У моєму дослідженні оригінального тексту Біблії я завжди намагаюся з’ясувати, наскільки близький переклад до оригіналу. Перекладачі часто використовують слово боги. Проте єврейською «боги» – це elohiym. У Старому Заповіті це слово трапляється 2 606 разів, з них 2 350 разів (більше 90 відсотків) воно означає Всемогутнього Бога, Якому ми служимо. Тільки в першому розділі Книги Буття це слово трапляється тридцять два рази, і в усіх випадках мається на увазі Господь. Наприклад, перший вірш Біблії звучить так: «На початку Бог [elohiym] створив Небо та землю» (Бут. 1:1). Тут elohiym перекладене як «Бог».
Приблизно двісті п’ятдесят разів у Старому Заповіті це слово використане, щоб позначити хибного бога. Тому завжди треба стежити за контекстом, щоб правильно зрозуміти написане. Аарон сказав народу: «Поздіймайте золоті сережки, що в ушах ваших жінок, ваших синів та дочок ваших, і поприносьте до мене» (Вих. 32:2). Люди так і зробили. «І взяв він це з їхньої руки, і вформував його в глині, і зробив із нього лите теля» (Вих. 32:4).
Коли він вилив із золота тельця, увесь народ сказав: «Оце твої боги, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю!» (Вих. 32:4).
Єврейське слово боги, використане тут, теж elohiym. Люди казали: «Оце твої elohiym, Ізраїлю, що вивели тебе з єгипетського краю!» Ви бачите, що сталося? Давайте прочитаємо далі, щоб точніше зрозуміти, що говорили люди.
«І побачив це Аарон, і збудував жертівника перед ним. І кликнув Аарон та й сказав: Завтра свято для Господа!» (Вих. 32:5).
Єврейське слово Господь у цьому вірші – це слово Jehovah або Yahwch. Яхве – найсвященніше слово в Старому Заповіті. Це власне ім’я єдиного та істинного Бога. Воно ніколи не використовувалося в Старому Заповіті для позначення хибного бога. Це слово було настільки священним, що єврейські писарі навіть не писали його повністю. Вони виключили із слова усі приголосні, і писали тільки голосні букви: YHWY. Єврейські писарі вважали його священним тетраграматоном, поєднанням невимовних чотирьох букв. Це священне ім’я не можна було згадувати вголос, і в Ізраїлі воно охоронялося від усілякого блюзнірства.
Отже, по суті, Аарон і сини Ізраїльські вказали на створеного тельця і вигукнули: «Оце Яхве твій, Ізраїлю, який вивів тебе з єгипетського краю!» Вони не сказали: «Оце Ваал твій, Ізраїлю, який вивів тебе з єгипетського краю!» Вони також не приписували позбавлення від єгипетського рабства іншому хибному богові. Вони просто назвали тельця ім’ям свого Господа.
Потурання своїм примхам після поклоніння
Вони не стали відкрито відкидати Бога, але принизили Його славу до рівня створеного ними тельця. Вони обманулися у своєму знанні істинного Бога. Як і раніше визнаючи своїм рятівником Яхве, вони не заперечували Його цілющу силу, але просто замінили Його істинний образ – образом вигаданим. Подивимося, що ж сталося далі: «І повставали вони взавтра рано вранці, і принесли цілопалення, і привели мирну жертву. І засів народ до їди та до пиття, і встали бавитися» (Вих. 32:6).
Зверніть увагу, вони принесли цьому тільцю жертви. Але навіщо треба приносити жертви? Це робиться для того, щоб виявити повагу до Яхве, Якому вони обіцяли служити. Після жертвопринесень і поклоніння вони стали грати і задовольнили свої тілесні апетити. В одній з версій англійської Біблії сказано, що вони «влаштували пиятику».
Чи може подібне статися сьогодні? Невже і сьогодні є люди, яких Його рятівна благодать позбавила від світських проблем і які закликають ім’я Ісуса, маючи у своїй уяві Його спотворений образ і не відчуваючи перед Ним жодного страху? Вони радіють відчуттям народженого згори дитя Божого, вони сповідують Його своїм Господом, ходять у церкву, співають пісні про позбавлення і свободу, чують проповіді, віддають десятину, але виходять з церкви і брешуть при укладенні угоди, свідчачи в той же час про благословення Божі на свій бізнес. Можливо, вони розпускають плітки про своїх пасторів та інших людей, виправдовуючи це тим, що «це правда, і усі про це знають». Вони перелюбствують і коять інші непристойні вчинки, а потім усі виправдовують тим фактом, що, незважаючи на спасіння, вони все ще живуть у тілі і потребують задоволення конкретних потреб. Цей список можна продовжувати до безкінечності.
