Дійсно, лестощі дуже згубні, причому як і для підлесника, так і для його адресата. Це певна брехня, що повідомляється людині з певною корисливою або руйнівною метою, вводить її в спотворене, завищене уявлення про себе самого. Шкода лестощів очевидна, вона величезна. Для адресата лестощів – це втрата правильного самосприйняття, не сприймання своїх недоліків і тішення роздутими достоїнствами, втрата тяги до духовного вдосконалення. Тому Господь грізно попереджає: «Горе вам, коли всі люди говоритимуть про вас добре, бо так робили лжепророкам батьки їхні» (Лк. 6:26). У самого підлесника формується звичка до брехні, красномовства, лицемірства, пристосовництва, користолюбства.
Як і будь-який гріх, лестощі прикриваються пристойними намірами, тому, за словами святителя Василія Великого, є прихованим злочином проти ближнього, що коїться під личиною добра. Гріх – це паразит. Він паразитує на чесноті, і тому треба відшукати цю початкову чесноту і відчути тонкі грані або критерії, що відрізняють одне від іншого.
Мабуть, початковим «матеріалом» для лестощів є здорова похвала, тобто справедлива позитивна оцінка людини. Подібні похвали можна зустріти в Євангелії з вуст Спасителя стосовно апостола Нафанаїла (Ін. 1:47), апостола Петра (Мф. 16:17-18), а також у деяких апостольських посланнях (3Ін. 1:2-5; 1Кор. 1:5-7; Кол. 1:4-8). Крім того, відомий ефективний педагогічний прийом, коли людину (особливо дитину) хвалять як би дещо вище за її дійсні заслуги, щоб надихнути, дати їй стимул для вдосконалення, виразити очікування оточення стосовно неї. Так само, наприклад, вчинив апостол Павло, називаючи афінян «начебто особливо побожні» (Діян. 17:22).
Ну а що ж перекручує добру похвалу і перетворює її на лестощі? По-перше, це догоджання людям, тобто бажання отримати у відповідь якісь вигоди, увійти до довіри, відвернути увагу від власних недоліків. І таким догоджанням, як каже святитель Ігнатій (Брянчанінов), знищується не лише любов до Бога, але і саме пам’ятання про Бога. По-друге, це гординя, що проявляється тут у бажанні неодмінно висловити свою думку і тим самим привернути увагу до себе, показати свою значущість як досвідченого судді. Тому, наприклад, замість слів, що претендують на високу компетентність, «ваша доповідь хороша» краще було б сказати: «Ваш виступ був корисний для мене».
Як боротися з цим злом? Напевно, твердо і чесно усвідомлювати про наміри, з якими вимовляєш високі слова на адресу іншої людини: чи дійсно хочеш її підтримати в слідуванні вірним шляхом, не чекаючи користі у відповідь для себе? Чи не ризикуєш спокусити її і погасити в ній іскру внутрішнього росту? І взагалі намагатися рідше брати на себе роль «оцінювача» не лише недоліків, але і достоїнств інших людей, якщо, звичайно, не належить робити цього за сімейним станом або за посадою.
А вже якщо чуєш на свою адресу улесливі розмови… Іноді можна просто їх присікти або пожартувати, уникаючи, проте, заяложених слів. Святий Іоанн Кронштадтський пише: «Підлесники – великі вороги наші: вони засліплюють нам очі, не дають нам бачити своїх великих недоліків і тому загороджують нам шлях до досконалості, особливо якщо ми самолюбні і недалекоглядні. Тому потрібно завжди зупиняти підлесників або ухилятися від них. Горе тому, хто оточений підлесниками; благо – хто оточений простаками, що не приховують правду, хоча і неприємну» («Моє життя в Христі», слово 634).
Ще краще – виконувати настанову преподобного Єфрема Сирина: «Якщо не спокушаєшся, коли тобі лестять, то не скаржитимешся, коли лихословлять». Слід мовчки пропустити лестощі повз серце, тихо згадати свої недоліки і зітхнути: «Помилуй, Господи, і напоум мене і співрозмовника мого».
А ще одну хорошу пораду давав митрополит Антоній Сурозський: «Коли тебе хвалять, ти роби дві речі. Перше: запам’ятай, за що тебе хвалять, і намагайся стати таким. А по-друге, ніколи не намагайся людей переконати, бо чим більше переконуватимеш, тим більше люди бачитимуть у тобі упокорювання, якого в тобі зовсім немає».
І останнє. Усі зовні красиві плоди наших справ виявляються гнилими зсередини, якщо добро робилося не заради самого добра і в ім’я Боже, а заради людського схвалення.
Автор: священик Максим Стіров
