– Господи, а він що?
– Якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того? Ти йди за Мною. (Ін. 21:21,22)
Зазвичай люди полюбляють роздивлятися скалку в чужому оці, абсолютно не помічаючи, або вдаючи, що не помічають, колоди у власному (див. Мф. 7:3). При чому це стосується не тільки недоліків ближнього, але взагалі всіх сторін його життя, зокрема його стосунків з Богом, як це доводить наведений діалог, що відбувся між Спасителем та апостолом Петром. І цей діалог ніяке виключення з правил, а скоріше, на превеликий жаль, широко поширена житейська реалія – буквально пхати свого носа в чужі справи.
«Кожен з нас дасть за себе відповідь Богові» (Рим. 14:12), – от яким біблійним принципом має передусім послуговуватися кожен з нас, намагаючись приділяти менше уваги справам ближніх. Звісно, можна пригадати Павлову пораду: «Носіть тягарі один одного і так здійсните закон Христа» (Гал. 6:2), – от тільки, чесно кажучи, чи часто нею послуговуються вірні, коли брат чи сестра в Христі, чи просто ближній, тобто людина, яка опинилася поруч у певний момент, виявилися в скрутному становищі? Чи часто згадують цю біблійну пораду люди, які так полюбляють цікавитися, як там йдуть справи в ближніх? Здається, що ні.
Взагалі, деколи складається таке враження, що люди використовують Біблію як збірку обраних цитат, якими вільно розпоряджаються за власним розсудом, при чому досить часто, щоб виправдати свою неналежну поведінку, чи, навіть, м’яко кажучи, не вельми «добрі» справи. А фрази, на кшталт: «Закон Твій – світильник для ніг моїх і світло на стежках моїх» (Пс. 118:105), – відносять до категорії гарних біблійних віршів, які повинні висіти в рамці на стіні, але точно не бути дороговказом у житті.
«Чи не тому ви й помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ані сили Божої?» (Мк. 12:24), – відповів Спаситель на підступне запитання саддукеїв про жінку, яка була по черзі дружиною сімох братів. Ці Христові слова безумовно можна звернути на адресу сучасних «саддукеїв», які так само намагаються Священне Писання перекрутити задля власної користі. Ще в Десяти Заповідях Господь попереджав таких «розумників»: «Не вимовляй імені Господа, Бога твого, марно, тому що Господь не залишить без покарання того, хто промовляє ім’я Його марно» (Вих. 20:7). А використання Слова Божого заради власної користі, заради виправдання своїх або чужих вчинків, інакше як згадуванням марно Його Імені, Його авторитету не назвеш.
Проте в такій негідній поведінці, на жаль, нічого немає нового – люди так чи інакше протягом всієї історії часто послуговувалися Словом Божим заради власної користі, натомість мало цікавлячись власне Божою волею. Недаремно апостол Павло скаржився в Посланні до Филип’ян: «Бо всі шукають свого, а не того, що угодно Ісусу Христу» (2:21). Це, до речі, нагадування всім тим, хто вважає, що люди раніше більше боялися Бога та слідували Його заповідям, ніж сьогодні. Насправді, у всі часи люди відповідали наступній Божій характеристиці: «Лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване» (Єр. 17:9). Принаймні, більшість.
Але цей негативний історичний приклад у жодній мірі не скасовує важливості особистого дотримування Божого слова, не вибірковому його використанню на догоду власним інтересам та пошуку волі Божої у своєму житті, щоб у такому випадку особисто на вас сповнилася біблійна обіцянка: «Блажен муж, що не йде на раду нечестивих, і на путь грішників не стає, і на зборищі губителів не сидить. Але в Законі Господнім воля його, і Закону Його повчається день і ніч» (Пс. 1:1,2).
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Не задля власної користі
Ваш коментар: