Випадкова знахідка після Другої світової війни в Кумрані[1] спричинилась до розкопок і виявила тексти, які деякі дослідники пов’язали зі ще одним поширеним рухом, що раніше під назвою єсеїв був відомий лише з літературних джерел. Це була група людей, яка відвернулася від Іродового храму та його культу, і заснувала в юдейській пустелі монаші спільноти, а також родинне співжиття на релігійній основі, створивши багато письмових творів та власних обрядів, зокрема з літургійними омиваннями та спільнотними молитвами. Серйозність віри у цих творах нас вражає; здається, що Йоан Хреститель, а можливо й Ісус та Його родина, були близькими до цієї спільноти. В будь-якому разі в кумранських творах є багато спільного з християнською Благовістю. Не виключено, що Йоан Xреститель жив певний час у цій спільноті та частково отримав у ній своє релігійне виховання.
І все ж виступ Хрестителя був чимось зовсім новим. Хрещення, до якого він закликав, відрізняється від решти релігійних омивань. Його не можна повторювати і воно має бути конкретним здійсненним навернення, що назавжди по-новому визначає ціле життя. Воно пов’язане з полум’яним закликом до нового способу мислення і діяння, пов’язане, насамперед, із проголошенням Божого суду та проповідуванням Більшого, що прийде за Йоаном. Четверте Євангеліє каже нам, що Хреститель «не знав» (Йо. 1:30 – 33) цього Більшого, якому він хотів підготувати дорогу. Але він знає, що мусить це зробити; що вся його місія спрямована на цього Іншого.
У всіх чотирьох Євангеліях ця місія описується уривком із книги Ісаї: «Голос чути: ‘Стеліть Господеві дорогу у пустині, рівняйте в степу шлях нашому Богові!’» (Іс. 40:3). Марко ще додає комбінацію з книг Малахії (Мл. 3:1) та Виходу (Вих. 33:2), що в іншому місці трапляється і в Матея (Мт. 11:10) та Луки (Лк. 1:76; 7:27): «Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу». У всіх цих старозавітних текстах йдеться про рятівне втручання Бога, Який відкидає Свою прихованість, щоб керувати та рятувати; Йому слід прочинити двері, підготувати дорогу. Із проповіддю Хрестителя ці давні слова надії стали сучасністю: Велике на порозі.
Можна собі уявити те надзвичайне враження, яке мала викликати особа Хрестителя і Його проповідь у бурхливій єрусалимській атмосфері тієї історичної доби. Нарешті знову з’явився пророк, про що свідчить і Його життя. Нарешті знову проявляється дія Бога в історії. Йоан хрестить водою, але той Більший, який хреститиме Святим Духом і вогнем, вже стоїть перед дверима. Тому розповідь Марка зовсім не варто вважати перебільшенням: «І виходили до Нього – вся країна Юдейська та всі єрусалимляни…» (Мр. 1:5). До хрещення Йоана належить і сповідь – визнання гріхів; юдаїзму того часу були знайомі багато абстрактно-формальних визнань гріхів, і навіть цілком особисті визнання, в яких треба було назвати окремі грішні вчинки (Gnilka, цит. вид., с. 68). Йдеться справді про подолання колишнього грішного існування, про прорив до нового, зміненого життя.
Це символізує процес хрещення. З одного боку, тут наявна смертна символіка поринання в воду, за якою стоїть смертна символіка нищівного та руйнівного потопу. Океан здавався давнім мислителям постійною загрозою космосу, землі: символом потопу, що міг би похоронити всяке життя. Цю символіку могла передати і ріка. Але як потік, вона є насамперед символом життя: великі ріки – Ніл, Євфрат, Тигр – є великими донорами життя. І Йордан для своєї навколишньої місцевості також є джерелом життя – донині. Йдеться про очищення, про звільнення від бруду минулого, що обтяжує і викривлює життя, – про новий початок, тобто про смерть і воскресіння, про те, щоб життя розпочати заново. Тому можна сказати, що йдеться про відродження. Все це виразно розвинулося щойно в християнському богослов’ї хрещення, але закладене вже у сходженні в Йордан та виході з нього.
