Щоби увійти в Божий план, тобто бути учасником спасіння, яке Він дає для нашого рятунку, основною налаштованістю і умовою є віра. Ми старалися розбудити в собі віру та пізнати її конечність. Віра, яка стає синівською службою в послусі, у довірі, у прославі Бога Отця. Ця синівська служба, в актуальному плані спасіння, здійснюється конкретно і реально в нашому особистому духовно-фізичному житті. Щоби ліпше це зрозуміти, треба розважити ще інші прикмети Бога, про які ми досі не розважали, тобто про Божу святість. Бог бажає рішуче й невідклично, щоб ми, Його прибрані сини, були учасниками Його святості. Реальність, яка противиться цьому Божому бажанню і волі в плані спасіння, – це гріх.
Святість
Бог – святий. Святість Бога містить Його маєстат і трансцендентність, Його нескінченну вищість понад усіма створіннями, Його далекість від моральної недосконалості.
Святість – це поняття, яке часто повторяється в Старому Заповіті, взято головно з видіння пророка Ісаї, коли Господь кликав його до місії. Пророк бачив Ангелів, які перед Богом співали пісню: «Свят, свят, свят» (Іс. 6:3). У книзі Ісаї часто знаходимо цей вислів: «Святий Ізраїлів» (Іс. 1:4; 12:6; 41:14). Бог має план святості й хоче всіх людей зробити співучасниками цієї святості. Вже в Старому Заповіті Бог вимагає від Свого народу святості. Господь сказав Мойсеєві: «Бо Я Господь, Бог ваш, і ви освятитеся, і будьте святі, бо святий Я» (Лев. 11:44). Бог вибрав Собі народ Ізраїля, щоби він був святим: «А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя! А ви станете Мені царством священиків та народом святим» (Вих. 19:5-6). Інші народи мали своїх ідолів, свої поганські звичаї. Народ, вибраний Богом, буде посвячений Богові, відокремлений від інших – поган. Цей план Божий продовжується в Новому Заповіті. Старому Ізраїлеві приходить на зміну Церква Христова – Новий Ізраїль Божий (Гал. 6:16). Цей народ Божий – спільнота святих, про яку говорить пророк Даниїл (7:27): «А царство, і панування, і велич царств під усім небом буде дане народові святих Всевишнього. Його царство буде царство вічне, а всі панування Йому будуть служити й будуть слухняні».
Тому святий Павло, мовивши про план Божий в ікономії спасіння, каже: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах, так як вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові» (Еф. 1:3-4).
«Святі й непорочні» – ось мета, чому Бог вибрав нас перед заснуванням світу, чому нас благословив у Христі Ісусі, щоб стали синами Божими.
Святі – це посвячені Богові, ті, що належать Богові, народ Божий, «званий святим», які зі свого покликання до життя мають бути святими, непорочними.
Тому святість є моральною вимогою для кожної людини. Свята Тайна Хрещення освятила нас. «Ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога» (1Кор. 6:11). Реальність Хрещення вимагає реальності життя, тобто життя у святості, у безгрішності. Так навчає св. апостол Петро: «Але за Святим, що покликав вас, будьте й самі святі в усім вашім поводженні, бо написано: Будьте святі, Я бо святий!» (1Пет. 1:15-16). «Бо це воля Божа, освячення ваше: щоб ви береглись від розпусти, щоб кожен із вас умів тримати начиння своє в святості й честі… Бо покликав нас Бог не на нечистість, але на освячення», – каже святий апостол Павло (1Сол. 4:3-4,7).
Тієї святості, якої Господь вимагав від вибраного народу в Старому Заповіті, Він вимагає також від християн і Церкви вибраного Ізраїля Нового Заповіту (2Кор. 6:14-18; 7:1).
«Мавши ці обітниці, очистьмо себе від усякої нечисти тіла та духа, і творімо святиню у Божім страху!».
