Часто для опису вірних Церкви Христової використовують характеристику, яку дав коринфським християнам апостол Павло: «Погляньте, браття, хто ви‚ покликані: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних…» (1Кор. 1:26). Усе вірно, але існує ще один опис вірних, який подає апостол Петро: «А ви – рід обраний, царствене священство, народ святий, люди відновлення, поставлені для того, щоб сповіщати чесноти Того, Хто покликав вас із темряви у чудове Своє світло» (1Пет. 2:9).
Послання апостола Петра називається «Соборним», тобто на відміну від Павлового послання до коринф’ян, адресоване не певній церковній спільноті, а всім вірним. Тобто носить загальний характер, стосується кожного, хто вважає себе християнином, послідовником Христовим. І завдання кожного християнина, згідно думки апостола Петра, це «сповіщати чесноти» Христові, тобто свідчити про Ісуса Христа та Його благу звістку. «Бути сіллю землю та світлом світу» (див. Мф. 5:13,14), якщо послуговуватися Христовими образами взятими з Нагорної проповіді.
Здавалося б, усе зрозуміло. Проте чомусь на сьогоднішній день в Україні більшість вірних відповідає опису, який дав Павло коринфським християнам, в яких не вдається роздивитися риси, які повинні бути притаманними вірним згідно думки апостола Петра. Взагалі при прочитання цих двох описів може скластися враження, що апостоли суперечать один одному: у Павла вірні – це невдахи, а в Петра – еліта суспільства. Проте це не так, адже Павлів опис наведений лише частково, а в цілому виглядає наступним чином: «Погляньте, браття, хто ви‚ покликані: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних; але Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу обрав Бог, щоб посоромити сильне; і незнатне світу і принижене, і нічого не значуще обрав Бог, щоб скасувати значуще, – щоб ніяка плоть не хвалилася перед Богом» (1Кор. 1:26-29).
Чому опис був спочатку наведений лише частково? Бо дивлячись на більшість вірних складається враження, що вони для себе засвоїли лише цей «урізаний» опис, і навіть гадки не мають про те, для чого саме покликав їх Господь, що насправді вони повинні собою являти. І насправді являють, от тільки не хочуть цього визнавати.
Взагалі, спостерігаючи за багатьма вірними, не важливо якої конфесії, які забули про своє справжнє покликання, а дехто з них, можливо, навіть про нього і не чув, знаходиш для них один не дуже привабливий біблійний образ. Лінивого слуги з Христової притчі про таланти, який «одержав один талант, пішов і закопав його в землю, і заховав срібло господаря свого» (Мф. 25:18). Так само чинять ці люди – бережуть свою віру за будь-яку ціну, і не несуть її світові. Тільки от питання: для чого чи від кого вони цю віру бережуть? Певно, самі не знають.
Давайте пригадаємо, чим закінчилося таке ставлення для цього нещасного. Згідного господаревого наказу, він був кинутий «у пітьму непроглядну», де «плач і скрегіт зубів» (Мф. 25:30), а все через те, що він не примножив доручений йому талант. Слуга нічого поганого не накоїв, він просто нічого не зробив, а це в Божих очах є вже переступом Його святої волі, тобто гріхом: «Хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх» (Як. 4:17). Такою є реальність, Божий стан речей, про які ніби всі знають, але мало хто виконує. Чому таке відбувається буквально скрізь? Що заважає вірним бути «сіллю землі» та «світлом світу»? Чому стільки вірних забувають про своє покликання, тим самим відкидаючи його?
Адже свідчити про Ісуса, Його благу звістку світу можна різноманітними способами, не обов’язково треба додержуватися загальновідомих (загальноприйнятих) видів проповіді. Взагалі найефективніший спосіб – це свідчити своїм життям: своїми рисами характеру, ставленням до людей, своїм професіоналізмом, а найбільше, досягненнями, життєвим успіхом саме у світському розумінні, тобто коли людина відбувається і як особистість, і як спеціаліст. Адже чому вірні повинні бути непримітними «невдахами»?
Взагалі, хто їм вселив, що вони повинні бути «ніким», «сміттям» у цьому світі? Сам Христос засвідчив: «Я прийшов для того, щоб мали життя, і надто мали» (Ін. 10:10). З «подостатком щоб мали» (Ів. 10:10), – як це місце перекладене Іваном Огієнком, між іншим професором трьох університетів. Виходить, пану Огієнкові віра не завадила досягнути певних вершин у світі, чому ж та сама віра (чи «віра»?) перешкоджає іншим стати світлом світу в буквальному розумінні?
«Ви – світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори. І не запалюють світильник, щоб поставити його під посудину, але на свічник, – і світить всім у домі. Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:14-16).
Христова притча про таланти закінчується наступним попередженням: «Хто має вуха слухати, нехай слухає!» (Мф. 25:30). Ймовірно, що ці слова стосуються абсолютно всіх нас.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Бути обраними
Ваш коментар: