Віра для віруючого є не тільки участю в житті Бога, але також екзистенціяльним припаданням до Христа як єдиного Господа і єдиної любови. Це змушує людину зробити вибір і спрямувати свою волю до Христа як кінцевої мети та найбільшої цінности.
Припадання до Христа є нашою відповіддю на Його сповнений любови погляд і на Його заклик. Відповідь ця завжди буде мати елемент пригоди й ризику. Ісус хоче, щоб ти припав до Нього без розпитувань про подробиці й усі наслідки твого вибору, без запитань про майбутнє. Хоче, щоб ти, як Марія, сказав «так», – виявляючи цим свою повну довіру. Суть довіри до Ісуса і припадання до Нього полягає саме в тому незнанні, яке є пітьмою, а тому вимагає віри. Припадання до Христа є зародженням любови, яка сповнюватиметься через єднання нашої волі з волею Ісуса. Це початок персонального сопричастя з Богом.
Неможливо припасти до Христа, не відірвавшись від того, що може нас поневолювати. Апостоли, щоб піти за Христом, мали залишити все. Вибираючи Христа як найбільшу цінність, ми згоджуємося на те, щоб Він сам нас формував.
*
Віра, яка є припаданням до Христа як єдиного Господа і єдиної нашої любови, вимагає, щоб ми звернулися до Нього як до найбільшої цінности. Уповні припасти до Христа можна, маючи вільне серце, вільне від ярма мамони. Євангеліє говорить: «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні» (Мт. 6:24). Маємо тільки двох панів – Господа і мамону, третього немає. Так вчить найвищий авторитет – Ісус Христос. Обидва пани євангельської притчі радикально протилежні один до одного. Євангеліє виразно твердить: «або одного зненавидить, а другого буде любити». Якщо любиш одного пана, ненавидиш другого. І далі: «або буде триматись одного, а другого знехтує». Якщо пристав до одного, то маєш покинути другого. Це дуже сильно сказано. Отож, ми не можемо припасти до Христа й служити Йому, служачи одночасно мамоні, хоча завжди і є спокуса піти на компроміс і поєднати те, що не поєднується.
«Ніхто двом панам служити не може». Ким є ці «пани» (у грец. тексті киріос)? Одним є Христос, наш єдиний, справжній Пан – киріос. Другим є мамона – фальшивий киріос, фальшивий пан. Служити мамоні – це стати поневоленим й узалежненим від якихось матеріяльних чи духовних благ. Зверніть увагу, що мамону названо паном, якому служать так, як цареві. Або служимо Богові й любимо Його, і тоді ненавидимо мамону, тобто наше прив’язання до матеріяльних чи духовних благ, або – важко й вимовити – любимо наше прив’язання до цих благ і відповідно – може підсвідомо – ненавидимо Бога.
Розпізнати обличчя мамони у своєму житті тобі допоможе аналіз твоєї молитви. Якщо з’ясуєш, про що під час молитви ти найчастіше думаєш, тоді збагнеш, що насправді є твоїм скарбом. «Бо де скарб твій, там буде й серце твоє!» (Мт. 6:21). Блукання твоїх думок дозволить тобі розпізнати, скільки в тобі прив’язаностей до мамони. Якщо багато, тоді не дивуйся, що тобі важко зосередитися, коли молишся чи під час Євхаристії.
Слово киріос грецькою мовою означає абсолютного пана і володаря. А слово дулевейн (служити) означає невільничу службу абсолютному володареві й цілковиту належність йому. Євангеліє твердить, що ми є цілковитою власністю Господа, незалежно від того, визнаємо це чи ні. Ми є і завжди будемо цілковитою власністю Господа, яким є Христос.
Єврейський термін «мамона» спершу означав якийсь скарб, тобто гроші чи коштовності, передані на зберігання. Тоді цей термін не мав негативного значення. Але з часом його тлумачення змінилося. Стали вважати: якщо здав золото або коштовності довіреній особі чи банкірові, то на них можна покластися. Це був перший ступінь еволюції. Мамона стала тим, чому можна довіряти. Відтак слово «мамона» писали з великої літери, і це вже був той фальшивий пан та володар. Тоді відбулося неприродне – річ заволоділа людиною. Усе, на що вона покладала надію, ставало для неї богом.
