Погляд по сторонах

«Церква, – сказав якось архієпископ Вільям Темпл, – це лише соціальна структура, яка існує для блага тих, хто не є її членами». Саме цей урок я і засвоїв, дивлячись на церкву на вулиці ЛаСаль. Я із самого дитинства багато чув про місіонерську роботу за кордоном. Я з нетерпінням чекав щорічної місіонерської конференції, на якій нам показували списи, стріли і шаманські маски. Але лише в Чикаго я зрозумів, що місія церкви – допомагати потребам сусідніх кварталів. І така різношерста конгрегація успішно виконувала свою місію лише тому, що всіх нас об’єднувала спільна мета – допомогти навколишньому світу. Коли ти зайнятий служінням іншим, то менше думаєш про самого себе.

Соціальні програми церкви ЛаСаль почалися з того, що учителі недільної школи зауважили: багато хто з їх учнів не вміє належно читати. Після недільного богослужіння вони стали проводити з ними заняття. Потребуючих цього було багато, адже сімдесят п’ять відсотків учнів навколишніх шкіл не потрапляли в старші класи. Незабаром у церкву вже приїжджали автобуси із студентами богословського Вітон-коледжу – ті проводили індивідуальні заняття з безграмотними. ІВМ та інші компанії пожертвували нам комп’ютерне устаткування, і ми почали навчати охочих роботі з графічними програмами.

Щоб парафіяни могли протистояти свавіллю поліції і домовласників, один з членів церкви – юрист – звільнився з роботи і став проводити консультації. Консультаційний центр пропонував допомогу, причому плату за послуги встановили за змінною шкалою. У Чикаго, як і в багатьох інших американських містах, велика частина дітей народжується у матерів-одиначок. На допомогу їм у церкві заснували спеціальне служіння.

Виникали все нові потреби. Дослідження показали, що одна третина дешевих собачих і котячих консервів розкуповується престарілими людьми – вони занадто бідні, щоб дозволити собі їду «людську». Тоді в церкві організували гру в лото, таку улюблену літніми людьми. Переможців нагороджували не грошовими, а їстівними призами. Виходило, що старі люди отримували задоволення від гри і йшли додому з пакетами, повними їжі. Вони не почували себе приниженими – їжа не була подачкою.

Впродовж одинадцяти років моя дружина Дженет керувала церковною програмою допомоги престарілим. У помічниках у неї було сімдесят добровольців. Саме від неї я дізнався, як багато може зробити община, що складається із звичайних людей і об’єднана однією спільною метою, – допомагати потребуючим. Ведучий музичної радіопрограми щодня під’їжджає на своїй машині до якогось старенького будиночка. Він привозить їжу літнім людям, які вже не в змозі виходити з дому. Молодий юрист зі своїми дітьми раз на тиждень відвідує сліпого в будинку престарілих. Медсестра – парафіянка церкви – обходить тих, хто потребує медичної допомоги. Двічі на тиждень добровольці готують їжу для літніх людей, для багатьох з яких це єдиний шанс поїсти гарячу їжу. Чому люди стають добровольцями? Спочатку вони роблять це з відчуття провини або вважають таку допомогу своїм обов’язком. Але з часом починають розуміти: добра справа корисна передусім душі того, хто робить добро. Спрага віддавати нічим не слабкіша, ніж відчайдушна нужда.

Євангеліст Луїс Палау визначив суть церкви таким приземленим порівнянням: «Церква, – сказав він, – це як купа гною. Навали гною більше, і сморід його наповнить околиці, але удобри їм ґрунт – і він збагатить його, збагатить світ». Коли я шукаю церкву, то вибираю таку, в якій розуміють: треба частіше виглядати за церковні стіни. Більше того, я усвідомив, що служіння світу може стати одним з найважливішим чинників досягнення успіху в церковній праці.

Церквам, розташованим у багатих передмістях, доводиться важче. Але вони можуть стати партнерами церков з бідних кварталів, допомагати братським церквам в інших країнах. Подібна добродійність здасться комусь розкиданням енергії і ресурсів, але, по-моєму, усе навпаки. Парадокс віри в тому і полягає, що той, хто віддає любов, стає багатшим, а не біднішим.

Попередній запис

Погляд навколо себе

На самому початку свого повернення в церкву я припустився помилки. Я намагався знайти общину, в якій парафіяни були б подібними ... Читати далі

Наступний запис

Погляд всередину себе

Біл Леслі – пастор церкви з вулиці ЛаСаль – невпинно проповідує про благодать. Можливо, така його реакція на легалістські церкви ... Читати далі