“Що плавильня – для срібла, горно – для золота, те для людини вуста, які хвалять її” (Пр. 27:21)
Ні, не металургія стане сьогодні предметом нашого дослідження Писання. Мова піде про речі дорогоцінні і вічні, які, проте, легко можуть перетворюватися на дерево, сіно і солому. Досить ознайомитися з тим, що пише сьогодні про себе християнська преса чи подивитися християнські Інтернет-сайти, щоб переконатися: питання похвали як ніколи актуальне. Світське прислів’я “Якщо сам себе не похвалиш…” поступово приживається і тут. Ні-ні, розчуленого погладжування себе по голові ми не знайдемо. Це примітив. Є багато інших способів.
Наприклад, існують листи читачів і радіослухачів, відгуки і записи в гостьових книгах сайтів, з яких озвучуються чи публікуються найутішливі і найприємніші матеріали. Існують навіть церкви, де зовсім не обов’язково оголошувати про суму своїх пожертвувань у церковну касу – це зроблять за вас інші, опублікувавши в журналі і чомусь назвавши касовим звітом.
“Як важко дітям Божим перемогти гордість житейську, бажання і насолоду похвали від людей і страх перед відсутністю цієї похвали, що з’являється разом з цим. Це тісно пов’язане із страхом перед людьми, який розставляє тисячі мереж для душі. Де ми знаходимо його? Він є навіть у тих, хто здається нам міцним у вірі, хто не знаходить у собі і краплі нечестя. Отже навіть такі люди не повністю “розіпнуті для світу”, бо корінь зла все ще залишається в їхньому серці” – писав Дж. Веслі кілька століть тому. О! Як він був правий! Як сучасно звучать його слова!
Втім, досить суджень. Чи не пора звернутися до Біблії? Але щойно ми зробимо це, тут же з легкістю виявимо безліч слів з коренем “хвал”. Мабуть, немає в ній відповіді яснішої і нам залишається тільки розставити все по своїх місцях.
Про яку похвалу говорить Біблія?
“Але Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу обрав Бог, щоб посоромити сильне; і незнатне світу і принижене, і нічого не значуще обрав Бог, щоб скасувати значуще, – щоб ніяка плоть не хвалилася перед Богом” (1Кор. 1:27-29). Ніяка плоть…
“Бо похвала ця наша – є свідченням совісти нашої, що ми в простоті і боговгодній щирості, не за тілесною мудрістю, але за благодаттю Божою, жили на світі, особливо ж у вас” (2Кор. 1:12). Отже, наша похвала внутрішня, прихована, невидима. А відкрита, чутна і видима?
“Я дійшов до безумства, хвалячись; ви мене до цього змусили. Вам би слід було хвалити мене, бо в мене ні в чому нема недостатку супроти найперших апостолів, хоч я і ніщо” – відповідає ап. Павло (2Кор. 12:11).
Як називає він свою самопохвалу? Безумством! Моя самопохвала суть безумство. Про це ж читаємо і в Притчах: “Нехай хвалить тебе інший, а не вуста твої, – чужий, а не язик твій” (Пр. 27:2).
Чому ж Павло називає похвалу безумством? Що поганого в ній? Це – прояв гордості світської людини. І якщо ще нам не стали зрозумілими винесені в епіграф слова, постараємося побачити Божий промисел у Нагорній проповіді Христовій, звернувши в ній особливу увагу на деякі слова.
“Стережіться, не творіть милостині вашої перед людьми для того, щоб вони бачили вас: інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного. Отже, коли твориш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. У тебе ж, як твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя, щоб милостиня твоя була потаємною; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно. І, коли молишся, не будь як лицеміри, які люблять молитися у синагогах і на перехрестях, зупиняючись, щоб бачили їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. Ти ж, коли молишся, увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні, і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно” (Мф. 6:1-6).
“Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. Ти ж, коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє, щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, – Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно” (Мф. 6:16-18).
