Спокуса грошей

Викривати помилкові цінності нашої епохи нескладно. Декілька хвилин телереклами антицелюлітних засобів і схем моментального збагачення – вже багата пожива для роздумів. Чи візьміть популярні журнали, почитайте рекламні гасла. Невже є диваки, які гадають, що зміна зубного еліксиру або марки пива позбавить їх від самотності або наповнить життя сенсом?

Але якщо замислитися про власне життя у світлі іншого світу, стане не до сміху. Цінності якого світу відбивають мої вчинки: видимого чи невидимого? І як, живучи в гущі світу видимого, реалізовувати віру в невидимий світ?

Ченці йдуть від світу, щоб зачинитися в келії і присвятити себе молитві. Вони намагаються увесь час перебувати в Божій присутності. Проте більшості з нас нелегко постійно пам’ятати про невидимий світ і свою роль у вселенській драмі. У брата Лорана, духовного письменника XVIII ст., є думки про «практику присутності Божої».

Але щохвилини пам’ятати про існування Бога дуже нелегко, і тим більше важко наповнити Його присутністю усе життя.

Річард Моу, ректор Богословської семінарії Фулера, згадує пісеньку часів своєї недільної школи:

  • Маленькі очки, не дивіться, на що не слід;
  • Маленькі очки, не дивіться, на що не слід
  • Бо Отець Небесний спостерігає за вами з любов’ю.
  • Маленькі очки, не дивіться, на що не слід.

Далі йшли застереження вушкам («не слухайте, що не слід»), ніжкам («не ходіть, куди не слід») і язичкам («не кажіть, чого не слід»). У церковному дитинстві Моу, як і в моєму, пісня служила нагадуванням: Бог – всевидющий Суддя, Який уважно дивиться, чи не порушимо ми одне з Його правил.

Моу пропонує співати цю пісню в позитивнішому ключі: намагайтеся побачити те, що бачить Бог; намагайтеся слухати те, що чує Бог; намагайтеся йти туди, куди йде Бог. Думайте про те, що вгорі. Іншими словами, засвойте пріоритети Царства Небесного і здійснюйте на практиці те, що заповідано Богом.

Як перевірку давайте візьмемо декілька звичайнісіньких у земному світі реалій – гроші, тяготи, смерть, гріх – і подивимося на них у світлі Царства Божого. Як віра в інший світ змінює моє ставлення до них і, відповідно, мою поведінку?

Гроші. Тему грошей Ісус піднімав частіше, ніж будь-яку іншу. Значить, і я маю постаратися поглянути на них у світлі іншого світу. Врешті-решт, у світі цьому гроші – цінність номер один.

Церкву давно сварять за те, що вона використовує надію на загробну подяку для пригноблення бідних і знедолених. Втім, після краху комунізму сварять вже не так сильно. Адже країни з християнською спадщиною очолюють список найбагатших держав, – парадокс, якщо врахувати ставлення до багатства Ісуса.

Іноді Христос висловлював ледь не презирство до грошей. Багачеві він порадив роздати усе майно. Соломона, найбагатшу людину старозавітної епохи, применшив порівняно з польовими ліліями. Зате похвалив жінку, яка вилила Йому на ноги дорогі пахощі. Але в цілому Його притчі і повчання, що стосуються грошей, підкреслюють очевидний факт: гроші у світ інший не забереш.

Але багато людей, навіть прекрасно знаючи цю очевидну істину, витрачають життя на гонитву за грошима. Ринкова економіка з її ненаситними запитами, доносить до нас рекламне гасло: «Хто помирає з більшою кількістю іграшок, той виграє». Що виграє?

У світі цьому гроші – велика спокуса. Немов за помахом чарівної палички в переповненому ресторані з’являється зайвий столик; непоказний чоловік купує спілкування і секс з красунею. Подивіться реаліті-шоу про жінок, яким пропонують стати дружиною невідомого ним мільйонера. Чи реаліті-шоу «Останній герой»: люди готові їсти щурів і тарганів, аби отримати мільйон доларів.

Христос закликав не бажати грошей, а остерігатися їх. «Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!» (Мт. 6:21), – сказав Він. Є про що стривожитися тим з нас, хто живе в багатому суспільстві. Христос бачив у грошах негативну духовну силу, жадібне божество на ім’я Мамона, ворога Царства Небесного. «Не можете Богові служити й мамоні» (Мт. 6:24), – сказано коротко і жорстко.

Христос закликає нас не піддаватися владі грошей, і якщо потрібно – віддати усе. Пам’ятаю, як мене шокувала гостра книга Жака Елюля «Гроші і влада».

Гроші треба переводити в сферу низинного, казав він, позбавляти їх духовної сили: скажімо, віддати пачку купюр абсолютно незнайомій людині або викинути цю пачку на людній вулиці. «Яка безглуздість, по суті, навіть вульгарність», – подумав я. І потім сам зрозумів, що піддався темній владі мамони. Таке поводження з грошима здалося мені свого роду їх оскверненням.

