МЕТА ЖИТТЯ ЛЮДИНИ

Блудний син, Яцек Мальчевський

Нема жодної особи, яка не хотіла б бути талановитою, вродливою, розумною і всіма шанованою. І кожний з нас знаходить у собі якщо не всі, то принаймні частину якихось вельми позитивних рис. Але чи задумуємося ми, що ці риси не є нашими, не нами здобуті і виплекані? Чи вони є нашим винаходом і нашою власністю? Якщо хто так думає, то глибоко помиляється, і він далекий від розуміння Бога. Бо насправді всі наші позитивні риси позичені нам нашим Творцем – Богом, і то на деякий час.

Ось такою є правда про нашу вартість самих у собі. Звідси має зродитись правдива оцінка себе: не чванімось, а постійно перебуваймо в глибокій покорі розуму. На цій покорі маємо будувати переконання про нашу досконалість, про ціле духовне життя, якщо хочемо бути правдивими християнами. З цієї правди зродиться в нас також щира покора серця, яка шукатиме понижень, укриття в Бозі, зродить бажання крокувати доріжкою життя непомітно. Така душа нічого не вимагає, бо переконана, що вона сама нічого не заслуговує. Пізнати, полюбити і бажати заховати свою малість – це лабораторія, в якій Господь творить святих. Дух цілковитої самопожертви – це дух християнського покликання. Але щоб жити згідно з цим духом, не вистачить лише знати, що ми за своєю суттю є ніщо. Ми мусимо докладати старань, щоби залишатися у своїх обмежених рамках, тобто працювати, думати, судити, говорити згідно з нашим переконанням, що ми є ніщо! Маємо дати знищувати себе на жертовникові любові до Бога і ближніх, бути готовим прийняти забуття від інших, брак вияву уваги до нас, зацікавленості нами тощо. Отже, завжди мусимо пам’ятати і тримати себе добре в кордонах того, чим ми є насправді. Тоді основою нашого життя буде правдива, пряма, а не горбата покора. У нас все буде покірним: наші бажання, наміри, думки, почування, діла. Без цього нас надиматиме щораз більша гордість, себелюбство, переоцінювання себе. Іспитуймо себе добре: чи основою усіх наших дій є така правдива, пряма і глибока покора?

Друга правда: ким я є в очах Бога? Нас сотворив Бог! Ми вийшли від Бога. Наша душа – це наче подих любові Бога. Подих, що його Він одного дня скинув на землю. Ми є Божі тому, що ніхто інший нас не сотворив, не покликав до життя. Тож ми – Його сотворіння, Його цілковита власність, ми все одержали від Нього. Ми також Божі через святе Хрещення, коли Бог прийняв нас за Своїх дітей, які мають вічно жити в Бозі.

Ми Божі через наше святе покликання. Бог є не лиш нашим Отцем, а й обручником, приятелем. І якщо ми Божі, то до Нього належимо. І в нас все має бути гідним Бога. У нас все має бути припечатане небесною Божою печаттю ласки, чесноти священного Духа.

На нас лежить обов’язок залишитися в залежності і підданості Його Божій волі, любити і славити її. Ми маємо бути, як пензлик у руках митця, або струни скрипки, що солодко і гармонійно бринять, залежно від того, як скрипаль до них доторкається. Таким має бути і моє тіло, і моя душа, моє серце і все моє єство в руках Божих: належати Йому цілковито, радо дозволити Йому робити з нами все те, що Він бажає, не залишаючи для себе жодної свободи, а лиш ту, щоб приймати імпульси Його Божих дій, які Він бажає і вимагає від нас.

Оскільки ми від Бога і є Його власністю, ходимо під Його владою, Він може чинити з нами все, що захоче. Може призначити нас до праці або до відпочинку, до несення хреста, недуг, покути. Він може призначити нас до упокорень або до слави, зіслати потіхи або полишити серед болів. Все це маємо приймати з рук Божих. У всьому керуватись Божим діянням і сповненням Його святої волі. А цього не зможемо осягнути без великої вірності й уваги до Його святої волі.

По-третє, ми не лише створені Богом, а й для Бога. Ось так хоче і думає про нас Бог!

Артист дарує або продає свій найцінніший твір. Не так воно в Бога! Творячи нас, Він хоче зберегти нас лише для Себе. Він безустанно старається для нас, чуває над нами. Він сам є нашою метою та єднається з нами через Свою ласку і любов вже на цьому світі. З Ним, як з нашим повним щастям, ми злучаємося навіки у вічному житті.

