Час від часу в медійному просторі лунає думка про черговий кінець світу. Дехто ставиться до цього скептично, дехто, навпаки, серйозно, а деякі навіть намагаються до нього підготуватися: починають зводити бункер чи копати копанку в лісі. Наївні вважають, що це врятує їх від планетарної катастрофи! Це те саме, що захищатися аркушем паперу від лавини, яка стрімко суне на вас.
Але суть не в тому. Очікування кінця світу справа не нова – близький кінець очікували ще в далекому минулому: “Благаємо ж вас, браття, щодо пришестя Господа нашого Ісуса Христа і нашого зібрання до Нього, не спішити вагатися розумом і не тривожитися ні від духу, ні від слова, ні від послання, ніби нами надісланого, неначе вже настає день Христів” (2Сол. 2:1,2), – писав солунським християнам апостол Павло в І ст. І з тих часів людство пережило безліч вигаданих кінців світу і не меншу кількість реальних локальних катастроф.
У всьому цьому ажіотажі навколо кінця світу, особисто дивує одна річ – усі люди знають, що рано чи пізно помруть, але багато хто боїться саме кінця світу: ніби він буде їх єдино можливою причиною смерті, а якщо б не він, то вони ніколи не помруть. Логіка тут просто вражаюча.
Ще є одна категорія диваків, які свою відверту лінь і небажання робити прикривають чутками про скорий кінець світу і марність усіх земних трудів. Ці ледарі теж не вигадка нашого часу – от що ми узнаємо далі з Другого послання до Солунян апостола Павла: “Бо коли ми були у вас, то заповідали вам таке: якщо хто не хоче трудитися, то нехай і не їсть. Та чуємо, що деякі у вас поводять себе безчинно, нічого не роблять, тільки метушаться” (3:10,11).
З усіма цими людьми хотілося поділитися порадою, яку дав Мартін Лютер Кінг, відомий борець за рівноправ’я в США: “Якщо мені скажуть, що завтра настане кінець світу, то ще сьогодні я посадив би дерево”. До цього варто лише додати біблійні слова: “Про день же той (тобто день кінця світу) або про годину ніхто не знає: ні ангели небесні, ні Син, а тільки Отець” (Мк. 13:32).
Автор: Михайло Лукін
