Божа «ні-відповідь»

Ближче до кінця Книги Йова самовпевнений юнак Елігу вимовляє тривалу промову, висміюючи бажання Йова отримати пояснення від Бога: «Хіба Богові є діло до такої незначної істоти, як ти? Невже Всемогутній Господь, творець Всесвіту, удостоїть Своїм відвідуванням землю, щоб особисто поговорити з тобою? Хіба Він зобов’язаний звітувати перед нами? Кинь ці дурниці, Йове».

Ледве Елігу вимовив останні слова, як на горизонті за його спиною з’явилася хмара, що насуваючись, перетворилася на грозову хмару, і з бурі зазвучав Голос, що заглушає усі голоси. Чудова промова Елігу так і залишилася недомовленою, Йов здригнувся: Бог дійсно відвідав його. Він прийшов, щоб лицем до лиця відповісти на скарги Йова.

Якщо Йов – основний біблійний приклад розчарування в Богу, тоді ця промова, що прогриміла з грози і бурі, має допомогти і нам здолати сумніви і замішання. Що ж сказав Бог у Своє виправдання?

Я б міг запропонувати Йому два-три розумні аргументи. Бог міг би сказати: «Йове, Мені Самому дуже шкода, що усе так склалося. Ти зазнав заради Мене багато тяжких випробувань. Я пишаюся тобою. Ти і сам не знаєш, як багато зробив для Мене і для всього світу». Два-три компліменти, невелика доза розради або, принаймні, короткий опис того, що мало місце за лаштунками, у недоступному для нас світі – і Йов, швидше за все, заспокоївся б.

Але Бог не каже нічого подібного. Його відповідь майже повністю складається з питань. Він немов відкидає убік розмову про страждання, що зайняла тридцять п’ять розділів, і замість цього дає нам величний опис чудес природи. Бог немов вводить Йова в галерею, де виставлені найулюбленіші Його шедеври, Він з гордістю вказує йому на гірських козлів, диких ослів, страусів і орлів, Він говорить так, немов Сам дивується Своєму творінню. Прекрасні вірші, що завершують Книгу Йова, витримають порівняння з будь-яким твором світової поезії. Та все ж я не міг позбутися певного здивування, хоча і захоплювався вражаючою картиною природи світу, намальованої Самим Творцем. Чому Бог вибрав саме цей момент, щоб нагадати Йову про «любов у пустелі?» Чи мають взагалі Його слова якийсь стосунок до справи?

У своїй книзі Фрідріх Бюхнер так підсумовує Божу промову: «Бог нічого не пояснює. Він «вибухає», Він запитує Йова, ким той себе вважає, Він показує, що намагатися пояснити Йову проблему страждання і несправедливості – все одно, що пояснювати равликові теорію відносності… Бог так і не явив Йову Свій великий задум – Він явив йому тільки Самого Себе»[1].

«Зміст« цієї прекрасної поезії зводиться до наступного: Йове, ти навіть не знаєш, як управляти фізичним світом, так не учи Мене управляти світом моральним.

«Чому Ти такий несправедливий до мене? – плаче Йов упродовж усієї книги. – Постав Себе на моє місце!» – «НІ! – гуркотить у відповідь Голос з бурі. – Це ти постав себе на Моє місце! Поки ти сам не навчився кожен ранок піднімати сонце на небеса, поки не знаєш, куди направити блискавку або як зліпити гіпопотама, не берися судити, як Я правлю світом – стули пельку і слухай!»

Дія цих слів на Йова так же несподівана, як і сама промова. Бог не відповідає Йову на найнасущніше його питання, та все ж ця гроза заспокоює страждальника – він схиляється в пороху і пилі, повністю позбувшись розчарування в Богу.

Чого нам не дано знати

Ті з нас, хто жодного разу не чув Голосу з бурі, повинні спробувати усвідомити, що ж саме Бог сказав Йову. Чесно кажучи, ухильна Божа відповідь, як мені здається, більше породжує проблеми, ніж вирішує їх. Я не можу просто за власним бажанням відкинути постійне питання: «За що?» Воно виникає всякий раз, коли я говорю з людиною, доля якої схожа з долею Мег Вудсон, і коли моє життя розлітається на друзки.

Бог відмовився відповісти на питання Йова, і сучасному розуму важко примиритися з цим. Нам не подобається – особисто мені не подобається, – коли нам говорять щось, що виходить за межі нашого розуміння. У мене є книга «Енциклопедія невідання», у ній описані різні галузі знання, в яких люди доки погано орієнтуються, – проте, учені всього світу докладають зусилля для того, щоб досліджувати ці закриті галузі і заповнити пропуски. Чи можливо, що Бог виділив певну галузь, «Енциклопедію богословського невідання», куди людям вхід заборонений?

Як би я не опирався цьому висновку, Книга Йова підштовхує мене до нього. Чому життя таке несправедливе? В яких випадках Бог спричиняє нам біль, а в яких тільки попускає – і чи є тут принципова різниця? Чому Бог іноді мовчить, а іноді такий близький до нас? Бог мав повну можливість раз і назавжди дати нам відповідь, але Він тільки спохмурнів і головою похитав. Він не спромігся пояснити – мабуть, ні Йов, ні інші люди не здатні це зрозуміти.

Йов і його друзі, Вільям Блейк

Я не можу відповісти на питання Йова – цього не став робити навіть Господь. Я можу лише запитати, чому Бог не дає відповіді, чому з’явилася «Енциклопедія богословського невідання». Я вступаю в ту сферу, де замовкає Біблія, тобто далі слідують лише мої голослівні міркування. Я пропоную їх людям, незадоволеним відмовою від відповіді, що не припиняють ставити питання навіть після того, як Бог відмовився відповідати.

