13:1-33 – Розподіл землі на схід від Йордану

І. Н. 13-21: Оволодіння землею

Глава 13 позначає початок другої головної секції книги і також її нової динаміки. На відміну від секції, до якої входять гл. 2 до 12, де описана боротьба за землю, тут змальовано, як люди вже живуть на цій землі. Тема знищення ворогів замінена темою поділу земель. У переліку міст ми більше не знаходимо імен царів, які колись володіли тими містами.

Ми переходимо до частини книги, що є досить сухою і не містить богословських роздумів. Це та частина, яка може знизити інтерес читача через довжелезний перелік міст та місць, що призначені для того чи іншого племені. Однак уважний читач відкриє тут для себе урок богословської географії. За переліком місць та кордонів приховане глибоке вчення, що його виклав сам Господь, Який прагне виконати обітниці, і народ, який прагне стати гідним, щоб побачити, як Божі обіцянки втілюються в життя. Незважаючи на домінантну присутність географічних даних, ми повинні чітко усвідомити, що тут ми також знаходимо матеріяли, що стосуються законодавства, родоводу та фольклору.

Визначення меж, перелік міст та інші деталі допоможуть читачеві зрозуміти натяки автора книги Ісуса Навина, які вказують, кому насправді адресовано ці глави. Ось чому ці глави треба читати не очима істориків, а очима вірних, котрі прагнуть зрозуміти, чого нас навчає слово Боже: в опис племінних меж, які відображають ті історичні періоди, які передували виникненню монархії, вкраплено переліки міст, що належать до часів царя Йосії. Фактично, деякі кордони території відображають межі, що були лише ідеалом і надією для стародавніх ізраїльтян.

Глава 13 розпочинається секцією, що є стриманішою, ніж попередня бурхлива і дещо перебільшена оповідь у гл. 2-12: Ісус Навин уже постарівся та похилився віком, а все ще є багато землі для розподілу; великі групи людей, що за походженням не належать до народу Ізраїлю, все ще проживають на Обіцяній Землі поруч з народом союзу.

13:1-7 – Ісусе Навине, розподіляй землю!

Ця вступна частина майже цілковито передає прямий дискурс Господа. Тема лідерства і цього разу посідає чільне місце. Тепер Ісус Навин опиняється в такій самій ситуації, як і Мойсей у кінці Книги Второзаконня. У похилому віці Мойсей розподілив землю серед племен Рувима і Ґада і половини коліна Манасії. Тепер, у своєму похилому віці, Ісус Навин має зробити те ж саме з поколіннями, які зосталися без наділів. Господь тут іще раз з’являється як рушійна сила, що знищує ворогів. Господь, а не Ісус є «воїном». Ісус – лише один із тих, хто розподіляє спадщину, дослухаючись до наказу Господа.

З погляду вірних, що перебували у вигнанні, – адже цю секцію написано в девтерономічнії редакції у вигнанні, – тема лідерства тут створює негативний образ. Узагальнюючи цю тезу, можна стверджувати, що протягом періоду монархії люди пережили кількох фальшивих лідерів, які вирішували не розподіляти землю справедливо (наведемо сумний приклад про виноградник Навота, 1 Цар. 21). Для нового покоління, що виросло в період після вигнання, Ізраїль потребує такого лідера, як Ісус Навин, котрий, слідуючи Закону Мойсея (читай буквально Второзаконня), буде розподіляти землю чесно.

Проблема приходьків, які залишалися жити поруч з народом союзу, є також важливою в цих віршах. Слово «позостається» повторюється тут двічі і слугує вступом до виразу, що буде з’являтися майже рефреном впродовж усієї секції: там залишалися… (15:63; 16:10; 17:12-13; 18:1-3; 23:4-5,12-13). Ця теза виносить на поверхню ключову тему Ісуса Навина та девтерономічної літератури: вірність Господеві спонукає до виконання всього того, що Бог пообіцяв їхнім предкам (І. Н. 21:43-45). Книга Судців покаже другу сторону медалі. Тут тему народів висвітлено дещо інакше, аніж у гл. 2-12, де нації були викоренені з лиця землі. Тут (гл. 13-21) вони залишаються, як попередження Ізраїлю про те, що і він може втратити землю.

Територія, зазначена у вв. 2-6, належить до періоду царства Давида і Соломона, коли Ізраїль розширив свої кордони далі, ніж протягом будь-якого іншого історичного періоду. Єврейське слово, що перекладається як «наділ землі» зустрічається двічі в І. Н. 13:6 та 22:4.

Напрямок Ісуса Навина простягається крізь роки, і ми знаходимо підтвердження цього в 13:1; 14:10, та 23:1. Фактично, 23:1 є точним повторенням 13:1. Своєю чергу, цей вірш, на перший погляд, висловлює думку, протилежну до тієї, яку знаходимо в 11:23, вірші, що завершив попередню секцію (гл. 2-1).

13:8-33 – Мойсей як зразковий лідер; розподіл землі на схід від Йордану

На перший погляд здається, що ця секція не вписується органічно в хід подій між 13:7 та 14:1. Однак, тут ми бачимо чіткий богословський намір показати, що Мойсей – зразковий лідер, він є також прикладом лідера, що здійснює розподіл землі. Ісус Навин, який готовий узяти естафету для продовження виконання місії остаточного розподілу землі, що залишилася, діє відповідно до алгоритму, започаткованого Мойсеєм, зразковим лідером. Ця паралель також підтверджується фактом, що Мойсей та Ісус не виганяють усіх представників ворожих народів із землі. Дієслова «дав» і «дав на спадок» повторюються протягом усієї цієї секції.

Ще однією богословською ціллю було збереження єдности усього народу за будь-яку ціну. Ось чому деякі племена долучені до народу союзу, хоча з певних причин, пов’язаних з географією чи історією, ці племена не є органічною частиною Книги Ісуса Навина. Прагнення народу до єдности також показане в згадці про левитів (вв. 14:33; пор. 14:3-4). Тому дванадцять племен, які утворюють народ союзу, з’являються тут разом. Згадка про левитів передує темі левитських міст (гл. 21).

Попередній запис

11:1-12:24 – Поразка імперської влади та перемоги Ісуса Навина

11:1-15 – Повна поразка імперської влади! Ця частина починається так само, як гл. 9 та 10 «І сталося, як почув». ... Читати далі

Наступний запис

14:1-17:18 – Розподіл землі між колінами Юди, Єфрема та Манасії

14:1-21:42 – Розподіл землі на захід від Йордану Вступом до цієї частини є гл. 14:1-5. Тут знову є згадка про ... Читати далі