Цінність Книги Левит

На перший погляд, зміст Книги Левит, здається нам зовсім чужим. Головна тема книги не викликає широкої зацікавлености. Книга, що містить детальні приписи стосовно таких обрядів, як спалення жертовних тварин чи окроплення кров’ю, здається нам неприйнятною та навіть огидною. Практика принесення кровної жертви виглядає відверто варварською, і багато літургійних обрядів, які супроводжували це жертвоприношення – так само, як описані в книзі норми гігієни та правила дієти, – викликають у нас несміливі запитання: «Чи дійсно ця книга належить богонатхненних слів? Чи є в ній щось іще, крім нікчемного для нас ритуалу?»

І для пересічного читача, і для священика, котрий використовуватиме ці тексти, наявність багатьох етичних та церемоніяльних правил, які свого часу керували життям ізраїльтян, ускладнює розуміння змісту книги. Так само, як і будь-які норми, священицькі приписи Книги Левит було впроваджено в специфічне культурне середовище, а будь-які зміни в історичному та культурному контекстах спричиняють нівелювання певних цінностей і виникнення нових. Наприклад, рабство та війна в біблійному світі мали одне значення, а в сучасному – інше. Лев. 25:42-46 обґрунтовує з богословської позиції заборону поневолювати юдеїв, але дозволяє поневолення неюдеїв, адже останні не належали до спільноти союзу. Аналогічно легка перемога над ворогами є одним із благословень, які Бог обіцяв саме тим, хто дотримується Господніх заповідей: «І п’ятеро з вас поженуть сотню, а сотня з вас пожене десять тисяч, і попадають вороги ваші перед вами від меча» (Лев. 26:8). Але в сучасному світі з поширеним переконанням щодо рівности всіх людей жодного різновиду рабства неможливо трактувати як морально прийнятної інституції, а у вік ядерних технологій мало хто сприйматиме кровопролиття на війні як благословення, навіть якщо пролита кров – це кров ворогів при законній самообороні.

Якщо наш триб життя так відрізняється від того, який був у стародавньому Ізраїлі, що деякі з цих законів неможливо застосовувати в наші дні, то інші заповіді натомість утратили актуальність і для християн через ті зміни, які відбулись у контексті нового союзу. Особливо виразно ці зміни простежуємо стосовно нечистих тварин. Ісус оголосив «усі страви чистими» (див. Мр. 7:19), і Павло добре усвідомлював той факт, що юдейські правила харчування створили бар’єр, який ускладнює поширення християнської віри у світі язичників. Першочергової ваги також набуває віра християн у те, що культові жертвоприношення Старого Заповіту було скасовано тому, що «ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа один раз» (Євр. 10:10), «бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи» (Євр. 10:4). Богові не подобаються жертви та цілопалення (Пс. 40:6; Євр. 10:6). Разом зі смертю і з воскресенням Христа система жертвоприношення в «Першому союзі» вийшла з ужитку для християн, і вони не мають потреби приносити цілопалення як покуту за гріх. Що більше, «Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Ів. 4:24).

Усе це правильно, і здається справедливим, аби визнати той факт, що Книга Левит у своїх численних деталізованих вимогах виглядає віддаленою від нашого культурного середовища та від наших релігійних потреб. Дріб’язкові деталі стародавнього юдейського обрядового законодавства для нас є щонайбільше інформацією про стародавні обряди. Перенасиченість деталями, описуваними в тексті, можливо, здатна згасити інтерес до читання. Та все ж, якщо розглядати Книгу Левит у широкому сенсі, ми знайдемо в ній чимало аспектів, які заслуговують на нашу увагу. Базова і засаднича доктрина книги формулює правила, прийнятні навіть для сьогодення, і якщо читач зосередиться, він скрізь знайде твердження, надзвичайно слушні й у наш час. Єдина умова, яку слід виконати, щоби здобути скарб її вчення і розгледіти, що лежить під поверхнею, – це подолати зовнішню оболонку.

Передусім у законах Книги Левит закладено величну духовну концепцію Бога. Бог є святий, Він єдине джерело всієї святости, і Божа присутність серед Ізраїля випромінює цю святість на всіх близьких до Бога. Святість притаманна загадковій, неприступній і непередбачуваній Божій могутності. Це поняття добре відоме багатьом народам. Неможливо дати визначення такій могутності, проте ми можемо відчути її реальне приголомшливе втілення в блискавиці чи в землетрусі, у родючості ґрунту чи в гуркотінні водоспаду, у смертоносній моровиці чи в спустошливому вогні. Це примітивне визначення святости, що походить із людського досвіду зустрічей зі стихіями, постійно присутнє в СЗ (пор. 2Сам. 6:6-8; Іс. 6:3-5), але величезним здобутком єврейських пророків було наповнення ідеї святости величним етичним змістом. Згідно з ученням пророків, їхню розвинену концепцію Божої святости з особливою силою передано в Книзі Левит і відображено у двох віршах: «…бо святий Я, Господь, що освячує вас» (21:8; пор. 20:8; 21:15,23; 22:9,16,32), – а також: «Будьте святі, бо святий Я, Господь, Бог ваш!» (19:2; пор. 11:44-45; 20:26).

