Розповім, як одного разу я потрапив у чіпку пастку, пішовши на компроміс зі своїм послухом. Наше служіння перебувало на початковому етапі, йому не було і двох років. Воно полягало лише в тому, що я їздив невеликими церквами, де збиралася близько сотні людей і навіть менше. Часто нашим транспортним засобом була машина «хонда-цівік», двоє наших дітей їздили з нами на задньому сидінні. Місця вистачало лише для багажу і двох коробок з відеокасетами, які ми поширювали на зібраннях.
Як я вже сказав, одного разу уранці Бог промовив у моє серце, щоб я почав писати книги. Я відкладав це заняття, не слухаючись Бога, з двох причин. По-перше, твори мені важко давалися в школі, зазвичай я отримував за них найнижчі оцінки, по-друге, хто захоче видати книгу невідомого автора? Проте, нарешті, я послухався і почав писати.
Мені знадобився рік, щоб закінчити роботу над книгою, на це пішло багато годин копіткої роботи. Потім я звернувся в два видавництва з пропозицією розглянути мій рукопис під назвою «Перемога в пустелі». Один сказав, що вона була «занадто схожа на проповідь». Другий зовсім не відповів. Я був пригнічений. Ми з Лізою зважилися на єдину можливість – друкувати за власний кошт. Ми накопичили грошей, щоб надрукувати декілька тисяч екземплярів і продавали їх у невеликих церквах, де я проповідував. Людям сподобалася книга, і наступного року я написав ще одну. Знову в нас не було жодних варіантів, окрім як надрукувати самим.
Через декілька місяців після виходу другої книги, мені зателефонував відповідальний редактор одного з найбільших видавництв Америки. Він представився і став пояснювати причину свого дзвінка: «Джоне, мені дали подивитися вашу книгу «Перемога в пустелі». Наше видавництво вірить у це послання, і ми хотіли б допомогти вам представити його великій аудиторії». Ми поговорили декілька хвилин. Він жваво поділився різними способами поширення книги і нахвалявся своїм маркетинговим планом і відділом реклами. Усе звучало так добре, що було мало схоже на правду, – нарешті книга стане доступною в усіх Сполучених Штатах.
Проте повісивши слухавку після розмови з редактором, я відчув якусь тривогу. Ця розмова ніяк не відгукувалася в моєму дусі. На наступний ранок я помолився і явно відчув, що Бог каже: «Не погоджуйся».
Я поговорив про це з Лізою. Подумавши над пропозицією, вона погодилася зі мною, що, незважаючи на уявну привабливість, вона теж сумнівається.
Пізніше того дня Ліза сказала: «Любий, коли я молюся про це, я відчуваю, що не потрібно погоджуватися». Тоді я остаточно переконався, що не повинен приймати цю пропозицію.
Наступного дня редактор знову зателефонував мені. Я вже знав Божу волю з цього питання, проте я все одно хотів почути, що він скаже. У той момент я не зрозумів, що моє бажання продовжити розмову вже сигналило про проблему. Чому мені було недостатньо простого послуху? Чому я почав слухати його аргументи на захист друку моєї книги за допомогою його видавництва? Можливо, тому що вони живили невірне бажання мого серця? Можливо, це було приємно моєму его?
Редактор натхненно розповів мені про те, як усе видавництво жадає опублікувати моє послання. Він наполегливо переконував мене, як потрібне нашій країні моє послання, що воно було словом від Бога для усіх, що їх організація працює з кращими дистриб’юторами і майже напевно зможе розповсюдити нашу книгу по усім християнським магазинам і багатьом світським магазинам усієї країни. Він розповідав історії про інших невідомих авторів, книги яких вони видавали, і як їх послання поширювалися по всій Америці. Ці автори стали популярними спікерами на конференціях. Він говорив, що усе це сталося завдяки впливу його видавництва.
Упродовж декількох наступних тижнів ця людина невпинно телефонувала мені через день, бо я не казав «ні». Чим більше я його слухав, тим більше мені здавалося, що треба друкувати книгу в них. Настав момент, коли в моєму серці остаточно розсіялося почуття тривоги. Внутрішнє свідоцтво Святого Духа замовкло. Я дозволив лестощам і людським аргументам заглушити Божі вказівки. Іншими словами, моє розрізнення вимушене було замовкнути.
У книзі Вихід написано: «А хабара не візьмеш, бо хабар осліплює зрячих і викривляє слова справедливих» (23:8). Лестощі – це форма хабара, і вона засліпила мене. Я вибрав можливість і достаток замість страху Божого.
Навіть незважаючи на строгі попередження моєї дружини, ми підписали контракт і відразу ж почалися всякого роду проблеми.
На той час ми з Лізою були одружені вже одинадцять років. Час від часу вона казала мені: «Ти майже ніколи не хворієш!» Так і було, я рідко підчіплював хвороби, і навіть якщо щось приставало до мене, то проходило протягом доби. Але з того дня як ми підписали контракт, я бився з хворобою і ніяк не міг позбутися неї.
Усе почалося із застуди – другої за усе моє доросле життя. Щойно застуда пройшла, я заразився вірусом. Ми з Лізою поїхали за місто святкувати річницю нашого весілля, і увесь час у мене трималася висока температура. Мене лихоманило ще цілий тиждень після відпустки. Після проповіді в церкві мені доводилося бігти в готельний номер, щоб намагатися зігрітися під ковдрами.
Температура не опускалася третій тиждень, на наш великий подив. Ніколи я так серйозно не хворів. Нарешті, сильні антибіотики зробили свою справу, але через тиждень після того, як я закінчив вживати ліки, я знову простудився. Я почував себе жахливо, боліло горло, голова налилася свинцевою тяжкістю, і різні інші симптоми були в наявності. Хвороба ніяк не відпускала мене.
Після того, як я видужав від застуди, не минуло і двох тижнів, як я пошкодив коліно. Травма була настільки серйозною, що мені довелося носити скоби і шкандибати з милицями декілька тижнів. Але немов і цього було мало – відразу після травми я знову підхопив вірус. Черга хвороб і травм не припинялася близько трьох місяців. Весь цей час Ліза залишалася абсолютно здоровою.
Разом з моїми хворобами важко просувалися перемовини з видавцем. Здавалося, ми ні на чому не могли погодитися. Стосунки розвивалися вкрай повільно, і проект майже не рухався з місця.
Але і це було не усе – у нашому житті одна за одною виникали проблеми, які, здавалося б, неможливо було вирішити. Життя раптом стало украй важким у ті три місяці. Чи не тому Давид написав: «Доки я не страждав, блудив був, та тепер я держусь Твого слова» (Пс. 118:67).
Бог був милостивий у цій ситуації, Він дозволив мені побачити мою помилку. Я поставив успіх служіння вище послуху Йому. Я визнав свою помилку перед Богом і своєю дружиною. Я був прощений і очищений. Його милість така велика!
Проте я ще залишався в пастці. Нам потрібне було диво, щоб звільнитися від контракту з тим видавцем. Ми з Лізою взялися за руки і почали благати Бога втрутитися.
Через пару тижнів нам прислали повідомлення від видавництва, що вони розривають з нами контракт. Я зітхнув з полегшенням, хоча і дорого за це заплатив: розірвання контракту коштувало мені 4000 доларів. Для початкуючого служіння це була величезна сума грошей – половина щомісячного бюджету на той момент.
