Те, чи наша віра колись поглибиться аж до повного припадання до Христа, залежатиме від нашого бажання виконувати в усьому Його волю і від пов’язаної з цим згоди перекреслити власну волю. Припасти до Христа – означає підкорити нашу волю Його волі. Внутрішнє життя проходить у постійному напруженні між волею Бога і волею людини. Це напруження виникає тому, що ми постійно обертаємося навколо власної волі, навколо того, що нам вигідне, тимчасом як відомо, що сфера наших планів і бажань, сфера того, чого ми прагнемо, не збігається з тим, чого хоче Бог. Людина борониться від посягань на власні прагнення. Борониться або свідомо, відмовляючи Богові в підпорядкуванні себе Його волі, або несвідомо, часто у формі захисного механізму раціоналізації. Цей механізм показує, як багато чого в наших прагненнях і діях є шуканням самих себе.
У чому полягає захисний механізм раціоналізації? Він полягає в несвідомому приписуванні власним діям мотивів, які нам подобаються, з одночасним відкиданням справжніх мотивів, що не подобаються. Простіше ми б сказали, що для здійснення власних бажань і намірів ми підганяємо під наші дії самовиправдувальну теорію, яка нас заспокоює. Класичною ілюстрацією такої захисної системи є ситуація, коли мати боронить свого сина перед невісткою. Якщо виникає захисний механізм раціоналізації, мати є переконана, що керується винятково любов’ю, що має на це право, оскільки вона його мати й хоче йому добра. Агресивність любови до сина, що виявляється тоді, залишається прихованою під підсвідомим захисним механізмом і вигаданою суб’єктивною теорією, що виправдує таку позицію. Переконати матір у тому, що вона кохає у своєму синові саму себе, що руйнує сім’ю, що повинна відійти, а навіть стати на бік невістки, а не сина, у такій ситуації майже неможливо.
Захисний механізм раціоналізації є такою сильною і неприступною «фортецею» передовсім тому, що він неусвідомлений. Як часто кожний із нас виробляє для себе якусь теорію, аби виправдати свої погані вчинки. Ми говоримо – я ж повинен відпочити, я не можу цим займатися, я маю на це право, мене образили і я мушу боронитися і т. ін. Навіть якщо ти дуже віддаєшся так званій любові, апостольству, шляхетним захопленням, джерелом усього цього може бути прихований і неусвідомлений егоїзм.
Це егоїзм призводить до того, що наше внутрішнє життя проходить у постійному конфлікті між нашою волею й волею Господа. Якщо жити вірою означає припасти до Христа і Його волі, то в цьому контексті слід підкреслити, що пошуки власної волі є чимось найгіршим. Це джерело зла й гріха, джерело нашого нещастя та поневолення. Припадання до Христа і Його волі означає, що тоді, коли Його воля не збігається з нашою, ми погоджуємося на те, щоб Він зруйнував наші плани, поставив на них хрест. Багато таких випадків, коли Бог руйнував людські плани, щоби воля людини могла злитися з волею Бога, було в житті святих.
Ось один із прикладів. Свята Тереза Авільська їхала до Севільї, щоб заснувати новий монастир. Був то важкий час реформації. Тереза створювала тоді нове, реформоване відгалуження кармеліток. Щоб заснувати монастир у новій місцевості, потрібно було, щоб настоятелька приїхала туди з групою черниць. Сестри їхали зазвичай у суцільно закритому фургоні, оскільки реформовані, так звані босі кармелітки, належать до затворниць, які не можуть показуватися на людях. Отож, сховані в закритому фургоні, вони почувалися в безпеці і сподівалися доїхати до призначеного місця так, щоб ніхто їх не побачив, бо не хотіли ставати предметом непотрібного зацікавлення чи видовища.
Це був день Зіслання Святого Духа. Сестри виїхали вдосвіта. Тереза примітила храм на далекому передмісті Кордови, де вирішила зупинитися. Там о. Хуліян з Авіли мав відслужити Божественну літургію так, щоб сестер ніхто не побачив, а опісля вони рушили б далі. Невдовзі з’ясувалося, що до храму треба їхати через міст, а міст у таку ранню пору був ще зачинений. Сторожа повідомила, що ключа треба просити в бургомістра, але він ще спить і не любить, аби його будили через такі дрібниці. Отже, треба було чекати. Тим часом зійшло сонце і настала спека. Навколо фургона зібралися цікаві. Деякі з цікавости навіть намагалися зазирнути всередину. Нарешті, після двох годин чекання, принесли ключа й відчинили браму. Фургон рушив, але виявилося, що він не може проїхати мостом, бо надто широкий.
Минуло ще декілька годин. А свята Тереза так хотіла з нагоди свята Зіслання Святого Духа прибути на Службу Божу якнайраніше і щоб їх ніхто не помітив. Коли ж, нарешті, відпиляли частини воза, які не давали проїхати через міст, і сестри дісталися до храму за містом, трапилася нова несподіванка. Виявилося, що день Святого Духа є в цій церкві храмовим святом, і, звичайно, у такий день і в храмі, і перед ним збиралося повно людей. Це вже було занадто. Свята Тереза заявила, що навіть ладна не піти на літургію. Решта сестер теж уже хотіла від неї відмовитися. Лишень пізніше Тереза признається, що могла би цим дуже завинити. На щастя, о. Хуліян велів сестрам іти на літургію, незважаючи на натовп. Тоді вони вийшли зі свого безпечного сховища і стали протовплюватися через переповнену людьми церкву. Свята Тереза, яка завжди вміла яскраво оповідати, скаже пізніше, що люди, побачивши сестер у білих саморобних габітах, реагували на них так, як глядачі на появу бика на арені. Тереза визнає, що це була одна з найприкріших подій її життя. І цю найбільшу прикрість подарував їй Святий Дух у день Свого свята.
Але це ще не кінець. Після богослуження сестрам знову довелося пройти крізь натовп, що галасував та шарпав з усіх боків. А коли вийшли з церкви, то з’ясувалося, що через сильну спеку вони не зможуть їхати далі: коні були нездатні тягнути фургона, а всередині нього була така задуха, що сестри решту дня провели під мостом (Свята Тереза Авільська, Книга заснування). Нічого з їхніх планів не здійснилося.
Святий Дух може зійти на людину з такою благодаттю, яка зруйнує усі її плани. Такими є Його великі благодаті пониження. Таке ставлення до Терези в день Зіслання Святого Духа було виявом Його великої любови до неї. Вона все так гарно продумала і спланувала, а Він так само гарно перекреслив її плани, бо вони не відповідали Його волі. Одначе найважливішим у цій історії є те, що Святий Дух «зійшов» на Терезу та інших сестер, щоб вони прийняли Його діяння, щоб скорившись волі Божій, ще більше припали до Христа. Святий Дух, цей великий Будівничий, понизив їх, зробив ще убогішими, ніж доти, аби вони були здатні прийняти силу Того, кого в літургії Церкви називають «Отцем убогих».
