Напевно, всім добре відомо, що багато речей, які ми сьогодні сприймаємо, як саме собою зрозуміле, ще зовсім нещодавно були зі сфери фантастики. Втім, це стосується не тільки новинок з електроніки, але і… сфери міжлюдських стосунків. Так, наприклад, кілька сотень, а можливо, й десятків років тому, між людьми панували зовсім інші відносини, ніж ті, до яких ми звикли сьогодні. Принаймні, у так званому Західному світі.
І не треба вважати, що в ті старі «добрі» часи люди були добрішими ніж зараз. Історія численних війн та різноманітних гуманітарних катастроф, що стрясали людство протягом всієї історії, свідчать як раз про зворотне, і те, що ми вважаємо найбуденнішою річчю, як, наприклад, державна опіка за хворими і літніми людьми, було нонсенсом ще зовсім нещодавно. Втім, варто зауважити, на світі ще є чимало місць, де така опіка досі не стала поширеною практикою.
Звісно, знайдеться чимало скептиків, які стверджуватимуть, що подібна опіка, якщо вже мова пішла про неї, повинна надаватися якісніше, наводячи як аргумент безліч життєвих прикладів неякісного її надання. Що ж відповісти на це? – Ніхто не сперечається, завжди все, чи майже все, можна зробити краще, проте, по-перше, хто заважає подібним скептикам долучитися до цієї самої опіки, чи ще до якихось інших гуманітарних проектів, щоб покращити їх? Але чомусь критиків завжди набагато більше ніж практиків-реалізаторів…
А по-друге, мова зараз йде про те, що турботу про нужденних, при чому не тільки тих, хто поруч, а тих, хто потерпає від різноманітних лих, можливо, за кілька тисяч кілометрів від нас, чи навіть на іншому кінці земної кулі, ми сприймаємо як цілком звичну річ. Навіть, коли самі не долучаємося до цієї допомоги. Але ж ще зовсім нещодавно подібна допомога була нонсенсом, принаймні для переважної більшості людей.
Що ж сталося, що людство, принаймні якась його частина, попри негативний історичний досвід, буквально за останнє століття, начебто «пом’якшала», стала опікуватися хворими і нужденними, при чому така турбота набула повсюдного характеру? Принаймні про це свідчить маса міжнародних, регіональних, місцевих гуманітарних організацій. І навіть, якщо вони допомагають людям, тваринам, загалом навколишньому середовищу з якоюсь меркантильною метою, їх допомога не перестає бути допомогою. Чим можна пояснити такий гуманітарний феномен?
Стосовно цього можна висувати багато припущень, проте найближчу до істини можна сформулювати таким чином – це тріумф християнських ідей про допомогу ближнім. При чому саме християнських, які завдяки наступному Господньому заклику, набули своєї унікальності: «Ви чули, що було сказано: люби ближнього твого і ненавидь ворога твого. А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас, щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних. Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять? І коли ви вітаєте тільки друзів ваших, що особливого робите? Чи не так само і язичники чинять? Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:43-48).
У більшості народів звичай дбати про рідних є звичайною і природною річчю, проте традиція опікуватися зовсім чужими людьми, а тим більше ворогами, виходить поза межі будь-якого сприйняття. Таке може відбуватися лише за сприянням Бога, Який, як відомо «є любов» (1Ін. 4:16).
Знову ж таки, знайдеться багато скептиків, які наводитимуть численні приклади зловживання цією опікою, як з боку тих, хто її отримує, так і тих, хто її надає; багато хто слушно зауважить, що більшість гуманітарних організацій є суто світськими, що заперечують існування Бога, або ж, принаймні, не згадують Його. Що можна відповісти в такому випадку? – Стосовно першого варіанту – буде просто чудово, щоб ці скептики самі залучилися до роботи в подібних організаціях, або ж, як варіант, створили паралельні, для покращення надання допомоги. А відносно другого – подібну турботу перша започаткувала за закликом Христовим Його Церква, і тим самим подала добрий приклад навіть для тих людей, які вважають себе атеїстами чи просто не духовними.
«Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам» (Мф. 28:19,20), – казав Спаситель апостолам буквально за мить до Свого Вознесіння. Судячи зі щойно згаданого гуманітарного феномену, апостолам та наступним поколінням християн цей заклик з Божою допомогою вийшло втілити в життя. Світ почув Христову звістку і багато хто долучився до її виконання. Деколи навіть особисто не знаючи і не вірячи в її Основоположника, Господа нашого Ісуса Христа.
Автор: Михайло Лукін
