Різні погляди на тяготи

Коли я буваю в церквах зарубіжних країн, впадає у вічі одна відмінність місцевих християн від північноамериканських: їх уявлення про тяготи. Ми живемо в небувалому комфорті, але нам не дає спокою проблема страждань. Скептикам вона заважає увірувати, а вірні мучаться – як пояснити наявність у світі болю і прикрощів. На молитовних зібраннях у США найчастіше моляться про зцілення. Проте подібне відбувається далеко не скрізь.

Одного разу я запитав парафіянина незареєстрованої китайської церкви, чи моляться християни про зміну жорстокої урядової політики. Він трохи подумав і відповів, що подібної молитви не чув жодного разу. «Усі виходять з того, що гоніння будуть, – сказав він, – нічого іншого ми і уявити собі не можемо». Він навів один приклад. За проведення неофіційних церковних служб священик провів двадцять сім років на каторзі. Вийшовши з в’язниці, він повернувся в церкву і подякував общині за молитви. У в’язниці він знаходився на небезпечних роботах: зчіплював залізничні вагони. І йому вдалося зчепити мільйон вагонів, не отримавши каліцтва. «Бог відповів на ваші молитви про мою безпеку», – радісно повідомив він.

Те ж саме я бачив у Мьянмі (колишня Бірма), де склалася диктатура, ворожа християнству. Людина, що запросила мене в цю країну, попередила: «Коли розмовлятимете зі священиками, майте на увазі, що майже усі вони за свою віру відсиділи у в’язниці».

– Ви хочете, щоб я говорив на теми моїх книг «Де Бог, коли я страждаю?» і «Розчарування в Богу»? – запитав я.

– Що ви, це не для нас! – відповів він. – Ми розуміємо, що за віру будемо гнані, приймемо страждання. Ми хочемо, щоб ви розповіли про благодать. Нам потрібна допомога в спілкуванні між собою.

Оскільки я неодноразово стикався з істинними подвижниками, у мене почалася важка алергія на всяке «євангеліє процвітання», що гарантує здоров’я і багатство. «Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт. 16:24), – сказав Ісус, Якого ніяк не можна звинуватити в хибній рекламі. «І за Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти» (Мт. 10:22), – попередив Він учнів. Проте терпіти тяготи необхідно, бо той, «хто витерпить аж до кінця, той буде спасений» (Мт. 24:13). «І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може» (Мт. 10:28).

Християни проголошують вірність іншому світу, і тим самим з часів Римської імперії викликають підозри і гнів як світської влади, так і представників інших релігій.

У сучасній індуїстській Індії, буддійській Шрі-Ланці, атеїстичному Китаї і В’єтнамі, а також низці мусульманських країн християни зазнають дискримінації і прямих гонінь. Професор Богословської семінарії Фулера Джордж Лед пише: «Коли на долю Божого народу припадають важкі страждання і скорбота, він має пам’ятати: Бог його не залишив. А самі його страждання пов’язані з тим, що вірні вже не належать віку цьому, а тому стають об’єктами ненависті з боку сил зла».

Віра ускладнює життя, часто спричиняючи справжні тяготи навіть тим з нас, кому пощастило жити в суспільстві зі свободою віросповідання. Я знаю християн, які усиновляли дітей-інвалідів або розумово відсталих дітей і потім зазнавали великі труднощі. Знаю людину, яка пішла з посади ректора християнського коледжу, щоб доглядати за дружиною з хворобою Альцгеймера. На Філіппінах познайомився із звичайною парою, що належить до середнього класу, які спочатку прихистили в себе вдома кількох вуличних сиріт, а в результаті організували сирітський притулок і школу.

Моя перша реакція на все це – я не хочу чути ще про одну трагедію. Але в глибині душі я розумію: вибору немає. Про цю гекатомбу[1], що супроводжується великим людським стражданням, я маю знати і хвилюватися, бо те, що відбувається, не байдуже Богові.

Чому так відбувається? Чому люди йдуть за Людиною, яка обіцяє зробити їх життя складнішим, а не легшим? На це питання нехай відповість апостол Павло, який пише про себе: «Я був більш у працях, у ранах над міру, частіш у в’язницях, часто при смерті. Від євреїв п’ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного, тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській; у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі» (2Кор. 11:23-27).

А ось відповідь Павла на питання «чому?»: «Через те ми відваги не тратимо, бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній. Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги, коли ми не дивимося на видиме, а на невидиме. Бо видиме дочасне, невидиме ж вічне!» (2Кор. 4:16-18).

Перед нами два образи апостола Павла. Один він міг бачити в дзеркалі. Безсоння, побої, арешти і поневіряння наклали відбиток на худе, виснажене обличчя, яке дивилося на нього з глибини полірованого металу. Інший образ апостол бачити не міг, та зате міг відчувати, як завдяки знегодам оновлюється і загартовується його внутрішнє «я». Віра в інший світ представляє муки і тяготи в настільки іншому світлі, що Павло називає їх «дочасним легким горем».

При читанні апостольських послань і Дій Апостолів у мене виникає ясне відчуття: для цих людей невидимий світ був реальнішим за видимий. Христос також пережив скорботу у світі цьому, але повернувся із смерті з обіцянкою тріумфу і надії. І апостоли довірили йому своє майбутнє.

Від бід на планеті Земля не вільна жодна людина. Але те, як ми їх приймаємо, залежить від нашої віри в іншу, трансцендентну реальність. Біблія ніколи не зменшує тягот і несправедливості: узяти хоч би Книгу Йова, Псалми і Плач Єремії. Проте Писання просить нас відкласти остаточне судження про страждання, доки ми не дізнаємося про них усе.

«Не бійся» – найчастіше веління в Біблії. Воно вкрай доречніше в епоху, коли в будь-який момент можливий теракт, а присланий поштою конверт може містити отруту. У нас тисячі страхів: мамограми та аналізи біопсії простати, майбутнє дітей і наше власне, пенсійні накопичення, стабільність на роботі, злочинність. Ми боїмося, що не отримаємо бажану роботу або бажану жінку (бажаного чоловіка), а якщо отримуємо, боїмося, що втратимо. А Христос перед лицем повсякденних страхів вказує на польові лілії і горобців і каже: довіряйте Богові! Шукайте раніше Царства Небесного.

Довіра не означає, що усе буде рівно і гладко, і біди оминуть нас стороною. Але воно диктує нам інше ставлення до того, що відбувається. Усі свої тривоги, багато з яких так чи інакше нам непідвладні, потрібно віддати Богові. «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою, – писав апостол Павло, – І мир Божий, що вищий від усякого розуму, хай береже серця ваші та ваші думки у Христі Ісусі» (Фил. 4:6,7).

Коли я починаю сумніватися в практичності цієї поради – навколо скільки бід! – я нагадую собі: апостол Павло дав її, перебуваючи в римській в’язниці. Мир Божий дійсно «вищий від усякого розуму».


[1] Гекатомба (грец. «сто биків») – велике урочисте жертвопринесення. У переносному розумінні – величезні жертви війни, епідемії, терору та інших лих. – Прим. ред.

Попередній запис

Спокуса грошей

Викривати помилкові цінності нашої епохи нескладно. Декілька хвилин телереклами антицелюлітних засобів і схем моментального збагачення – вже багата пожива для ... Читати далі

Наступний запис

Смерть і віра в прийдешнє життя

Апостол Павло (фрагмент), Рембрандт ван Рейн Ставлення до смерті людей, що вірять в інший світ, разюче ... Читати далі