Гріх
Щоби жити у святості, треба бути без плями, непорочним, без гріха, – цього вимагає від нас Господь Бог, Святе Хрещення, наша посвята Господеві. Біблія представляє гріх як постійну антитезу Божій волі й планам Божим. Гріх, реальність, яка володіє світом, св. Павло представляє як силу спротиву Богові, що старається підкорити собі людей, християн і нехристиян, відтягаючи їх з-під влади Бога. Ця сила спротиву увійшла у світ з фактом першого гріха прародича Адама.
«Через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей» (Рим. 5:12). Перший гріх – спротив Богові. Адам прагнув моральної автономії, бажав бути незалежним від Бога і сам вирішувати, що добре, а що зле, хотів обманути Бога в моральному ладі й законах.
Гріх Адама мав прямі наслідки – він втратив ласку Божу, тобто оглядання Його лицем у лице, втратив ласку безсмертності й гармонії між тілом і духом. У душі Адама настало роздвоєння: відділення від Бога, стан гріха, який він передав усім своїм нащадкам. Тож усі нащадки, потомки Адама, родяться в стані деякого відділення від Бога, тобто без Його освячуючої ласки, без особливої приязні Божої, не наслідуючи первісної ласки безсмертя і безгрішності Адама, які були окремим даруванням їхньої природи. Після введення гріха у світ гріх довершує свої злочини серед первісних людей. Далі настають Божі опізнення і кари для грішних людей, як потоп за часів Ноя.
Історія Ізраїлю – це історія гріхів і спротиву цього народу. Бог карає проступки ізраїльтян, наставляючи суддів, допускаючи їхнє вигнання і неволю в Єгипті й Вавилоні.
Біблія згадує нам кари Божі для поодиноких осіб вибраного народу, як Савла, Давида (1Сам. 13:8-14; 2Сам. 11:1-12; 24:1-25; Єз. 18:4; Варух 1:15-3:8).
Старий і Новий Заповіт описують гріх різними словами, які виражають його зло і злобу. Гріх – це знецінювання Бога (Іс. 1:4). Це спротив Богові (Іс. 1:2). Це забуття про Бога (Іс. 17:10). Невірність супружої любови (Вих. 23:35-37; Бут. 3:6-10,20).
Наслідки гріха описує Євангеліє: «Мертві були через ваші провини й гріхи» (Еф. 2:1). Гріх, відділяючи від Бога, спричинює смерть душі, бо Бог є життям (Еф. 4:18). Бути віддаленим від Бога – це бути в стані смерти душевної, це якраз стан поган і грішників. Грішник є невільником гріха, «проданий під гріх» (Рим. 7:14). «Кожен, хто чинить гріх, той раб гріха» (Ів. 8:34). Ось наслідки гріха: невільництво, смерть, відділення від Бога. Гріх відтягає нас від плану Бога, Який призначив нас до святості, до життя, до спасіння, до вічної любові.
Яке має бути наше ставлення до гріха, до реальності, що постійно загрожує нашому духовному життю і наполягає, щоби ми стали проти плану і волі Божої?
Пророки і Христос Спаситель ждуть від грішника перш за все навернення, метаної, тобто каяття. Метаноя – це зміна думки, навернення, жаль за гріх, переміна в душі, відвернення від гріха і повернення до Бога. «Покайтеся, і віруйте в Євангелію!» – Ось перша благовість Христова (Мр. 1:15). До покаяння неустанно закликали перші Апостоли: «Покайтеся і наверніться, щоб ваші гріхи були стерті». «Щоб вірою в Мене одержали відпущення гріхів і спадщину між освяченими».
