Віра у власний послух, якого немає

Цар Уззійя вражений проказою, Рембрандт ван Рейн

Та все ж наша історія на цьому не закінчується. Далі самообман приводить людину до віри в те, що вона живе в послуху, коли насправді це не так. Як ілюстрацію можна навести приклад життя одного з Давидових нащадків – царя на ім’я Уззійя. Коли йому було шістнадцять років, його батько Амасія помер, і Уззійя замість нього став царем Юдеї. Коли хлопчина стає царем у шістнадцять років, він починає, якщо він має достатньо розуму, шукати Бога, що Уззійя і зробив. У результаті він став процвітати. Впродовж багатьох років він радів достатку і успіху у своєму царстві. Потім ми читаємо: «І пронеслося ім’я його аж надто далеко, бо він дивно зробив, щоб допомогти собі, так що став сильним» (2Хр. 26:15).

Але коли Уззійя став сильний, його серце стало гордовитим і наповнилося гордістю. Гордість і страх Божий протилежні один до одного. Коли в серці людському немає священного страху, у ньому зароджується гординя. Прочитайте уважно, що сталося потім:

«А як він зміцнів, запишалося його серце аж до зіпсуття, і він спроневірився Господеві, Богові своєму. І ввійшов він до храму Господнього, щоб кадити на кадильному жертівнику. А за ним пішов священик Азарія, а з ним Господні священики, вісімдесят хоробрих мужів. І стали вони проти царя Узійї та й сказали йому: Не тобі, Уззійє, кадити для Господа, а священикам, синам Аароновим, посвяченим на кадіння… Вийди зо святині, бо ти спроневірився, і не за честь це буде тобі від Господа Бога! І розгнівався Уззійя, а в руці його була кадильниця на кадіння. А коли він розгнівався на священиків, то на чолі його показалася проказа, перед священиками в Господньому домі, при кадильному жертівнику» (2Хр. 26:16-19).

У зв’язку з цим нам слід поставити питання: коли серце Узійї звеличилося від гордині, він став більш духовним або менш? Коли ставиш таке питання аудиторії, більша частина слухачів відповідає, що він став менш духовним. Проте це не зовсім так, бо Уззійя відправився в храм, щоб вклонитися Богові. Насправді він став більш духовним (чи більш релігійним) у своїх вчинках. Дуже часто в подібних випадках ви виявите, що виключно ревна духовна поведінка і гординя йдуть поруч рука об руку, причому одне покриває інше. Гординя не дає людям визнати той факт, що вони релігійні, а релігійність покриває гординю покривалом хибної духовності. Обидві є ознакою відсутності страху Божого та істинного упокорювання перед Ним.

Зверніть увагу, коли Уззійю викрили, він розгнівався, почувши правду. Те ж саме сталося з Каїном, коли його викрили істиною. Писання каже: «І сильно розгнівався Каїн, і обличчя його похилилось» (Бут. 4:5). Каїн розсердився на Бога! Якщо ви вирішите викрити істиною людей, які живуть у непослуху через відсутність святого страху Господнього, вони обов’язково розгніваються. Чому? Бо насправді вони вважають себе правими. Але вони обманюються, а бути обманутим означає вважати себе правим, тоді як ти помиляєшся.

Інакше чому Уззійя розгнівався на священиків, якщо він вважав себе неправим? Він прийшов у храм вклонитися, але, як і сини Ааронові, він забув про повагу до Божих постанов і принизив Його образ у власних очах. У своєму непослуху він абсолютно не узгодив свої вчинки із законами Божими. Здавалося б, він бажав наблизитися до Бога, але насправді він лише віддалявся від Того, Кому хотів вклонитися.

Тепер стає зрозуміло, чому в наших церквах стільки людей, які сповідують близькість з Богом, але їх життя абсолютно не відповідає волі Божій. Без розуміння принципів, які ми зараз обговорюємо, можна прийти в повне нерозуміння, вислуховуючи свідоцтва таких людей про божественні одкровення, які суперечать істинам Його Слова. Як вони можуть після молитви критикувати священнослужителів, яких Бог велів їм шанувати? Якщо ви наважитеся нагадати їм про те, що каже Писання на цю тему, вони розгніваються. Вони вважають, що ви помиляєтеся, що вам бракує духовності, коли насправді саме вони відступили від Його шляхів.

Я як служитель безліч разів розмовляв з людьми, які ділилися зі мною тим, що вони вважали одкровеннями від Бога. Від подібних одкровень мій дух відчував занепокоєння. Незважаючи на свою упевненість у тому, що ці одкровення ними отримані від Бога, вони категорично не бажали слухати слова, які я готовий був навести з Писання. Вони ставилися так не лише до мене, але і до всіх, хто намагався допомогти їм. На підтвердження своєї правоти вони наводили інші уривки з Біблії, вирвані з контексту, і обговорювати свої одкровення не бажали. Після цього вони намагалися уникати мене, ізолюючись від усіх, хто намагався їм допомогти, оскільки в їх очах ми перестали бути духовними. З часом вони самі могли переконатися, що результати вибраного ними шляху не відповідають волі Божій і вони не отримали того, що чекали. Вони починають здогадуватися, що чули не Ісуса, а голос своєї уяви. Невже у своїй спробі наблизитися до Бога вони впали в самообман, який спричинив тільки розчарування?

Попередній запис

Бог або боги?

Поклоніння золотому тельцю, Ніколя Пуссен У моєму дослідженні оригінального тексту Біблії я завжди намагаюся з'ясувати, наскільки ... Читати далі

Наступний запис

Наближення до Бога із серцем ідолопоклонника

Є спосіб уникнути подібного самообману, і знову-таки він полягає в страху Божому. Коли ми боїмося Бога, ми приходимо до Нього ... Читати далі