11:1-12:24 – Поразка імперської влади та перемоги Ісуса Навина

11:1-15 – Повна поразка імперської влади!

Ця частина починається так само, як гл. 9 та 10 «І сталося, як почув». Фактично, гл. 11 навмисно нагадує гл. 10: сформована коаліція царів, Ісус отримує наказ не боятися їх, коаліція отримує поразку завдяки Божій дії проти ворогів. Редактори мають намір показати паралельні ситуації завоювання земель з певною метою – вони доводять, що північні царства спіткає така сама доля, як і південь, тому що обітниці в І. Н. гл. 1 продовжують сповнюватися буквально.

Ця частина поділена на три фрагменти, які можна чітко розрізнити: (а) перелік північних царів, вв. 1-5; (б) наказ та його виконання, вв. 6-9; (в) знищення північної коаліції, вв. 10-15.

Перелік царств у 11:1-5 демонструє досить узагальнену структуру, що відповідає богословським цілям. Географічні та історичні деталі, незважаючи на те, що їх можна відстежити, не слід розглядати як прямі відображення подій чи місць, що лежать в основі цього наративу.

Ісус Навин та Ізраїль будуть боротися проти царів, чия військова могутність вражає. Згадка про різні етнічні групи свідчить про те, що всі стародавні народи Ханаану були ворогами Ісуса Навина. Ці народи чітко демонструють, що вони є імперською силою, чиї армії мають численних коней та колісниці. Тут ми знаходимо єдину згадку про «коней». З одного боку, це спосіб засвідчити, що поле діяльности змінилося, а з іншого боку, – це аргумент на користь того, що Ісус Навин та Ізраїль отримають перемогу лише завдяки втручанню та керівництву Господа.

Божа дія, визначена у вв. 6-9, є поєднанням наказу (вв. 6, 9) та участи в його виконанні (в. 8). Вірш 6 – це єдиний прямий дискурс, де Господь виступає як суб’єкт. Божий наказ полягає в тому, що треба здолати військову могутність цих царств. Отже, Господь та Його народ змальовані як сила, що вщент розбиває імперську та військову міць гнобителів. Вороги Ізраїлю – не уразливі мешканці сіл та сільськогосподарських територій, вороги Ізраїлю – сили, причетні до царської сім’ї, котрі живуть під захистом міст-держав.

У цій главі та в інших частинах книги вороги ізраїльтян – це велетні («анакії» І. Н. 11:21-22; 14:12-15; «рефаї» І. Н. 12:4; 13:12; 17:15), чи мешканці міст-держав (пор. гл. 6 та 8). Бог наказує знищити їх. Проте Бог просить народ, що вийшов з Єгипту, народ Ізраїлю, чия справжня могутність є лише в Господі, захистити маргіналізованих, пригноблених та уразливих, – жінок (І. Н. 2) та чужинців (І. Н. 9). Це саме ті люди, яких Господь запрошує стати частиною Божого народу.

Спротив гнобительській військовій силі та підтримка пригнобленого і нужденного народу показані навіть у ставленні до тварин. Коні (вв. 4, 6, 9), що символізували владу гнобителів, знищені. На противагу, інші домашні тварини (в. 14) збережені для того, щоб годувати Божий народ, уразливих людей, які захищають таких самих уразливих людей, як і вони самі.

Тема herem чітко простежується у вв. 10-15. Таким чином, автор показує, що військові трофеї належать Господеві, тому що перемога – це також прерогатива Бога.

Відповідно до богословського порядку, представленого в інших частинах книги, тут повторно з’являється тема пріоритетів у лідерстві: Господь наказує Мойсею, котрий, своєю чергою, наказує Ісусу Навину (в. 15).

Археологічні розкопки, що їх проводили в місцевості Хацор, дають підстави стверджувати, що в XIII ст. до Р. Хр. у цьому регіоні існувало місто, яке було зруйноване, але вчені все ж не дійшли до спільної думки про те, коли та як це зруйнування відбулося. Дехто дотримується думки, що саме Ісус Навин та ізраїльтяни зруйнували це місто, інші вважають, що зруйнування міста відбулося за участи Девори та Барака в часи суддів, але є й такі, хто приписує цей акт людям з моря.