З ким або з чим ти пов’язуєш свою надію? На що покладаєшся? Хто твій Бог? Якщо покладаєшся на фальшивого бога, то зазнаєш гіркоти й розчарування, бо це пан, який рано чи пізно тебе підведе. І це буде великою благодаттю для тебе, бо станеш втрачати свою довіру до мамони.
Що може бути мамоною, що поневолює твоє серце? Це можуть бути як матеріяльні, так і духовні блага, наприклад, прив’язаність до грошей, прив’язаність до своїх дітей, до праці, тобто до того, що твориш, над чим працюєш, до спокою, навіть до власної досконалости. Усі ці прив’язаності закріпачують тебе, ведуть у неволю. Людина має прив’язуватися лише до однієї реальности – до волі Бога. Кожне поневолення закриває тобі Бога і зменшує твою віру.
Як розпізнати свою мамону? Напруга, стрес, неспокій, поспіх, смуток, які супроводжують тебе в житті, це знаки, які вказують, що ти служиш мамоні в якійсь формі. Є наприклад люди, які живуть у постійній напрузі. Якою ж великою має бути їхня прив’язаність до чогось, протилежного Богові. Люди, вільні від таких прив’язаностей, сповнені Божественного миру. Божественний мир будує і зміцнює психічне здоров’я, яке своєю чергою впливає на соматичну сторону. Таким чином і дух, і психіка, і тіло беруть участь у великій свободі людини. Людина, вільна від прив’язаностей, є водночас вільною від зморщок на обличчі, від стресів, від хвороб цивілізації. Мамона систематично руйнує людину. Не тільки паралізує твій рух до Христа і припадання до Нього, але й руйнує твоє здоров’я та психіку.
Виразним виявом прив’язаности є також твій смуток у ситуаціях, коли Господь щось у тебе забирає. А забирає Він те, що тебе поневолює, тобто усе, що є твоїм найбільшим ворогом, через що твоє серце не є вільним для Господа. І лише тоді, коли ти навчишся розуміти такі ситуації і спокійно приймати їх, ставатимеш щораз вільнішим.
На молитві, стоячи перед Господом, показуй Йому свої руки, не тільки порожні, а й брудні, заплямовані прив’язаністю до мамони, й проси, аби Він змилувався над тобою. Молитва може розвиватися лише в атмосфері свободи. Як учень Христа, ти покликаний до молитви – молитви контемплятивної, – але щоб твоя молитва могла стати любовним спогляданням Ісуса Христа, твого Нареченого, потрібна свобода серця. Тому Христос так бореться за те, щоб твоє серце було вільним. Бореться за посередництвом різних подій, труднощів і небезпек, створюючи для тебе складні ситуації, в яких дає тобі можливість інтенсивно співпрацювати з благодаттю. У всіх цих ситуаціях Христос сподівається, що ти намагатимешся очистити своє серце, забруднене прив’язаностями й служінням мамоні. Тому всі важкі хвилини, усі грози є благодаттю для тебе, приходом милосердного Господа, Який так тебе полюбив, що прагне зробити тобі неймовірний дарунок – дар цілковитої свободи серця. Твоє серце має бути неподільним, має бути тільки для Нього.
Вірити – означає бачити і розуміти сенс свого життя через призму Євангелія: найважливішим є Бог. Твоє життя має бути скерованим до Нього, скерованим на пошук і будування передовсім Його царства з вірою, що все інше додасться (див. Мт. 6:33). Бог хотів би обдарувати всією Своєю любов’ю кожну людину. Однак Він може обдаровувати лише настільки, наскільки вона відкривається та погоджується позбутися прив’язаностей, щоб звільнити місце для Нього. Це віра робить усередині нас пустку і порожнечу, щоб було місце для Бога.