У ту пору я вважав, що використовую фінанси для потреб Царства Небесного. Проте потім усвідомив, що випускаю з уваги щось важливе. Я турбувався, скільки і кому даю, шукав добродійні організації, які максимально ефективно витрачають пожертвування і, звичайно, чекав у відповідь довідку про отримання грошей і лист подяки. Проте така обачність докорінно суперечить біблійному вченню. Апостол Павло говорить про радісний дар, і ця радість нерозривно пов’язана з тим, що дар ірраціональний по суті своїй. Він руйнує ауру цінності грошей. Інстинктивно ми накопичуємо гроші, тримаємо їх у залізних сейфах; віддаючи ж, ми відпускаємо їх на свободу, вириваємося за межі конкуренції і балансових звітів.

Живучи в діловій частині Чикаго, я побачив навколо себе потреби, які не вписуються в жодну раціональну схему пожертвувань. Моя дружина працювала з бідними літніми людьми і часто приносила додому несамовиті оповідання про те, що одного виселяють, другому відключили електрику, у третього немає коштів на ліки. Якісь сто доларів дозволили б їм протриматися ще місяць, а то і два – але спробуйте пробитися крізь жорстокосердість міських чиновників або нерозторопність іншого добродійного фонду. Тому ми стали підкладати під двері тих, хто має потребу, конверти з п’ятидесятидоларовими і стодоларовими чеками і анонімною запискою («від того, кому не байдуже»).

Спочатку віддавати гроші без всяких гарантій і навіть без податкової розписки здавалося мені ледь не блюзнірством. Проте незабаром я зрозумів, що справжнє блюзнірство полягає в іншому: я стояв на раціональній економічній точці зору, яка вважає гроші вищою цінністю. Значить, як правильно казав Елюль, цю «цінність» треба знівелювати, зламати її владу над собою. Необхідно зрозуміти, що гроші не мої: їх довірив мені Бог, щоб я «вклав» їх у Царство Небесне, єдине Царство, яке приносить вічні дивіденди. Ісус учив: «Щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі» (Мт. 6:4).

Мені треба було навчитися сміятися над персонажами реклами, які похмуро попереджають про наслідки вибору ненадійного пайового фонду або страхової компанії. До журналу Fortune і передач Сі-Ен-Ен, присвячених грошам, мені треба було навчитися ставитися як до порнографії: ефект у них однаковий. Адже гроші діють аналогічно похоті і гордині – схопивши мертвою хваткою, захоплюють у світ фантазій, задовольнити які неможливо. Крім того, подібно до похоті і гордині, гроші – спокуса, яка ніколи не зникає. Вони – особова сила. Вони, як і учив Христос, дійсне божество.

Перші християнські громади формували свого роду армію опору мамоні. Послання до Євреїв згадує про вірних, які «грабунок свого майна прийняли з потіхою» (Євр. 10:34). Жодна людина при глузді не приймає конфіскацію свого майна з радістю, – якщо, звичайно, вона не сподівається на «майно неминуще та краще» (Євр. 10:34) в іншому світі, якщо живе не для себе, а для Бога. Апостол Павло радив відмовлятися від судових позовів, показуючи приклад невіруючим: краще бути обдуреним. Свята Тереза Авільська молилася про дар бачити небезпеку багатства, ставитися до грошей, як до прогулянки серед левів. Один багач якось показав їй діаманти і коштовне каміння. «Я лише посміялася про себе. Мені було шкода, що люди цінують подібні речі, адже Господь стільки нам наготовив!»

І апостол Павло, і свята Тереза набули свободи, позбавивши скарби світу цього цінності і святості.

Я б злукавив, якби вдав, що мені доступний той же дух свободи, який мали ці гіганти віри. І все-таки щось у мені змінюється. Я пізнав і бідність, і достаток, і можу сказати, що гроші є спокусою завжди. Коли ти бідний, спокушає заздрість, коли багатий – жадність. У грошовій сфері дуже відчутно стикаються цінності двох світів, видимого і невидимого.

Апостол Павло писав: «Умію я й бути в упокоренні, умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі» (Фил. 4:12). Він ставився до грошей легко – використовував для служіння Богові, але не прив’язувався до них. Байдужість до грошей була і в християнських святих наступних століть. Одного разу Джону Веслі сказали: «Твій будинок згорів». Він відповів: «Ні, згорів будинок Господній. А для мене однією турботою менше».

Попередній запис

Звістка про примирення

«Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом», – проголошує апостол Павло (2Кор. 5:16). Він каже, що християнам довірена ... Читати далі

Наступний запис

Різні погляди на тяготи

Коли я буваю в церквах зарубіжних країн, впадає у вічі одна відмінність місцевих християн від північноамериканських: їх уявлення про тяготи. ... Читати далі