Пролог, Отніїл, Егуд

Вступ до Книги Суддів містить короткий переказ обставин смерти Ісуса Навина, що є кульмінацією цього наративу (1:1-2:5). Оповідь про лідерство та смерть Ісуса Навина, першого лідера ізраїльської державної конфедерації, яскраво протиставлено новій епосі суддів та царів. У Книзі Суддів 2:6-10 ми знаходимо короткий перелік завоювань Ісуса Навина, який дивовижно нагадує І. Н. 24:28-31, хоча оповідь у Книзі Суддів було прискіпливо переглянуто, щоб вона слугувала вступом до визначення ролі суддів. Книга Суддів у гл. 2:11-23 вводить формулу Божої відплатної справедливости, яка є характерною рисою усієї книги.

Гармонійний зв’язок Книги Суддів та Книги Ісуса Навина

Звіт у Суд. 3 є спробою узгодити суперечливі оповіді, які ми знаходимо в Книзі Ісуса Навина 1 та в Книзі Суддів, враховуючи природу і поступ процесу завоювання. В І. Н 10:29-11:23 сказано, що сини Ізраїлю цілковито викорінили ханаанців; Ісус Навин «не зоставив жодного врятованого, а кожну особу зробив закляттям», як повелів Ягве (див. 10:40). Безперервне існування ханаанеян, періззеян, сидонян, хіттеян, хіввеян, євусеян та амореян не було випадковим, говорить редактор. Бог залишив цих людей, щоб тренувати майбутні покоління синів Ізраїлю в мистецтві війни. Іншими словами, ці етнічні групи мали долю «піддослідних кроликів» для пізніших поколінь синів Ізраїлю, «що не знали всіх війн ханаанських» (див. Суд. 3:1-4). З огляду на викладене вище, у читача може скластися думка про невеличкі групки тих людей, котрі через свою нечисленність не принесуть Ізраїлю багато нещастя. Але дійсність спростовує цю рожеву картинку. Той факт, що сини Ізраїлю постійно спокушалися, щоб прийняти ханаанську релігію та культуру, мав би означати, що завоювання було загалом досягнуто за допомогою інфільтрації ізраїльтян у землю ханаанську. Девтерономічні редактори, пишучи для спільноти, далеко відступили від історичної реальности, ідеалізуючи завоювання стародавніх ізраїльтян, щоб відновити віру людей в Ягве в той час, коли це було найбільш потрібно. На сьогодні має бути очевидним той факт, що девтерономісти діяли як проповідники. Адаптуючи народні перекази з деяким перебільшенням та прикрашанням цих оповідань, вони були спроможні вдихнути надію та підняти бойовий дух синів Ізраїлю. Читаючи окремі фрагменти Книги Суддів, маємо не забувати про цю аналогію.

Книга Суддів, Частина перша

3:7-11 – Отніїл

Отніїл, син Кеназа, перший із суддів, є незрозумілою фігурою. Його слава прийшла тоді, коли дух Ягве увійшов у нього, і він здолав Кушан-Ріш’атаїма в битві. Відповідно до циклу реалізації Божої відплати, народ Ізраїлю спершу порушив заповіді Бога (3:7). Щоб покарати їх, Бог дозволив Кушану розгромити і підкорити їх (3:8). Замість того, щоб звинувачувати у своїй поразці поганих військових стратегів або могутніші сили ворога, сини Ізраїлю приписували свої катастрофічні військові невдачі дії Божої відплати. Отже, вони знову присвячували свої життя Ягве і визнавали свій гріх, взиваючи до Ягве. Господь як добрий батько почув їхні благання і підняв (qûm) Отніїла як «суддю», щоб звільнити їх від руки Кушана. Протягом вісімнадцяти років під проводом Отніїла Ізраїль слідував Ягве і насолоджувався миром (3:11), але після того, як Отніїл помер, Ізраїль не мав лідера, який би наставляв не чинити відступництва і навчав дотримуватись заповідей та настанов Ягве. У будь-якому разі, девтерономіст має намір показати, що ізраїльтяни були вірними Ягве упродовж вісімнадцяти років насамперед тому, що Отніїл був зразковим лідером.

3:12-30 – Егуд

Суддівство Егуда інтригує. Народ Ізраїлю знову вчинив зле перед лицем Ягве (3:12). Тому Ягве підпорядкував ізраїльтян моавському цареві, який наклав на них важку данину. Платити данину іноземному цареві було дуже принизливо і деморалізувало ізраїльтян. Тому ізраїльтяни визнали свій гріх і благали Ягве про допомогу. Ягве відповів співчутливо і помазав Егуда як mоšіа’ «спасителя» та «визволителя» (3:15). Божественне призначення Егуда на суддівство відбулося тоді, коли він очолював групу, яка доставляла данину Еґлону, цареві моавському (3:15). Незвичайна сила Егуда проявляється ще й тому, що він був шульгою (пор. 20:16). Однак упродовж усієї його діяльности звільнення Ізраїлю немає ніякої згадки про дух Бога, який би увійшов у нього; попри це, до нього ставляться як до судді, незважаючи на те, що він власноручно холоднокровно заколов Еґлона мечем. Своєю сміливою поведінкою він спровокував ситуацію, що стала кульмінаційною у воєнній історії Ізраїлю проти моавитян (3:28-30). З погляду автора, Егуд став mоšіа’, «визволителем» Ізраїлю, тому що Ягве був з ним. Інакше незрозуміло, як теократичні ізраїльтяни могли би знайти пояснення свого звільнення від гніту моавитян. Окрім цього, той факт, що Егуд пізніше правив Ізраїлем упродовж вісімдесяти років, свідчив про Боже покликання.

Попередній запис

Канонічна інтертекстуальність

Формула Божої відплати пронизує книги СЗ та НЗ. Як тільки сини Ізраїлю зазнавали військових та інших поразок, вони прагнули визначити, ... Читати далі

Наступний запис

Девора та Барак

4:1-24 – Девора та Барак Історія Девори, на нашу думку, має кілька цілей. Ця історія доводить, що жінки в Ізраїлі ... Читати далі