Що більше, у біблійному Законі рефреном звучить тема про те, що найбільш незахищені члени суспільства повинні отримувати особливе забезпечення. Сироту й удову, вбогого та чужинця часто вирізняють як суб’єктів для особливого ставлення. Ягве, Бог Ізраїля, – це захисник убогих і пригноблених, месник за тих, до кого поставилися несправедливо. Тому Закон передбачає цілу низку доброчинних заходів і соціяльних установ, аби пом’якшити страждання нужденних (пор. Вих. 22:20-26; Втор. 15:7-11).

Гарним прикладом такого гуманного ставлення до бідних є фрагмент із Лев. 19:9-10, де Бог наказує, щоби частину врожаю було залишено в полі для тих, хто має потребу, і щоби вони могли зібрати ці залишки (пор. Рут. 2:2-3).

Очевидно що в сучасному суспільстві цієї вимоги неможливо виконувати дослівно, та для християнських коментаторів Біблії замало тільки розуміти, що саме ті слова означали в той час, коли їх було написано. Тлумачачи, треба також намагатися зрозуміти і передати сенс біблійного послання, актуальний і для сьогодення, і це вимагає нашої особливої уваги до моральних та релігійних принципів, які є основою законодавства. Іншими словами, Лев. 18:9-10 спонукає читача до роздумів про соціяльний вимір біблійної віри та до сприйняття позиції божественного законодавця, котрий робить прерогативою турботу про бідних. Таке розуміння передбачає активне сприяння справедливому ставленню до ближніх задля втілення Божого плану про звільнення, солідарність і участь у боротьбі за справедливі соціяльні зміни.

Ще одне далекосяжне переконання, що є підґрунтям законів Книги Левит, полягає в тому, що Бог насправді перебуває з Божим народом. Закони Книги Левит продовжують розповідь Книги Вихід, і важлива тема заключної частини Книги Вихід – це Божий намір перебувати серед народу Ізраїля (Вих. 25:8; 29:45-46). Тому зміст глав 25-31; 35-40 Книги Вихід сфокусовано винятково на спорудженні та на прикрашанні скинії як місця перебування Бога. Щойно спорудження скинії було завершено, хмара отінила намет зборів і слава Господня сповнила скинію (Вих. 40:34). Ягве відтепер перебував серед Ізраїля, і скинія стала «наметом зборів» (40:35; пор. 27:21), адже це було те місце, де Господь і Його народ збирались разом. Те, що той намет був переносним, означало, що Господь постійно перебуватиме з Його людьми скрізь, хоч би куди вони йшли.

YHWH був безпосередньо присутній під час єврейських богослужень. Усі культові приписи, а особливо ті, що пов’язані з жертвоприношенням, знову і знову нагадують, що обряди мають відбуватися «перед лицем Бога» і що огняна жертва – це «пахощі любі для Господа» (Лев. 1:9,13,17; 2:9; 3:5 та ін.). Ця присутність Бога в скинії серед богообраного народу була постійною, проте в особливих випадках Божа слава з’являлась у вигляді хмари та вогню, щоби люди на власні очі могли переконатись у Божій присутності. Початкове передання закону на горі Сінай, спорудження скинії та рукоположення первосвящеників (9:24) – усі ці події мали видовищні форми.

Що більше, союз Ягве з Ізраїлем передбачав і благословення, і прокляття (Лев. 26). Якщо люди підкорялися Закону, то їх очікувало дедалі більше процвітання. Вчасні опади вважали дощем благословення, а наступним благословенням були дивовижні врожаї. Та вершиною всіх благословень є Господня присутність. «І поставлю місце перебування Свого серед вас…. І Я буду ходити серед вас, і буду вам Богом, а ви будете Мені народом» (26:11-13).

Є ще один аспект, вартий нашої уваги. Хоча багато сучасних читачів, а особливо ті, хто вважає себе частиною західної цивілізації, сприймають Книгу Левит як надбання чужої культури, вона завжди посідала чільне місце в житті юдейської спільноти. З 613 заповідей, які є у Святому Письмі, 247 з’являються в цій книзі, а один стародавній коментар до Книги Левит заслужив собі таку велику повагу, що отримав виняткову назву: Sifra («Книга»). Сам Ісус пояснив суть Закону та Пророків, спираючись на дві цитати: одну зі Второзаконня, а другу – з Книги Левит: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять» (Мт. 22:37-40 // Мр. 12:30-31 // Лк. 10:27; Втор. 6:5; Лев. 19:18).