Навернення – це повернення до Бога, до Христа, коли людина постановляє жити без гріха, це обрахунок, це жаль, це прохання про прощення, це готовність покутувати за гріхи. Біблія вельми наполягає на перепрошенні за гріхи. «Проти Господа Бога нашого ми згрішили, …ми не слухали голосу Господа, Бога нашого». Серце сокрушенне і дух смиренний знаходять милість і прощення в Бога. Сподівається пророк Даниїл: «Господи, сором на обличчя нам, нашим царям, князям нашим та нашим батькам, що згрішили перед Тобою!… Господи, вислухай! Господи, прости! Господи, прислухайся й зроби! Не опізняйся ради Себе, мій Боже, бо Ім’я Твоє кличеться над Твоїм містом і над Твоїм народом!» (пор.: Дан. 9:7-19). Подібно благає і Мойсей: «Прости ж провину цього народу через велику милість Свою… А Господь сказав: Я простив за словом твоїм» (Чис. 14:19-20). Псалмопівці подібні молитви каяття возносять за себе: «Обернися до мене й помилуй мене, я ж бо самітний та бідний!… Подивися на горе моє та на муку мою, і прости всі гріхи мої!» (Пс. 25:16,18).
«Помилуй мене, Боже, з великої милости Твоєї, і з великого милосердя Свого загладь беззаконня мої! Обмий мене зовсім з мого беззаконня, й очисти мене від мого гріха» (Пс. 51:3-4).
Старозавітні жертвоприношення були символом перепросьби Бога за гріхи та виєднання прощення і відновлення миру з Богом.
Христос приніс Себе Сам у жертву, милу Богові, щоб виєднати прощення всіх гріхів людства, установлюючи Новий Заповіт з Отцем Небесним.
«Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів» (Рим. 3:23-25). «Маємо в Ньому відкуплення кров’ю Його, прощення провин, через багатство благодаті Його, яку Він намножив у нас у всякій премудрості й розважності» (Еф. 1:7-8).
Бог «полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи» (1Ів. 4:10).
Спасительна жертва Христа – це жертва примирення, бо Христос Своєю кров’ю очистив «наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!» (пор.: Євр. 9:14). Власне «Тому Він Посередник Нового Заповіту» (Євр. 9:15).
До жертви Христової християни мають лучити особисті жертви, щоби Христова жертва відкуплення, могла бути приміненою до кожного осібно. Жертва Христова не заступила і не виключила нас, щоб ми не єдналися з нею. Людина особисто увільняється від гріха лише через свою смерть і воскресіння, через які бере участь у смерті й воскресінні Христа, у хвилині свого хрещення, коли вмирає «стара людина». «Чи ви не знаєте, що ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя.… Так само ж і ви вважайте себе за мертвих для гріха й за живих для Бога в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 6:3-11). Все це осягається не без болю, не без жалю й жертви, щоби будувати нове життя в Бозі. «Звільнившися від гріха й ставши рабами Богові, – напоминає апостол Павло – маєте плід ваш на освячення, а кінець життя вічне». Щоб у своїй душі не дозволити панувати гріхові, необхідно очищувати свою душу з усякого добровільного гріха повсякденного, з усякого невладнаного прив’язання, бо саме вони приготовляють людське серце і знечулюють душу на гріхи тяжкі. Повсякденний гріх зменшує чуйність і ревність у любові, зменшує ласку Божу.
У нас завжди має бути дух покаяння, свідомість нашої немічності, наших упадків, нашої грішності. Нам ще далеко до безгрішності й святості перед Богом. Кожного дня творимо безліч гріхів думкою, словом і ділом. Кожного дня нам треба каятися, навертатися, благати прощення в Бога. Кожного дня нам треба постановляти поправу, чування, навернення, перепросьбу. Визнаваймо перед Богом нашу грішність, нашу невірність, нашу немічність. Христу Богу вельми подобається наша покірна молитва: «Боже, милостивий будь мені, грішному! Боже, очисти гріхи мої і помилуй мене! Без числа нагрішив я, Господи, прости мені!»
«Від таємних гріхів моїх очисти мене, Господи, і від чужих бережи мене. Смиренну мою душу, що в гріхах прогайнувала, відвідай, Господи! І, як блудницю, прийми і спаси мене».
Ось, наш рятунок, наше зцілення гріховних ран! – Каяття, щире каяття і навернення до Бога та життя у святості, у Бозі і з Богом. Амінь.
