«І того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть» (Ін. 6:37)
У часи випробувань, під час постійного стресу, особливо у випадку смертельної небезпеки в будь-якої людини проявляється її справжня сутність, те, що було прихованим, навіть часто для самої людини, у глибинах її серця. Тому недаремно Біблія нас попереджає: «Більше за все бережене зберігай серце твоє, тому що з нього джерела життя» (Пр. 4:23). Але про це попередження в стресових ситуаціях згадувати вже немає особливого сенсу, адже є те, що є… А сама людина, її оточення переконуються в іншій біблійній істині: «Бо хто ким буває переможений, той тому і раб» (1Пет. 2:19).
Це добре проглядається в людях «зовнішніх», від світу цього, коли деякі з них (але варто зауважити, що не всі) впадають у панічний страх і починають шукати порятунку в купівлі солі, сірників, роблять надмірні запаси круп чи інших продуктів; дехто починає шукати порятунок у забобонах або в народній «медицині», хоча, чесно кажучи, грань між ними доволі розмита; хтось же, навпаки, свій панічний страх приховує під вдаваною бравадою або ж починає заперечувати серйозність загрози. Ще дехто намагається рятуватися збиранням або поширенням різноманітних чуток та «експертних» думок. Звичайно, згадані приклади – це лише верхівка «айсберга» емоцій людей, які «зненацька» відкрили для себе, що є смертними істотами.
Вірні на тлі загальної паніки повинні виглядати взірцем спокою та витримки, адже «наше життя – на небесах, звідкіля ми чекаємо і Спасителя, Господа нашого Ісуса Христа» (Флп. 3:20), на відміну від людей світських, сенс життя яких обмежений рамками світу цього. От тільки сказане про вірних чи відповідає істині?
Адже якщо бути відвертими і щирими, принаймні перед самими собою, багато вірних можуть дійти до досить невтішного висновку: вони також є рабами світу цього. Як це перевірити? – Дуже просто, як вже казалося, бути щирими. Принаймні перед самими собою.
Взагалі, погано бути лицеміром, адже окрім явної гріховності і огидності такої поведінки, лицемір цією самою поведінкою в підсумку обманює лише сам себе, тішачись вигаданими чеснотами. І можна лише дякувати Господу за милість (і обов’язково прославляти Його!), коли Він тим чи іншим способом зриває з нас маску лицемірства і ми опиняємося наче Адам з Євою в Едемському саду відразу після гріхопадіння: «І розкрилися очі у них обох, і пізнали вони, що нагі» (Бут. 3:7).
От тільки в такому випадку не треба чинити як наші прабатьки, які сховалися «від лиця Господа Бога між деревами раю» (Бут. 3:8). Те само часто робимо і ми, починаючи ховати свою «голизну», яка утворилася після зняття Богом шару нашої благопристойності, за усілякими виправданнями. Навіть, якщо ці виправдання матимуть явне біблійне походження. Навпаки, треба чим дужче бігти до люблячого Ісуса, щоб у Його обіймах знайти розраду та прощення.
І так до наступного сеансу Божого лікування зі зцілення лицемірства…
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Бути щирими
Ваш коментар: