Суд і любов

У розмовах про Друге пришестя Христове рідко можна почути одностайність. Стосується це і ознак начебто скорого Пришестя і супутніх подій, пов’язаних з ним. Це саме не в меншій мірі стосується і Страшного суду – безліч людей притримуються зовсім різних, навіть часто діаметрально протилежних думок з цього приводу. Проте багато опонентів мало звертають уваги на сам опис Страшного суду, який подається в 25-му розділі Євангелія від Матфея.

І це не дивно, адже опис цей, по-перше, вкрай чіткий, і через те не дозволяє сприймати його алегорично, тобто в переносному значенні, а якщо немає про що сперечатися, висувати якісь припущення та теорії, тоді немає сенсу і згадувати цей опис, хоча, звичайно, знайдуться тлумачі, які шукатимуть в описі Страшного суду прихований сенс. А по-друге, Божі критерії, за якими судитиметься кожен з нас, не лишають нам жодного шансу для самовиправдання на тому ж суді. А таке мало кому сподобається, адже переважна більшість людей не любить критику на власну адресу, особливо з вуст Божих, а через те воліє не звертати на неї уваги. Краще сперечатися про терміни Пришестя Христового, ніж задуматися про те, по якій бік від Його престолу опинишся особисто сам на Остаточному суді.

Проте помилкою буде вважати, що Господь нас судитимете лише на Страшному суді. Насправді там буде винесений остаточний вердикт, згідно якого ми будемо перебувати у вічності з Господом або у «вогні вічному, уготованому дияволу і ангелам його» (див. Мф. 25:41). Але Богу ми не байдужі, через те суд цей триває протягом нашого життя, тим самим нагадуючи про небесний, Остаточний суд. Якби не так, мало хто згадував би і Суд, і можливо, Бога.

Так що цей Божий земний суд і його відповідні наслідки можна (і треба) вважати актом Божої любові, хоча, звичайно, коли тебе сягають різноманітні негаразди чи справжні лиха, рідко пригадуєш любов Божу. Про неї хіба згадуєш, коли час лихоліття минає і в ретроспективі, оглядаючись назад, переконуєшся, що Господь був поруч з тобою, проте до часу Його присутність просто не проглядалася. І після цього самий раз залишається повторити за патріархом Яковом: «Істинно Господь присутній на цьому місці; а я не знав!» (Бут. 28:16). Звісно, про це легко розмірковувати, коли все ніби гаразд, а не тоді,  коли місця собі не знаходиш від болю, горя, коли на очах рушиться власне життя чи життя близьких. Тоді ж залишається лише кричати про допомогу до Господа, кричати, доки є сили… і навіть, коли їх нема.

«Тепер ми бачимо ніби у тьмяному дзеркалі, тоді ж віч-на-віч; тепер я знаю частинно, а тоді пізнаю, подібно як і я пізнаний» (1Кор. 13:12), – ці Павлові слова вселяють надію, що настане час, коли Господь відкриє нам всі таємниці, дасть відповіді на всі питання, які мучили нас протягом життя. Звісно, якщо на те буде Його воля, і якщо нам тоді взагалі буде це потрібно. Адже в той момент, коли ми опинимося поруч Господа, певно, абсолютно все відійде на другий план.

Редакція сайту

Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
docСуд і любов


Ваш коментар:

Попередній запис

Не зректися Бога

Павло і Сила в темниці В Одкровенні, як ви пам'ятаєте, сказано, що Церква завершить своє земне ... Читати далі