Сирія
У колишній столиці Держави Селевкідів – Антіохії, що в Сирії, домінувала грецька мова, хоча на околицях переважала західносирійська (дуже схожа на арамейську мову, якою спілкувалися в Палестині). У Східній Сирії (поблизу Едесси та в долині річки Євфрат) люди спілкувалися іншим діялектом арамейської мови, відомим нам як сирійська мова. Цей діялект досить відрізняється від інших та має своє письмо, яким користувалося багато Отців. «Сирійська» версія Старого Заповіту, відома як Пешітта (ІІ-ІІІ ст.), написана саме цим діялектом і містить як протоканонічні, так і девтероканонічні книги. Існувала навіть думка, що вона має християнське походження, адже в ній були девтероканонічні книги. Однак тепер відомо, що це робота єврейських богословів (F. С. Burkitt, Early eastern Christianity, 71), до якої згодом християни додали девтероканонічні книги. Для якої ж єврейської спільноти була створена ця версія? Немає доказів того, що євреї Едесси користувалися нею. Пол Е. Кале цитує Йозефа Марквардта, який вважає, що цей переклад було зроблено для царської сім’ї Адіабени, що на схід від річки Тигр, які навернулися в юдаїзм у І ст. по P. Хр. (Kahle, The Cairo Geniza, 2nd ed., 184. Пор. Josephus, Ant. 20.2.3). Пізніше цією версією почали користуватися християни цієї місцевости, які недостатньо знали грецьку. Так, Афраат (помер 356 p.), користувався Книгою Естери, Книгою Хронік та 2 Книгою Макавеїв, не вбачаючи жодної різниці між ними та протоканонічними книгами. Однак Сирійська Церква зазнала значного впливу єресі монофізитства, і хоча багато письменників залишалися до кінця вірними повному віросповіданню, були й такі, що відкинули вчення Халкидона про особу Ісуса Христа. Монофізити стали національною Церквою Сирії й були названі Яковітами, на честь Якова Барадея, їхнього лідера (помер 578 p.), який, багато подорожуючи, засновував монофізитські церкви.
Етіопія
Територія, про яку йтиметься, донедавна була відома як Абіссінія (її частина), з політичним та релігійним центром у місті Аксум (що розташований між озерами Тана та Асмара). Оригінальна назва цієї території «Габаш», від якої й походить назва Абіссінія, – це назва арабського племени в Ємені, що проживало навпроти території сучасної Еритреї і яке прийшло до Етіопії за багато століть до християнської ери, принісши із собою семітську мову та спосіб життя. Після завоювання цієї території Олександром Македонським тут розповсюдилася грецька культура, і старовинну семітську назву замінили на грецьку – Етіопія (земля смаглявих або чорних облич). Важливо уточнити, що вживаючи назву «Етіопія», грецькі письменники мали на увазі не Габаш, а територію, що простягалася далі на північ, вздовж долини річки Ніл, навколо гори Мерое, на рівні четвертої катаракти (порогу Нілу). Це біблійний Куш (Іс. 18:1), більш відомий як Нубія.
Аксум був уже царством, коли, згідно з Руфином (Hist. Ессl. 1.9), двоє молодих християн із Сирії, Фрументій та Едесій, які поверталися додому узбережжям Червоного моря (близько 330 p. по Р. Хр.), потрапили в полон до місцевих бандитів, а далі – до короля Аксуму, де їх чекала лише перспектива рабства. Однак вони справили таке добре враження на царя, що зрештою він їх відпустив. Фрументій поїхав до Олександрії, де закликав єпископа Атанасія послати до Аксуму місіонерів. Тоді Атанасій посвятив його в єпископи і відіслав назад до Етіопії. Упродовж двох століть там процвітало християнство, і за цей час туди приїхало багато монахів, які засновували там монастирі. Ці монахи з Єгипту та Сирії привозили із собою біблійні тексти, написані, найімовірніше, грецькою мовою – мовою, якою користувався весь Середній Схід, а також деякі сирійські тексти. Припускається, що деякі з цих монахів могли бути монофізитами, які покинули Сирію після того, як у 451 р. по Р. Хр. Халкидонський собор заборонив їхню доктрину. Біблійні манускрипти, що збереглися донині, свідчать про те, що найбільш ранній переклад мовою геез, яка вважається найбільш стародавньою класичною етіопською мовою, датується V ст. і був зроблений з LXX. Мова геез – це семітська мова, наближена до арабської; врешті, вона вийшла з ужитку і використовувалася хіба що в богослуженнях, а отже, стала вважатися священною. Навдивовижу, не зберігся жоден манускрипт, що датувався б раніше, ніж XIII ст. Причиною того, що не зберігся жоден папірусовий манускрипт, є, мабуть, вологий клімат, адже манускрипти й рукописи, що були нанесені на шкіру або папір збереглися. Без сумніву, постійні війни та військові вторгнення, що не обходяться без руйнації та грабежу, також посприяли зникненню більш ранніх писемних згадок.