  1. Можливо, Бог залишає нас у невіданні, бо знання не пішло б нам на користь.

Кожного страждальника переслідує одне і те ж питання: чому це сталося зі мною? Що тим самим каже мені Бог? У Книзі Йова Бог відмітає питання про причину, замість цього зосередившись на реакції людини, на її вірі. Спробуйте, проте, уявити, що сталося б, якби Бог відповідав на питання «чому». Нам здається, що було б легше перенести біль, знай ми її причину. Чи так це насправді?

Мені здається, на Книгу Йова дуже схожий інший біблійний текст – Плач Єремії. Йов приголомшений загибеллю свого дому, втратою багатства, автор Плачу так же приголомшений загибеллю свого міста, Єрусалиму. Обидві книги повні гніву і гіркоти, якнайглибшого розчарування в Богу. Багато віршів Плачу здаються парафразою древнішої Книги Йова. Проте пророк, що створив Плач (вважається, що це Єремія), зовсім не був у нерозумінні, подібно до Йова, він прекрасно знав, за що зазнав руйнування Єрусалим – за те, що євреї порушили заповіт з Богом. Проте, знання причини ніскільки не полегшує його страждань, не звільняє від відчаю і розгубленості. «Господь став, як той ворог! – стогне Єремія. – Нащо ж нас забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?» (Плач 2:5; 5:20) – запитує він Бога, хоча прекрасно знає відповідь – його ж власний текст вичерпно відповідає на це питання.

Яке пояснення могло б тамувати тугу Йова, Єремії, Мег Вудсон? Знання пасивне, воно обмежене сферою розуму, а страждання – активне і особове. Жодна раціональна відповідь не вирішить проблему страждання. Можливо, саме тому Господь посилає Свого Сина як єдину відповідь на людське страждання – Він зазнає його на Собі, Він вбирає його в Себе. Втілення не вирішило проблеми страждання, але воно було особистою, дієвою відповіддю. Дійсно, жодні слова не свідчать нам так ясно, як Слово.

Пошуки в Книзі Йова відповіді на питання про причину не дадуть результату. Бог відмовився відповідати, Йов забув про свої питання, троє Йовових співрозмовників покаялися в неточності своїх припущень. Ісус теж відмовився обговорювати безпосереднє джерело страждання. Коли Його учні висували припущення відносно провини сліпонародженого (Ів. 9) і про причини двох місцевих катастроф (Лк. 13), Ісус обсмикнув їх. Біблійні свідоцтва переконують мене, що готових відповідей на питання «чому» просто немає.

Беручись говорити за Бога, ми ступаємо на небезпечний шлях. Навіть розрада, з найблагіших мотивів запропонована дитині – «Боженька забрав твого тата, бо дуже любить його», – означає вторгнення в ту сферу, яку Біблія залишає недоступною для людини. Нещастя, будь то авіакатастрофа, епідемія, постріли снайпера-маніяка, отруєні ліки, голод в Африці – настійно вимагають розумного пояснення, але Книга Йова нагадує: Сам Господь ухиляється від пояснень.

  1. Можливо, Бог залишає нас у невіданні, бо ми не в змозі зрозуміти відповідь.

Можливо, велична «ні-відповідь» Бога Йову зовсім не хитрість, не спроба уникнути відповіді – можливо, просто інакше ніяк не можна: крихітне створіння на маленькій планеті в далекому куточку всесвіту не в змозі охопити увесь грандіозний задум Творця. З тим же успіхом можна було б розписувати кольори сліпонародженому, грати симфонію Моцарта глухому або розвивати теорію відносності перед аудиторії, що не чула про існування атомів.

Уявіть собі, що ви намагаєтеся вступити в контакт з істотою, що розмістилася на предметному склі під мікроскопом. Її всесвіт двомірний, обмежений стеклами, її почуттям недоступно нічого з того, що відбувається за цими рамками. Як ви вселите їй поняття про простір, про висоту і глибину? Вам «згори» чітко видно двомірний світ цієї істоти і тривимірний простір, що оточує її, але «знизу» ця істота здатна відчути тільки двомірний світ. (Антропологи виявляють такі ж проблеми сприйняття серед первісних народів. Коли тубільцеві Нової Гвінеї показують фотографію лісу, він розрізняє тільки кольорові плями на плоскому папері – потрібен досвід, щоб «побачити» тривимірний образ, переданий двомірною фотографією, – птахів, дерева, струмки.) Незримий світ існує за межами нашого сприйняття, він лише зрідка вторгається в наш рівень буття, і це ми називаємо дивом. Ні Йову, ні нам з вами в рамках нинішніх наших можливостей не осягнути всесвіт цілком.

Якщо один світ (наприклад, двомірний простір) існує усередині іншого, пояснити його можна лише з погляду «більшого» світу. Якщо тепер продовжимо цю аналогію стосовно Книги Йова, ми переконаємося, що більшість питань Йова зачіпають проблеми «вищого рівня», що виходить за межі його розуміння.

Бог живе на більш високому рівні, в іншому вимірі. Всесвіт не містить Його в собі – Він створив всесвіт. Він не обмежений простором і часом, хоча ми не в змозі осягнути таку свободу. Він може увійти до нашого матеріального світу – інакше Він не був би доступний нашим відчуттям, – але для Нього це те ж саме, що для автора ввести себе у власну книгу як персонажа.


[1] Frederick Buechner Wishful Thinking, 46.

Попередній запис

Сучасний Йов

Працюючи над цією книгою, я намагався познайомитися і поговорити з людьми, які відчували, що Бог їх зрадив. Я хотів бачити ... Читати далі

Наступний запис

Парадокс часу

Концепція часу особливо підкреслює принципову відмінність між точкою зору Бога (вигляд зверху) і нашою. Я вважаю, ця відмінність лежить в ... Читати далі