Ми знаємо, як ціла Юдея і Єрусалим виходили на прощу до Йордану на хрещення. Але ось відбувається щось нове: «Тими днями прийшов Ісус із Назарету, що в Галилеї, і був хрещений Йоаном у Йордані» (Мр. 1:9). Про прочан із Галилеї досі не йшлося; здавалося, все обмежувалося юдейським простором. Але справді новим є не те, що Ісус приходить з іншої географічної зони, так би мовити, здалеку. Справді новим є те, що Він, Ісус, бажає дати Себе охрестити, що Він входить у сірий натовп грішників, що чекали на хрещення на берегах Йордану. До хрещення належало визнання гріхів. Це було визнання гріхів і прагнення відкинути старе, невдале життя та розпочати нове. Чи Ісус повинен був це робити? Як Він міг визнати гріхи? Навіщо Йому було відкидати від Себе минуле життя? Ці запитання повинні собі ставити християни. Суперечка між Хрестителем та Ісусом, про яку розповідає Матей, виражає і їхнє власне запитання до Ісуса: «Мені самому треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?» (Мт. 3:14). Матей повідомляє далі: «Ісус у відповідь сказав до нього: ‘Залиши це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду’. І тоді він залишив Його» (Мт. 3:15).
Сенс цієї відповіді, що звучить загадково, розкрити нелегко. У всякому разі у маленькому слові «ἄρτι» – тепер – приховане певне застереження: у конкретній, тимчасовій ситуації треба поступити певним чином. Вирішальним для тлумачення відповіді Ісуса є значення слова «правда»: треба здійснити всяку «правду». Правда у світі, в якому перебуває Ісус, є відповіддю людини на Тору, прийняття цілої Божої волі, несення, як казали, «ярма Божого Царства». Йоанове хрещення Торою не передбачалося, але цим висловом Ісус його визнає як вираження необмеженої згоди з Божою волею, як слухняне прийняття Свого ярма.
Через те, що сходження в це хрещення передбачає визнання провини і прохання про прощення для нового початку, у цій цілковитій згоді з Божою волею у світі, що характеризується гріхом, міститься також вираження солідарності з людьми, що стали винними, але тягнуться до праведності. Щойно на основі Розп’яття й Воскресіння стало можливим зрозуміти все значення цієї події. Люди, що хрестяться, при сходженні у воду визнають свої гріхи і прагнуть звільнитися від цього тягаря гріховності. Що ж робив там Ісус? Лука, який у цілому своєму Євангелії спрямовує пильний погляд на молитву Ісуса, постійно зображаючи Його як особу, що молиться, розмовляє з Отцем, каже нам, що Ісус прийняв хрещення, молячись (Лк. 3:21). На основі Розп’яття і Воскресіння християнство зрозуміло, що сталося: Ісус взяв на Свої плечі тягар провини цілого людства; Він зніс його в Йордан. Він розпочинає Свою діяльність з того, що стає на місце грішника. Він розпочинає її попереднім прийняттям Хреста. Він є, так би мовити, справжнім Йоною, який сказав морякам: «Візьміть і киньте мене в море» (Йн. 1:12). Все значення Хрещення Ісуса, здійснення Ним «всякої правди», стає очевидним щойно у Хресті: Хрещення є прийняттям смерті за гріхи людства, а голос, що лунає при Хрещенні – «Це є Син Мій любий» – є провіщенням Воскресіння. Тоді можна зрозуміти й те, чому у власній мові Ісуса слово «хрещення» означало Його смерть (Мр. 10:38; Лк. 12:50).
Лише на цій основі можна зрозуміти християнське хрещення. Попереднє прийняття хресної смерті, що відбулося в Хрещенні Ісуса, та попереднє прийняття Воскресіння, що було провіщене голосом з неба, стали тепер дійсністю. Так Йоанове хрещення водою сповнене Ісусовим Хрещенням життям і смертю. Запрошення до хрещення означає тепер стати на місце Хрещення Ісуса і в Його ототожненні з нами прийняти нашу з Ним подібність. Точка Його готовності до прийняття смерті є тепер для нас точкою нашої готовності до прийняття Воскресіння з Ним: ап. Павло у своєму богослов’ї хрещення (Рим. 6) розвинув цей внутрішній взаємозв’язок, не мовлячи при цьому виразно про Хрещення Ісуса в Йордані.
[1] Кумранські сувої – сувої Святого Письма, знайдені 1947 р. поблизу Кумрану в Західній Йорданії. Сувої походять з часу III ст. до Хр. – І ст. по Хр. і містять частини Старого Завіту, коментарі на біблійні тексти та інші твори.