Підсумовуючи, можемо додати, що Левитське законодавство в Книзі Левит керувало культовим життям Ізраїля аж до часів зруйнування Храму та фактичного припинення жертвоприношення в 70 році по Р. Хр., проте його богословське підґрунтя продовжувало існувати, і воно було джерелом натхнення для авторів НЗ. Система жертвоприношення, викладена в Книзі Левит, уже не є прийнятною для християн, але, досліджуючи її, ми можемо дізнатися досить багато про природу гріха, про необхідність покути і про пріоритетне значення Христової жертви. Наприклад, автор Послання до євреїв не раз звертається до інституцій першого союзу, щоби продемонструвати, що вони не були спроможні принести повне знищення гріхів, і вдається до низки протиставлень, аби показати, що Ісусове священство набагато вище, ніж Ааронове (Євр. 9:24-28). Первосвященик у часи СЗ ніколи не заходив до Святая святих без крови, та кров, яку він розбризкував на ковчег Завіту, була «кров’ю козлів та телят». Христос, діючи як первосвященик Нового й Вічного Завіту, «з власною кров’ю увійшов», – і Його жертва «раз назавжди» набула «вічне відкуплення». Те, що Аарон постійно приносив жертви, було безперервним нагадуванням про присутність гріха. Христова жертва на хресті раз і назавжди дарувала безумовне і постійне прощення. Тоді як священики за Ааронових часів служили в земній храмині «образові й тіні небесного» (Євр. 8:5), Христос увійшов «в саме небо, щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас» (Євр. 9:24). Ось чому вірні можуть приступити «з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать» (Євр. 4:16).

Назва та літературна структура Книги Левит

Юдеї називають Книгу Левит за першим словом єврейського тексту – так само, як й інші книги П’ятикнижжя. Тому в єврейській Біблії Книга Левит відома під назвою Wayyiqra’І кликнув»). Християни, проте, сприйняли латинізовану форму грецького слова levitikon, яке було назвою, запропонованою в Септуагінті.

Книга Левит є літературною складовою частиною П’ятикнижжя. Навіть при поверховому читанні П’ятикнижжя ми відкриваємо для себе довжелезний перелік законодавчих принципів, починаючи з Вих. 25:1 і закінчуючи Чис. 10:10 (так звана сінайська перикопа), та в самій перикопі є дуже важливі сигнали для того, щоби сприймати Книгу Левит як літературну цілість. Глави 25-40 Книги Вихід переважно присвячено спорудженню храмини біля підніжжя гори Сінай. Одразу після завершення будівництва «хмара закрила скинію заповіту, і слава Господня наповнила скинію» (Вих. 40:34). Лише тоді, коли хмара Господньої слави піднімалася над скинею, сини Ізраїля рушали в мандри, і вони чинили так і впродовж цілого викладу сінайської перикопи (Чис. 10-11). Книгу Числа 1-10 натомість зосереджено головно на перебудові ізраїльського табору в маршовий порядок, адже в такий спосіб можна було рухатись уперед, аби завоювати Ханаан. У той час було проведено перепис усіх «здатних до війни». Між іншим, Книга Левит розкриває установчі приписи, які Господь дав у тому місці, де вперше з’явилася скинія. Визначні риси змісту Книги Левит, отже, чітко виражено в словах двох заключних речень: «Оце постанови, і устави та закони, що дав Господь між Собою та між Ізраїлевими синами на Сінайскій горі через Мойсея» (Лев. 26:46): «Оце заповіді, що Господь наказав Мойсеєві для Ізраїлевих синів на Сінайській горі» (27:34).

Більшу частину цієї книги присвячено особливостям богослуження. Тому що ця книга майже винятково стосується законів, які належно впорядковують культову практику, зміст Книги Левит більш уніфікований, аніж тих книг, які оточують її в біблійному каноні; проте важливо усвідомлювати ще і той факт, що закони Левит є частиною історичного наративу. Згідно зі союзом, укладеним на Сінаї, Ізраїль був покликаний стати «царством священиків та народом святим» (Вих. 19:6), і ці закони слугують ілюстрацією Божого наміру зробити Ізраїль Божим обраним народом – наміру, що був утілений у всеосяжній системі релігійної служби та суспільного законодавства.

Закони Книги Левит є етапом у розвитку культу і релігії Ізраїля. Їх викладено у формі звернень Бога до Мойсея (а іноді до його брата Аарона), та цей виклад є лише літературним засобом, виправданим необхідністю приписати законодавству П’ятикнижжя Мойсеєве авторство. У сучасному вигляді це – компіляція, яку створили священики в Єрусалимі близько 500 року до Р. Хр. і яка зображає ритуальну практику Другого храму (побудованого в 515 році), хоча містить і раніший матеріял.

 Зміст

Попередній запис

Союз

«Союз» – це щось більше, ніж «вірність» чи «урочистий договір». На Сінаї між Богом і людьми було укладено «контракт». Союз ... Читати далі

Наступний запис

Книга Левит і культ ізраїльтян

Книга Левит є насамперед записом обрядів: жертвоприношення, рукоположення священиків, очищення та покути за гріхи. Книга містить інформацію, важливу для розуміння ... Читати далі