Девтероканонічні книги в Англії

Першою англійською Біблією, в якій девтероканонічні книги були зібрані в окремий розділ, була Біблія, видана 1535 р. Майлсом Ковердейлом – колишнім монахом-августинцем, який, як і Лютер, став реформатом. Ця Біблія, перекладена у вигнанні, базувалася на латинській Вульгаті, Тіндейлі та ранній праці Лютера, написаній до видання його німецькомовної Біблії (1534 р.). Девтероканонічні книги Ковердейл розмістив після Старого Заповіту (окрім Книги пророка Варуха, яку він додав до Книги пророка Єремії). Попри те, що він вважав девтероканонічні книги нижчими за значенням, ніж протоканонічні, він усе ж вважав їх в якомусь розумінні Писанням, кажучи, що вони мали не: «таке значення, як інші книги Писання». Далі він пояснює чому: «у них є багато місць, які суперечать відкритим та ясним істинам інших книг Біблії». Це могло стосуватися доктрин, про які не йдеться в інших книгах Біблії або доктрин, з якими не погоджувалися реформати.

У 1562 та 1571 рр. Англіканська Церква проголосила Тридцять дев’ять статей; VI стаття була присвячена біблійному канону. Вона визнавала Писанням ті канонічні книги Старого та Нового Заповітів, «авторитет яких ніколи не викликав жодних сумнівів у Церкви» (тобто, протоканонічні книги). Далі йдеться: «інші книги (як каже Єронім) Церква вважає повчальними та настановними» (тобто девтероканонічні книги чи апокрифи). Звичайно, цим питання канону не вирішилося остаточно, оскільки деякі книги Нового Заповіту (наприклад, Послання до євреїв та Одкровення) хоч і вважалися сумнівними, але вилучені не були. Однак попри намагання вилучити девтероканонічні книги, їх, як і в Німеччині, і далі друкували в більшості великобританських Біблій, щоправда, окремою частиною. У Біблії Короля Якова 1611 р., яка мала найвищий авторитет аж дотепер, також були девтероканонічні книги, однак уже в 1619 р. з’явилися перші видання цієї Біблії без цих книг. Як уже йшлося раніше, такі Біблії були дешевшими, меншими, а тому і доступнішими для людей. Однак в Англії за вилучення девтероканонічних книг і далі існувало покарання.

У часи Англійської республіки була сформульована Вестмінстерська ісповідь віри. У 1648 р. парламент прийняв її як офіційний звід релігійної доктрини «Трьох Королівств». У ній йшлося, що «книги, які прийнято називати апокрифічними, не є натхненними Богом і не входять до канонічного Писання, а отже, Божа Церква не може вважати їх авторитетними чи ставитися до них або використовувати їх якось інакше, ніж будь-яку іншу літературу». У часи Реставрації в 1660 р. про апокрифи знову заговорили, а разом із ними і про Тридцять дев’ять статей, стаття VI в яких була присвячена біблійному канону. Тож розбіжності в поглядах не припинилися, адже багато людей на той час уже звикли до Біблії без “апокрифів”.

Британське та Іноземне Біблійне Товариство, засноване (у 1804 р.) задля друкування та розповсюдження Біблії на території країни та за її межами, видавало Біблії багатьма мовами, але (згідно з його конституцією) без “апокрифів”. Однак німецькі біблійні товариства завжди включали “апокрифи” до своїх Біблій, що було в гармонії з їхніми традиціями, які ведуться ще з часів Біблії Мартина Лютера 1534 р. Попри це, Віттемберзьке Товариство в 1889 р. видало Біблію без “апокрифів”, проте «на це не було жодних теологічних причин…, теологічне значення Апокрифів фактично ніколи й не обговорювалося» (W. Gundert, “The Bible societies and the Deutero-Canonical Writings”, 134 c.). Привабливою виявилася комерційна вигода. Перед нижчою ціною видання без “апокрифів” неможливо було встояти, особливо в часи економічної депресії.

Лютерова Біблія мала дуже чітку назву: «Біблія, тобто повне Писання, Старий Заповіт та Новий Заповіт, перекладена німецькою мовою Др. Мартином Лютером». У неї увійшли й “апокрифи”. То що ж, Лютер таки відвів цим книгам місце серед канонічних книг, вважаючи їх лише менш натхненними? Сьогодні більшість біблійних товариств, включно з Британським та Іноземним Біблійним Товариством, яке тепер називається «Біблійне Товариство», видають Біблії як з девтероканонічними книгами, так і без них.

Попередній запис

Мартин Лютер та “апокрифи”

Лютер почав перекладати Біблію німецькою мовою під час перебування в Замку Вартбург 1521-1522 рр. і закінчив роботу над Новим Заповітом ... Читати далі

Наступний запис

Історія Ізраїлю: розвиток, труднощі та перспективи

Текст не є самою дійсністю, він навіть не відображає її правильно. Це твердження стосується будь-якого тексту, незалежно від того, чи ... Читати далі