року) вияснили всім християнам, що Богочоловік Ісус Христос є істинним Богом. Тоді ж уклали Символ святої віри, який уся Церква відновлює під час кожної Святої Літургії та при іншій нагоді. Саме в цьому виясненні віри Церква була непомильною, зблудили єпископи, що тоді не держалися науки святої Церкви.

Отже, навчаючи святої віри в цілому світі, Церква, тобто всі єпископи Христової Церкви, є лише тому непомильні, оскільки зв’язані в одно, становлять єдність і Містичне Тіло Христа. Саме через цей зв’язок, що їх лучить, єпископи стають непомильними.

Таким чином, святу віру, цілу й повну, що її полишив людям Сам Ісус Христос усім вірним Церкви, треба шукати в правдивій Церкві Христовій, а нею є поширена у всьому світі єдина, свята, Соборна Апостольська Церква Христова. – Ось, головні прикмети правдивої Церкви Христової, встановлені непомильним І Собором Вселенської Церкви в Нікеї 325 року.

Тож правдиву Церкву Христову оснував Сам Ісус Христос і вона одна-єдина, а її наука й віра – одна й непомильна.

Попередній запис

АНТИТЕЗА БОЖОМУ ПЛАНОВІ Й ВОЛІ БОЖІЙ – ГРІХ

Щоби увійти в Божий план, тобто бути учасником спасіння, яке Він дає для нашого рятунку, основною налаштованістю і умовою є ... Читати далі

Наступний запис

УЧАСТЬ У БОЖОМУ ЖИТТІ ЧЕРЕЗ ІСУСА ХРИСТА

Дорогі в Христі, нам треба знати, що, згідно з Божим Об’явленням і Святим Письмом, увесь початок нашого життя і християнської ... Читати далі