Відносно милостині, молитви і посту, що є повсякденною практикою духовного життя, вчення Христове однозначне: це діяння таємне, а охочі хвалитися цим мають земну нагороду і втрачають її у вічності. Сам Христос забороняв оголошувати про Нього. “Не приймаю слави від людей“, – читаємо ми (Ін. 5:41). Прекрасний приклад!
Йдемо далі. Стосовно свого благовістя, яке було вкрай вдалим, апостол Павло висловився наступним чином: “Нічим мені хвалитися, тому що це неодмінний обов’язок мій, і горе мені, коли не благовістую!” (1Кор. 9:16). Доречно згадати і про Іові страждання, які почалися з того, як Господь засвідчив про його непорочність, справедливість і богобоязливість (Іов 1.8). Виявилось, і Іов був недосконалим.
А як йдуть справи у нас? Чи можемо ми поставити себе поряд з ними, титанами віри, чим дійсно можемо похвалятися? Чи в нас немає такого права? Право є, стверджує Писання.
Чим варто хвалитися християнинові
“Отже, я можу похвалитися в Христі Ісусі в тому, що стосується Бога, бо не смію сказати що-небудь таке, чого не створив Христос через мене, в підкоренні язичників вірі, словом і ділом, силою знамень і чудес” (Рим. 15:17-19).
“Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Сина Його, то тим більше, примирившись, спасемося життям Його. І не тільки це, але і хвалимось у Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми одержали нині примирення” (Рим. 5:10,11).
“Отже, виправдавшись вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого вірою і одержали доступ до тієї благодаті, в якій стоїмо і хвалимось надією слави Божої. І не цим тільки, але хвалимось і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння, від терпіння – досвідченість, від досвідчености – надія, а надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам” (Рим. 5:1-5).
“Нехай хвалиться брат смиренний своєю висотою, а багатий – смиренням своїм” (Якова 1:9,10).
“Так говорить Господь: нехай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, нехай не хвалиться сильний силою своєю, нехай не хвалиться багатий багатством своїм. Але хто хвалиться, хвалися тим, що розумієш і знаєш Мене, що Я – Господь, Який творить милість, суд і правду на землі; бо тільки це благоугодно Мені, – говорить Господь” (Єремії 9:23,24).
Ясніше ясного бачимо, по-перше, що предметом нашої похвали є Бог і усе, що відноситься до Нього: розуміння і знання Його; Його святе ім’я. По-друге, надією слави Божої і скорботою, приниженнями. По-третє, ми “даємо вам привід хвалитись нами, щоб ви мали що сказати тим, котрі хваляться обличчям, а не серцем” (2Кор. 5:12).
Чи давно доводилося чути вам таку похвалу, браття і сестри?
Як же бути з нашим нестримним бажанням?
Полонимо це бажання в послух Христові, і ми пізнаємо, як благий Господь.
- “Хваліть Господа, бо Господь благий; співайте імені Його, бо це добре” (Пс. 134:3).
- “А хто хвалиться, нехай хвалиться в Господі”. Бо не той достойний, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь” (2Кор. 10:17,18).
- “Пильнуйте себе, щоб нам не загубити того, над чим ми трудились, але щоб одержати повну нагороду” (2Ін. 1:8).
Хваліть Господа
Але найбільше число велінь хвалити ми знаходимо в Псалмах. Звичайно ж, йдеться про хваління Господа.
- “Нехай хвалять ім’я Господнє, бо прославилось ім’я Його Одного. Слава Його на небі і на землі” (Пс. 148:13).
- “Буду хвалити Господа, поки й життя мого. Співатиму Богові моєму, поки й живу” (Пс.145:1,2).
І далі більше 30 разів у Псалмах ми знаходимо заклик прославляти Господа, бо Він благий, бо Він гідний, бо повіки милість Його.
За матеріалами сайту www.bible-for-you.org