Є всі причини припускати, що переклад Старого Заповіту мовою геез було здійснено ще до 600 р. до P. Хр. (Edward Ullendorf, Ethiopia and the Bible, 1968, 36 нн.). Переклад Нового Заповіту мовою геез було здійснено перед 500 p., а то й раніше. Багато людей були знайомі з грецькою Біблією ще до цієї дати. Цей квітучий період біблійної історії в Північній Африці тривав аж до появи ісламу. З вторгненням арабів до Єгипту в 640 р. по Р. Хр. зв’язок Єгипту з християнським світом почав обриватися. Відтоді Єгипет став провінцією Халіфату, столицею якого обрали Дамаск, а Етіопія зберегла хитку незалежність.
Другий період біблійної діяльности почався в 1268 р. зі сходженням на трон Єкуно-Амлака. У цей час на Середньому Сході домінантну грецьку мову замінила арабська, а в Етіопії стара етіопська мова геез поступилася амхарській, що була у вжитку на території, що на південь від Аксуму. Біблію почали перекладати амхарською, але цього разу вже не з грецької, а (переважно) з арабської. Завдяки численним монастирям поширювалися та множилися численні біблійні манускрипти.
Вражаючою рисою етіопської культури є те, що вся місцева література, яка дійшла до наших днів є християнською і, переважно, біблійною за духом. Особливо це стосується праці Кебра Нагашт або Історії Етіопії, яка навіть царський родовід веде від Соломона або цариці Савської. Близько 1500 р. араби заволоділи більшістю Абіссінії. Ахмед, емір Харара, що на південь від Джибуті, спалював міста та села, спустошував заміські території, знищував церкви, вбивав усіх дорослих чоловіків та поневолював жінок. Проте порятунок не забарився. У 1508 р. трон посів Клавдій, якому було лише вісімнадцять років. Благочестивий християнин, мудрий і хоробрий, він напав на еміра, якого ще називали Ґреном. Убивши Ґрена в битві, Клавдій відвоював своє царство. Сам він загинув у битві 1540 року. Під кінець його правління португальські та італійські місіонери почали приїздити до Етіопії, що стало поштовхом до виготовлення ілюстрованих Біблій, в яких помітний вплив Візантії. Друком етіопське видання Нового Заповіту вийшло в Римі в 1548 р. Три монахи відомого монастиря Дебре Лібанос підготували його з етіопських манускриптів, які вони привезли з собою. У новітніх часах у Європі з’явилося критичне видання трьох Книг Еноха, Книги Ювілеїв та Вознесення Ісаї. Причиною цього послужив, мабуть, той факт, що їхні повні версії існують лише етіопською мовою.
У 1820 р. консул Франції в Каїрі спонсорував переклад цілої Біблії амхарською мовою, який виконав етіоп Абу Румі. Ця Біблія замінила геезьку Біблію, яку тепер мало хто міг читати. Переклад тривав десять років і був здійснений з арабської Біблії з використанням єврейської, сирійської, грецької та латинської (Вульгати). Написаного від руки тексту було 9539 ст. Цей переклад був надрукований та виданий Британським та Іноземним Біблійним Товариством у 1840 р. Переклад Біблії сучасною амхарською мовою, який спонсорував імператор Хайле Селассіє І, був завершений у 1935 році – році завоювання Етіопії Італією. Після II світової війни та повернення імператора текст було звірено з єврейським та грецьким текстами й надруковано коштом імператора в його друкарні. І, нарешті, у 1960-1961 рр. цей переклад побачив світ.
Етіопська Біблія налічує вісімдесят одну книгу – сорок шість книг Старого Заповіту та тридцять п’ять – Нового Заповіту. Однак ця кількість може змінюватися. У Старому Заповіті, окрім прото– та девтероканонічних книг, часто можна зустріти ще й такі книги, як 1(3) Книга Езри, 2(4) Книга Езри (=Апокаліпсис Езри), Вознесення Ісаї, Книга Еноха, Книга Ювілеїв, Ґадла (Конфлікт) Адама та інші менш відомі книги. Книги Макавеїв інколи вилучаються. Можливо, це зумовлено тим, що Атанасій, який послав Фрументія до Аксуму з метою євангелізації, не включав їх до свого канону. Є ще й інші переліки біблійних книг, наприклад, у праці Mashava Berhan, в якій знаходимо Апостольські канони (V ст.), що прийшли до Етіопії з Єгипту близько X ст. Більш ранню добірку знаходимо в Канонах Царів (XIII ст.), які містять перелік священних книг. У ці переліки, зазвичай, входять як прото-, так і девтероканонічні книги, однак вони можуть відрізнятися своїми додатковими книгами. (Див. Ignazio Guidi, Fetha Nagast, Rome, 1897.)