Отже, ми не створені для речей проминаючих, а лише для вічності, не для особистих приємностей і створінь, а лише для Бога. Ніщо зі смертного, дочасного не може задовольнити нашої безсмертної душі, аж доки не спочине вона в Бозі, а Бог – у ній. Ось мета і наше призначення, задля якого ми створені. Тож нам потрібно дбати про якнайтіснішу злуку з Богом, співжиття з Ним. Ціль священиків – бути воїнами, улюбленцями, вірними друзями Христа Ісуса, щоб жоден удар нашого серця, ні один погляд наших очей, жоден вчинок не віддали ми якимось сотворінням, ані своєму самолюбству, а лиш Богові, від Якого ми вийшли і до Якого прямуємо, для Якого живемо.

Йому ми винні нашу прославу, нашу любов!

Віднайдімо себе і оновімо себе перед обличчям цих основних правд Божих, усвідомлюючи поняття: Хто є Бог Сам у Собі, і ким Бог є для мене! Та хто я є сам у собі й ким я є для Бога!

Просімо Ісуса Христа: «О, Господи, дай, щоб я пізнав Тебе і пізнав себе! Тебе тому, щоб не гордитися, не переоцінювати, не виноситись!».

Кожний з нас радіє з того, що він є Божий і для Бога. І зовсім певне є те, що кожний з нас бажає Божу власність, тобто своє єство, віддати Богові, зберегти для Бога, і то навіки. Але притому ми свідомі того, що перебування в Бога, і то навіки, зумовлене нашим вільним вибором, нашою доброю волею. Перебування з Богом не спаде нам з неба, як дощик чи ясний промінь сонця, без жодних наших трудів і змагань. Перебування з Богом, безконечним і вічним, треба здобути. Задля Нього треба вміти позбутися і пожертвувати не однією втіхою і не однією приємністю цього світу. Запевнення буття з Богом, і то навіки, дає мені синівське з’єднання з Ним і кожночасне виконання Його святої волі. Тому не побоюсь задля з’єднання з Богом пожертвувати дрібними приємностями життя. Коли на це Божа воля, не завагаюсь зректися утіх родинного життя, які й так із смертю скінчаться, не побоюсь звести завзятий бій з лукавим світом, з дияволом і з моїми пристрастями. Задля буття з Богом буду готовим зносити і голод, і холод, і хвороби, і всякі злидні життя, повторюючи з блаженним Августином: «Тут карай, Господи, тут січи і випробовуй терпіннями, але пощади мене для вічності».

Тож з нагоди цих духовних вправ проіспитуймо себе, чи наше поняття про Бога є правильне, повне і ясне. Бо лише від ясного і правдивого пізнання того, хто є Бог і ким Він є для нас, ми зможемо належно зрозуміти, хто ми є та ким ми є для Бога. Ця правда має лягти в основу нашого життя. Вона має стати дороговказом нашої життєвої мандрівки. З неї я маю черпати енергію і рушійну силу для всіх дій мого життя. Чи в моїх молитвах, думках, богослужбах відчуваю я Бога і Його велич, чи, навпаки, Він для мене – щось далеке? На це питання постараймось дати собі щиру і ясну відповідь.

Будучи в Альпах, я бачив, як цар птахів – орел – кружляв високо над шпилями гір, як він підносивсь у піднебесні простори. Аж раптом угледів він на круглій гірській автостраді косулю, яка попала під колеса автомашини. Орел спустивсь стрілою на свіжу косулю, яку роздирав своїм гострим дзьобом. Аж тут їде вантажне авто, дає сигнал орлові, щоби утікав, бо є небезпека смерті й для нього. Але орел не полишає смачної косулі і сам гине біля неї. Чи щось подібне не діється з нами?

Попередній запис

БОГ І Я

Наше щоденне життя складається з багатьох менших чи більших дій. Цінність і якість виховання цих дій залежить від ясності нашого ... Читати далі

Наступний запис

ПОКЛИКАННЯ АПОСТОЛІВ І ПОКЛИКАННЯ СВЯЩЕНИКІВ

Чудовий улов, Рафаель Санті Ми вирішили під час цих духовних бесід віднайти себе, оновитися та вдосконалитися ... Читати далі