В Ізраїлі було прийнято приносити пожертвування або дар пророкові. Ще молодим майбутній цар Саул і його слуга шукали ослиць свого батька, що загубилися. Після виснажливих пошуків слуга порекомендував Саулу піти в сусіднє місто до пророка на ім’я Самуїл, який жив там і міг допомогти їм знайти ослиць. Саул миттєво відповів: «…Ось ми підемо, та що ми принесемо цьому чоловікові? Бо хліб вийшов із наших торб, а подарунка нема, щоб принести Божому чоловікові. Що ми маємо?» (1Сам. 9:7). Так зазвичай міркували, коли йшли до пророка.
Давайте подивимося на інший період в історії Ізраїлю. Воєначальник сирійської армії на ім’я Нааман прийшов у будинок до пророка Єлисея. Йому сказали, що треба зробити, і коли він послухався, він повністю очистився від прокази. Він повернувся до Єлисея, щоб подякувати йому і подарувати подарунки. Пророк відповів: «Як живий Господь, що стою перед лицем Його, я не візьму!». (2Цар. 5:16). Нааман змушував його узяти дари, але Єлисей відмовився.
Особистий помічник пророка Ґехаз був свідком усього, що відбувається. Він розгублено спостерігав, як Нааман йшов, відносячи з собою приготовані пророкові подарунки. Щойно Єлисей пішов, Ґехаз помчав за Нааманом. Воєначальник побачив його, зупинив караван і запитав, чи не сталося щось.
Слуга завірив його, що усе гаразд, але потім збрехав, що в Єлисея несподівано з’явилася нужда. Він сказав такі слова: «Ось тепер прийшли до мене з Єфремових гір двоє юнаків, пророчі сини. Дай їм талант срібла та дві зміні одежі!» (2Цар. 5:22).
Нааман у відповідь дав йому в два рази більше, ніж він просив. На цьому вони попрощалися, і Ґехаз, повернувшись, таємно заховав у себе подарунки.
Коли слуга прийшов до Єлисея, і пророк запитав у нього, де він був, він збрехав, відповівши, що нікуди не ходив. Тоді Єлисей сказав: «Чи моє серце не ходило з тобою, коли обернувся той муж зо свого воза назустріч тобі? Чи час брати срібло та брати одежі, і оливки, і виноградника, і худобу дрібну та худобу велику, і рабів, і невільниць? Тож Нааманова проказа нехай приліпиться до тебе та до насіння твого навіки!» (2 Цар. 5:26,27).
Ґехазу не вистачало благочестивого страху (отже – розрізнення), тому він обманувся. Він подумав, що настав час щось отримати, хоча час зовсім не настав. Він подумав, що дар був заслужений, і, оскільки начальник відмовився його брати, він вирішив, що замість нього він, Ґехаз, може отримати дар. Врешті-решт він теж, як і Єлисей, жертвував і не щадив свого життя на Божу роботу. Хіба Бог не бажав їм процвітання? І от приходить багатий посол, ідолопоклонник. Хіба не для праведників збираються багатства нечестивих? Він вирішив, що Єлисей немудро вчинив, відмовившись від справедливої винагороди за своє служіння.
Розсудливість Ґехаза виправдала засоби, до яких він звернувся за отриманням того, що, як він думав, за правом йому належало. Йому бракувало розрізнення, він прийняв зло за добро і страшенно поплатився за свій непослух.
Мета виправдовує засоби
Я міг би розповісти вам безліч історій, що ілюструють, як прагнення до земних багатств закриває страх Божий і збиває зі шляху служителів і парафіян церкви. За роки служіння я бачив, яку високу ціну платив багато хто з них. Спочатку можливість придбання здається привабливою, відчутною і хорошою. На ранніх етапах здається, що над усіма трудами висить благословення і успіх буквально за рогом. Потім усе починає змінюватися в гірший бік, і плачевні наслідки не примушують на себе довго чекати. Я бачив, як розпадалися шлюби, як припинялися служіння, наставали банкрутства в бізнесі і фінансовий крах, ускладнення із здоров’ям, як рушилися стосунки. Крім того, люди переставали бути чесними і втрачали довіру рідних і близьких.
Бізнесмени розповідали багато неприємних історій про те, з якими вадами в братах-християнах їм доводилося стикатися в роботі. Егоїзм, брехня, злодійство, заздрість, шахрайство, хабарництво. Звідки усе це береться? Пояснення дуже просте: мета, яка здається хорошою, виправдовує компрометуючі засоби з її досягнення. Люди виправдовуються тим, що думають: «Бог хоче, щоб я досягав успіху, мав багато грошей і насолоджувався впливом». Але вони не перевіряють свій життєвий шлях через фільтр Божого Слова. Часто компроміс здається єдиною дорогою до бажаного. «Наш човен буде просто плисти за течією, якщо ми не докладатимемо зусиль. Ми упустимо велику можливість і благословення». Для того, щоб чекати Божого забезпечення, потрібен зрілий характер.
Сатана запропонував компроміс Ісусові на початку служіння Господнього. Він спокушав Ісуса безболісним коротким шляхом прийти до відновлення царств світу (заради чого Ісус і прийшов на землю), якщо тільки Він вклониться йому. Можливо, для Ісуса це звучало принадно. Якби Він прийняв пропозицію сатани, Він міг би швидко виконати Своє служіння і уникнути надмірних труднощів і страждань. Усе, що Йому треба було зробити, – це вклонитися сатані.
Як часто сатана пропонує виконати те, що Бог поклав нам на серці, але заради цього ми повинні піти на компроміс зі своєю чесністю, характером і послухом? Поклоніння – це не повільна пісня з напучуючими словами. Поклоніння виражається в нашому підпорядкуванні об’єкту поклоніння. У церкві можна співати задушевні пісні, але при цьому своїм життям, що свідчить голосніше за пісні, поклонятися пітьмі.
Вище я вже говорив, що більшість авторів розкривають головне значення незнайомого слова при його першій появі в книзі. Якщо ви подивитеся на перше вживання слова «поклоніння» в Біблії, то ви дійсно дізнаєтеся, що воно означає. Вперше воно з’являється в тексті, коли Бог говорить Аврааму принести в жертву найближчу йому людину, не називаючи причину такого прохання.
Наприкінці триденного шляху Авраам зі своїм сином Ісаком прийшли до підніжжя гори Морія. Авраам сказав своїм слугам: «Сідайте собі тут з ослом, а я й хлопець підем аж туди, і поклонимося» (Бут. 22:5). Він йшов на гору не для того, щоб заспівати мелодійну пісню Богові. Він йшов із послуху Творцеві, щоб віддати на смерть найдорогоцінніше своє «майно». Для нього поклоніння означало послух.
Чи можливо, що тому Бог одного разу сказав Своєму народу: «Усунь же від Мене пісень своїх гук, і не почую Я рокоту гусел твоїх, і хай тече правосуддя, немов та вода, а справедливість як сильний потік!» (Ам. 5:23,24). Я дуже люблю вираз «праведність – як сильний потік». Це я називаю незмінним послухом.
Життя людей за часів пророка Амоса не відповідало Божому Слову, але вони продовжували писати, збиратися і співати нові пісні поклоніння. Істинне поклоніння відкривається в об’єкті нашого послуху, а не в об’єкті наших пісень.