Чи знають вони Ісуса? Запитайте їх – і вони дадуть відповідь вам палко і пристрасно: так! Чи обманюються вони? Чи сповідують вони Того, Хто тепер сидить праворуч Величі на небесах, або поклоняються тому, кого створили у своїй власній уяві і хто дає їм усе, чого вони не попросять? Але що ще важливіше: чи не бачимо ми в цьому портреті себе?
Ми виявляємо, що коли людям бракує страху Господнього, вони можуть волати до Нього, але вони при цьому увесь час відволікаються на свої тілесні інтереси, а тіло, як ми знаємо, ворогує з Богом, бо не кориться волі Божій (див. Рим. 8:5-7). Такі люди не коряться Його бажанням, хоча і закликають Його ім’я, вони стверджують, що знають Його, причому щиро вірять, що Він схвалює їх поведінку. Їх непослух бере початок у відсутності страху Господнього, корені всякого непослуху. Уся біда в тому, що вони обманюються, вважаючи, що «знають Ісуса».
Нічого прихованого
Цю трагедію можна простежити в багатьох місцях Біблії. Вона почалася із сина Адамового, Каїна, незабаром після Адамового гріхопадіння. Коли батьки Каїна згрішили в саду, унаслідок свого неуцтва вони прикрили свою голизну інжирним листям – плодами землі. Бог показав їм, що згідно з Його бажанням Йому слід приносити в жертву тварин. Він зшив їм одяг з шкур тварин, і я гадаю, що цими тваринами були вівці.
Тому Каїна неосвіченим назвати не можна. Від батьків він знав, що Бог бажає отримувати в жертву тварин, а не плоди землі. Проте ми читаємо в Біблії: «І сталось по деякім часі, і приніс Каїн Богові жертву від плоду землі» (Бут. 4:3). Як бачимо, він явно намагався служити Богові, бо в Біблії не сказано, що він приніс свій дар хибному богові. Він старанно працював, щоб пожертвувати Богові плоди своєї праці, проте це був акт відвертого непослуху.
Але в чому корінь цього непослуху? Він той же – відсутність страху перед Господом. Це стає зрозумілим з питання, поставленого Богом Каїнові, бо Бог спитався Каїна, де його убитий брат. Каїнова відповідь прозвучала зухвало: «Не знаю. Чи я сторож брата свого?» (Бут. 4:9). Як бачите, подібно до випадку з ізраїльтянами і відлитим ними тельцем, відсутність страху Господнього привела Каїна до того, що образ Божий був ним принижений і шляхи служіння Йому також змінені. Каїн, обманюючи себе, навіть вважає, що він може щось приховати від Бога, немов Бог – це звичайна людина. Божий образ був применшений в очах Каїнових до рівня людського. Павло дуже серйозно попереджає нас про те, що в останні дні ми все частіше спостерігатимемо цю тенденцію: «Бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога… і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної людини» (Рим. 1:21-23). Як і у випадку з Каїном, відсутність благочестивого страху приводить таких людей до самообману, і вони починають вірити, що Бог не бачить їх гріховних шляхів.
Судячи з тієї відповіді, яку дав Каїн, він забув, що від Бога неможливе щось приховати. Бог не людина, Він бачить і знає усе. Коли ми забуваємо про страх Божий, наша духовна розсудливість також втрачається, бо найзапекліший грішник знає, що Бог бачить його непослух і опір. Ті люди, які мають пізнання про Бога, але не мають страху Господнього, утішають себе марними надіями, кажучи: «Господь не бачить» (Єз. 9:9), або, якщо бачить, то, напевно, Він усе зрозуміє і пробачить. Навіть деякі церковні лідери не є виключенням. Бог каже: «Чи бачив ти, сину людський, що роблять Ізраїлеві старші… Бо говорять вони: Господь нас не бачить, Господь покинув цей Край» (Єз. 8:12).
Невже ми забули категоричне веління Ісуса боятися Бога? Бо Він сказав: «Бо немає нічого захованого, що не відкриється, ні таємного, що не виявиться» (Лк. 12:2). Але коли ми втрачаємо страх Божий, ми зводимо Бога до свого рівня і неусвідомлено вважаємо, що можемо від Нього щось приховати. Якщо запитати таких людей про повсюдність і всезнання Всемогутнього, вони твердо і упевнено погодяться з цими атрибутами Божими. Але глибоко усередині себе вони втратили усвідомлення Його могутності, бо, якби вони мали це розуміння, вони б не стали нічого від Нього приховувати. Вони багато що втаюють від благочестивих людей і часто досягають успіху в цьому, проте забувають, що «очі Господні на кожному місці, позирають на злих та на добрих» (Пр. 15:3).
