Погляд всередину себе

Біл Леслі – пастор церкви з вулиці ЛаСаль – невпинно проповідує про благодать. Можливо, така його реакція на легалістські церкви його дитинства: він зрозумів свою велику нужду в благодаті і проповідує про благодать майже щонеділі. Оточуючим він пропонує випробувати на собі благодать у дії. Щонеділі я ходжу на його проповіді і поступово просочуюся благодаттю. Я твердо вірю, вірю щиро: Бог любить мене не тому, що я заслуговую на Його любов. Він любить, бо Він – Бог благодаті. Божу любов не можна купити, Бог не маніпулює тими, кого любить. Що б я не зробив, Бог не любитиме мене менше або більше.

Благодать. Саме це бракувало церкві мого дитинства. Якби тільки церкви змогли донести думку про благодать до світу, в якому правлять конкуренція, засудження, табель про ранги, – до світу неблагодаті! От саме тоді церква і стала б місцем, куди люди стікаються з бажанням, з радістю, як подорожні до оазису в пустелі. Коли я йду в церкву, я заглядаю всередину себе і прошу Бога очистити мене від неприязні до людей, від жадання першості, прошу наповнити мене благодаттю. І я шукаю церкву, сповнену благодаті.

Що таке благодать у дії, я дізнався, побачивши реакцію своєї церкви на поведінку Адольфа. Адольф – молодий чорношкірий чоловік з диким злісним поглядом. Він воював у В’єтнамі. Мабуть, з цього і почалися його біди. Йому не вдається утриматися на жодній роботі. Через напади люті і безумства його час від часу поміщають у психіатричну лікарню.

Якщо в неділю Адольф прийняв свої ліки, він цілком стерпний. Якщо ні – то в церкві буде шумно, ніж зазвичай. Він може увійти через задні двері і з гуркотом прокласти собі шлях до вівтаря. Під час співу він здатен підняти руки над головою і робити непристойні жести або надіти навушники і слухати свій улюблений реп замість проповіді.

Частина богослужіння в церкві ЛаСаль – молитва про потреби людей. Ми всі встаємо і абсолютно спонтанно возносимо молитви Богові: про мир на землі, про зцілення хворих, про соціальну справедливість. «Господи, почуй наші молитви!» – відповідаємо ми хором після кожного клопотання. Адольф дуже швидко зміркував, що молитовний час – ідеальна можливість розповісти про те, що його хвилює.

«Господи, дякую Тобі за те, що Ти створив Вітні Хьюстон, дякую за її прекрасне тіло!» – закричав він якось уранці. Після хвилини мертвої тиші пролунали слабкі голоси: «Господи, почуй наші молитви!»

«Господи, дякую за величезний контракт, який я підписав цього тижня із звукозаписною фірмою! Дякую Тобі за мій рок-гурт!» – молився Адольф. Ті, хто його знав, зрозуміли: він просто фантазує, інші ж грянули радісним хором: «Господи, почуй наші молитви!»

Постійні парафіяни звикли чекати від Адольфа найнесподіваніших молитов. Ті, хто прийшов уперше, не знали, що і думати. Вони вивертали шиї і пильно придивлялися, щоб побачити, хто вигукує такі дивні подяки.

Адольф закликав Божий гнів на голови білих парафіян, які довели чорношкірого мера Гарольда Вашингтона до серцевого нападу. Він нападав на президента Джорджа Буша, що послав війська в Ірак, тоді як на вулицях Чикаго немає жодного порядку. Він регулярно повідомляв про успіхи свого музичного гурту. Деякі його молитви зустрічала мертва тиша. Одного разу Адольф помолився так: «Нехай у всього цього білого наброду – пасторів цієї церкви – згорять будинки цього тижня». Ніхто не підтримав його молитву.

Адольфа вже вигнали з трьох церков. Він же любив ходити в церкви, які відвідували і білі, і чорні парафіяни: так цікавіше було глузувати з білих. Одного разу він встав під час занять недільної школи і голосно вимовив: «Якби в мене був автомат, я б усіх вас перестріляв».

Серед парафіян нашої церкви є лікар-терапевт і лікар-психіатр. Вони вважають Адольфа своїм особливим пацієнтом. Кожного разу після чергового зриву вони відводять його в бік і ведуть з ним бесіди, в яких найчастіше звучить слово «недоречне». «Адольфе, можливо, у тебе є привід для гніву. Але є прийнятні і неприйнятні способи виражати свій гнів. Абсолютно недоречно молитися про те, щоб згорів будинок пастора».

Ми дізналися, що іноді Адольфу доводиться йти пішки п’ять миль до церкви – немає грошей на квиток. Тоді парафіяни стали підвозити його. Деякі запрошували його до себе в гості. Різдво він зазвичай святкує із сім’єю помічника пастора.

Адольф любить хвастати своїми музичними талантами. Просився він і в музичну церковну групу. Виявилось, що в нього немає ні голосу, ні слуху. Після прослуховування вирішено було піти на компроміс. Адольфу дозволили співати разом з усіма, йому навіть дали електрогітару – за умови, що вона не буде включена в мережу. Кожного разу під час виступу групи Адольф співав, грав на гітарі, яка, – дяка Богу – не видавала жодного звуку. Цей компроміс припав Адольфу до душі. Неприємності починалися лише тоді, коли він забував прийняти ліки. Тоді він міг зображувати із себе Джо Кокера, тоді як інші чинно йшли до причастя.

Настав день, коли Адольф попросив прийняти його в члени церкви. Старійшини розпитували про його вірування. Розпитування їх не задовольнили. Вирішено було дати йому випробувальний термін. Він зможе стати членом церкви, якщо покаже, що розуміє, що таке бути християнином, і навчиться поводитися в церкві.

Як не дивно, історія з Адольфом має щасливий кінець. Адольф заспокоївся. Відчуваючи наближення нападів безумства, він телефону комусь з парафіян. Він навіть одружився. Після третьої спроби його прийняли в члени церкви.

Благодать приходить до людей, які її абсолютно негідні. Адольф став для мене символом благодаті. Ніхто і ніколи не піклувався і не турбувався про нього. У нього не було ні сім’ї, ні роботи, ні стабільності в житті. Єдиним острівцем миру стала для нього церква. У церкві його прийняли, хоча він робив усе, щоб люди від нього відвернулися.

Церква не поставила хрест на Адольфі. Йому дали один шанс, другий, третій… Християни, що на собі відчули дію Божої благодаті, явили благодать Адольфу. Ця уперта, невигубна благодать показала мені, з чим доводиться стикатися Богові, Який добровільно наважився любити мені подібних. Тепер я шукаю церкви, які випромінюють подібну благодать.

Попередній запис

Погляд по сторонах

«Церква, – сказав якось архієпископ Вільям Темпл, – це лише соціальна структура, яка існує для блага тих, хто не є ... Читати далі

Наступний запис

Пляж

«Є дві речі, які не можна робити власними силами, – сказав Поль Турн’є. – Не можна самостійно одружитися і не ... Читати далі