Лестощі – це компліменти з якоюсь корисливою метою, нещире вихваляння іншої людини, щоб досягнути її прихильності. Така людина, по суті, обманщик, а в Біблії не раз говориться, що: «Всяка неправда є гріх» (1Ін. 5:17). З цього можна зробити висновок, що лестощі – це гріх.
Одна з біблійних книг, книга Притч Соломонових, дуже багато уваги приділяє людській мові і тому, що має виходити з вуст. От що написане в одному з віршів: «Неправдивий язик ненавидить уражених ним, і улесливі вуста готують падіння» (Пр. 26:28). З цього уривка можна дійти висновку, що той, хто намагається нещиро вихваляти іншого, насправді ненавидить ту людину і здатен влаштувати їй «пастку» у відповідний момент.
Лестощі – це історичний факт, який виступав у формі стандартного звернення до монархів. В епоху Середньовіччя письменники практикували написання улесливих виразів для того, щоб зробити приємно правлячим монархам. У приклад можна поставити Едмунда Спенсера, що вихваляв Єлизавету І в поемі «Королева фей», Вільяма Шекспіра, що лестить королю Якову І в «Макбет».
У цілому, лестощі – явище негативне. У Біблії засуджуються підлесники, а Ісус, що говорить лише правду, стає прикладом.
- «Змій спокусив мене, і я їла» (Буття 3:13).
- «Але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю; похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть» (Якова 1:14,15).
Людина, яка любить лестощі
Звичайно ж, лестощі або догідливість, як і будь-який інший гріх, виправдовуються людиною бажанням зробити іншому приємне. У «Похвалі дурості» Еразм Ротердамський позитивно відізвався про лестощі, вони, на його думку «підбадьорюють зневірених, розважають сумних, піднімають розслаблених, хворих зціляють, лютих пом’якшують, люблячих зближують, а зблизивши, утримують в єднанні. Вони спонукають отроків до засвоєння наук, веселять старців; під виглядом похвал і без образи перестерігають і навчають государів. Загалом, завдяки ним кожен стає приємнішим і милішим самому собі, адже в цьому і полягає найвище щастя».
Хтось може сказати:
– Я сказав те, що він хотів почути. Йому ж було приємно це почути, а мені було зовсім неважко це сказати.
Є люди, які щільно зрослися з цією вадою і не хочуть до кінця усвідомити, що лестощі мерзотні, шкідливі і несуть за собою не лише обман, але і руйнування, здатне зашкодити іншій людині.
Опонент лестощів – похвала
Якщо лестощі – це обман, то похвала несе в собі позитивніший сенс. Кожна людина потребує похвали. Але, чому лестощі – це гріх, а похвала ні?
Похвала – це схвалення якихось дій і хороший (заслужений) відгук про когось. Похвала – це ті ніжні, приємні слова, від яких з’являються крила і вам хочеться здійснювати усе нові і нові вчинки. Вона відрізняється від лестощів тим, що несе в собі щирі, привітні, добрі і правдиві почуття. Похвали потребує не лише дитина, але і дорослий, адже вона стимулює людину продовжувати далі щось робити, якщо вона вже досягла певного успіху або в неї просто опустилися руки.
Психологи стверджують, що більшою мірою чоловіки потребують похвали. Для них головне знати, що їх люблять і завжди підтримають і похвалять. Це важливо.
Хваліть чоловіків. Вони це люблять
Похвала піднімає самооцінку в людини. Це ще один плюс.
Для чого все-таки служить похвала в сучасному світі?
- Для підняття самооцінки
- Для позитивного налаштування на діяльність
- Для формування безконфліктних ситуацій у розмові
- Для теплого спілкування з другом
- Для створення свого позитивного іміджу
Викриття вад
У Писанні є безліч історій, коли пророкам доводилося викривати не лише простих людей, але і царів у скоєній ними провині. Ніхто не досконалий і всі люди грішні. Але Бог кожному дає шанс виправитися і піти правильним шляхом. Проте пророки завжди попереджали про наслідки. В Пр. 1:22-33 написано: «“Доки, невігласи, будете любити неуцтво? доки буйні будуть тішитися буйством? доки нерозумні будуть ненавидіти знання? Зверніться до мого викривання: ось, я виллю на вас дух мій, сповіщу вам слова мої. Я кликала, і ви не послухалися; простягала руку мою, і не було того, хто слухає; і ви відкинули всі мої поради, і викривань моїх не прийняли. За те і я посміюся з вашої загибелі; порадію, коли прийде на вас жах; коли прийде на вас жах, як буря, і лихо, як вихор, принесеться на вас; коли осягнуть вас скорбота і тиснява. Тоді будуть кликати мене, і я не почую; зранку будуть шукати мене, і не знайдуть мене. За те, що вони зненавиділи знання і не обрали для себе страху Господнього, не прийняли поради моєї, знехтували усі викривання мої; за те і будуть вони споживати від плодів шляхів своїх і насичуватися від помислів їх. Тому що впертість невігласів уб’є їх, і безтурботність нерозумних погубить їх, а той, хто слухає мене, буде жити безпечно і спокійно, не боячись зла”».
Іншими словами викриття – це спроба уберегти людину від можливих наслідків. Це робиться не з метою образити людину або виявити над нею своє панування, але навпаки, це прояв любові і турботи про неї, спроба виправити її і спрямувати на вірний шлях.
Викриття гріха допомагає людині:
- побачити і усвідомити скоєний нею гріх;
- вибачитися;
- змінитися.
Біблія учить нас не бути байдужими і робити це з метою настанови, а не суворого засудження.
На жаль, не усі люди слухають слова викриття. Нерозумні вважають, що вони праві, а мудрі дослухаються до порад. У Притчах 10:17 написане: «Хто зберігає настановлення, той на путі до життя; а той, хто відкидає викривання, – блукає». Ця порада дана нам для того, щоб ми були здатні завжди прийняти слова іншого, якщо неправі, і виправитися.
Наступний повчальний вірш написаний у Притчах 12:1: «Хто любить настанови, той любить знання; а хто ненавидить викриття, той невіглас». Цей уривок учить нас, як стати мудрішим у житті і розсудливішим, а не бути дурнем, що не сприймає здорову критику, якщо на те є причина.
Слухати на свою адресу викриття чи критику завжди складно, але це прекрасна можливість стати трішки мудрішим і сильнішим. Цьому треба вчитися усім нам.
«Слухайся поради і приймай викривання, щоб стати тобі згодом мудрим» (Пр. 19:20).
Поради або викриття від інших людей, дають нам можливість стати мудрими. Проте ті, хто погано ставиться до критики, або ображається, так і залишиться нерозумним до кінця своїх днів.
Коли батьки карають своїх дітей і викривають їх у провині, вони тим самим проявляють свою любов і турботу. Ось що написане про це в Пр. 29:15: «Різка і викриття дають мудрість; але отрок, залишений у нехтуванні, чинить сором своїй матері». І як бачимо, потурання і вседозволеність з боку батьків завдають ще більшої шкоди не лише дитині, але і навколишнім людям.
Павло закликає нас мислити тільки про хороше, адже якщо наш розум буде зайнятий чимось добрим, то на марнослів’я не залишиться часу: «Нарешті, браття мої, що тільки істинне, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне слави, що тільки чеснота й похвала, про те помишляйте» (Флп. 4:8).
Автор: Володимир Багненко