11:16-23 – Богословський підсумок

Ці вірші свідчать про переконливу перемогу Ісуса Навина в боротьбі за Обіцяну Землю. Географічний аспект цього переліку демонструє, що Ісус Навин цілковито виконав своє завдання зайняти увесь край. Вірш 23 завершує цей богословський дискурс, розпочатий у І. Н. 1:7.

У І. Н. 11:20-22 ми бачимо, що войовниче ставлення Господа та Ісуса Навина до царів та до велетнів має сильну мотивацію. Господь бажає, щоб Його народ не мав нічого спільного з народами імперіялістів та гнобителів. Міста-держави, анакії, котрі були потомками велетнів, символізували в усіх їхніх проявах сили, що протистоять Господу і Його Божому плану спасення, плану створення такого суспільства, в якому всі його члени є рівними. У цьому сенсі, Книга Ісуса Навина відображає гуманітарні погляди, викладені в Книзі Второзаконня, пов’язані саме із руйнування землі анакіїв (Втор. 2-3; 9:2-3).

Ця секція розглядає процес завоювання землі і завершується в. 23. Глава 12 буде іще однією частиною, яка визначає та узагальнює ключові елементи богословської доктрини цієї книги та важливої девторономічної праці. Вперше в Книзі Ісуса Навина (11:23) ми знаходимо єврейську форму слова «спадок» (nahelah), що часто траплятиметься (близько п’ятдесяти разів), починаючи з гл. 13 по гл. 24. Термін, що несе богословське «навантаження», вказує на те, що земля – це дещо більше, ніж просто джерело сільськогосподарських ресурсів чи можливости побудови міст: у Книзі Ісуса Навина земля – це спадщина, яку Бог дає кожній сім’ї Божого народу для забезпечення їхнього виживання, а не для забезпечення права пожиттєвого користування.

12:1-24 – Перемоги Мойсея та перемоги Ісуса Навина

Цей фрагмент, що його створив підпорядкований редактор, містить богословське твердження, в якому тема лідерства посідає центральне місце. Глава структурована таким чином, що постаті Мойсея та Ісуса справді мають паралельні риси. Мойсей є головним фігурантом у 12:1-6 а Ісус – у 12:7-24. Основні дієслова в обох частинах з’являються попарно, спочатку стосуючись Мойсея, а потім – Ісуса. Таким чином, вони обидва поєднані, маючи схожу долю та спільне служіння Богу, вони обидва ведуть народ Ізраїлю, знищують ворожі царства, вони обидва дають землю народу Ізраїлю. Про ці спільні риси ми знову прочитаємо в 13:1-14:1.

Перш, ніж увійти та завоювати землю, що призначена Ізраїлеві, синам Ізраїлю та його ватажкам потрібно було розгромити сили імперської держави, які «перешкоджали» виконанню історичного завдання народу союзу. Бажаючи написати свою історію, історію Господа, Ізраїль та його вожді вщент розбили царів, але захистили слабких та зацькованих людей. Довжелезний перелік повержених царів, який може здатися нецікавим, стверджує, що завойовницькі війни, війни Господа – це війни за справедливість, їхня мета – завоювати місце для спільнот і народів, котрі дослуховуються Божих наказів та прагнуть стати частиною суспільства рівних.

Починаючи з гл. 12, ми бачимо систематичне використання єврейського терміна gebul, що перекладається як обмеження, кордон або територія. Це слово вживається в гл. 13 та починаючи від гл. 15 до гл. 19.

Попередній запис

10:1-43 – Перемога над Південною Коаліцією

Подібно до гл. 9:1 та 11:1, виклад починається з виразу: «І сталося, як почув (він)», щоб показати, що слава Ісуса ... Читати далі

Наступний запис

13:1-33 – Розподіл землі на схід від Йордану

І. Н. 13-21: Оволодіння землею Глава 13 позначає початок другої головної секції книги і також її нової динаміки. На відміну ... Читати далі