Різдво Ісуса Христа
18 Народження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого
Структура оповіді прозора. Титул (ст. 18а) інформує читача, що оповідь стосуватиметься обставин народження Ісуса. У наступних стихах (ст. 18б-19) описане становище Йосипа, котрий довідався, що Марія “перш, ніж зійшлися вони“, завагітніла. Оскільки він був праведний, не бажав наражати Марію на прикрощі – тому постановив відпустити її таємно. Оповідь сягає своєї кульмінації в описі з’явлення Йосипові ангела (ст. 20-23). Слова ангела містять двоїсте веління: Йосип має узяти Марію, яка зачала від Святого Духа, а ще має дати ім’я Дитяткові. У цьому Дитяткові здійсниться сказане пророком про Діву, яка зачне і породить Сина, і назве Його іменем Еммануїл. Оповідь закінчується ствердженням, що Йосип сумлінно виконав веління ангела (ст. 24-25).
“Народження ж Ісуса Христа сталося так…”
“Його матір Марію заручено…”. Йосип і Марія були одружені[1], але мешкали ще окремо. Це означає, що відбувся перший етап єврейського одруження (erusin), тобто заручини. Цей етап одруження у євреїв мав правові наслідки. Заручені мали право називатися чоловіком і дружиною, а в разі смерти одного з них, ставали вдівцем чи вдовою. Розірвати зв’язок можна було лише через розлучення. На цьому етапі одруження жінка мала зазвичай 12-13 років, чоловік – 18-24. Через певний час, залежно від місцевих звичаїв, але не пізніш як через півтора року, наставав другий етап одруження, що полягав у переїзді жінки до дому свого чоловіка (nissusin).
19 А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайкома відпустити її.
Із тексту Євангелія зрозуміло, що цей другий етап одруження ще не настав. А саме в цей час “виявилося, що вона має в утробі […]. А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайкома відпустити її“. Назріває запитання, чи Йосип, маючи намір відпустити Марію, знав про зачаття від Святого Духа, чи ні? Одні автори, головно католики, схильні вважати, що Йосип таке знання мав (з Божого одкровення чи довідався від Марії?). Оскільки був праведний (праведний у біблійному, старозавітному розумінні – людина, сповнена глибокої шани і боязні стосовно Бога і Божих тайн) і не хотів розголошувати тайни, незбагненної навіть для нього самого, постановив відпустити її. Инші автори, головно протестанти, вважають, що Йосип аж до часу, коли йому вві сні з’явився ангел Господній, не знав про зачаття від Святого Духа. Натомість знав, що Марія, яка була дівою і мала невдовзі замешкати в його домі, завагітніла. За Мойсеєвим законом було два становища, в яких дружина вагітніла перш ніж починалося спільне життя. Було це становище вини, бо добровільно порушила подружнє право (Втор. 22:22-24), та становище невинности, бо стала жертвою насильства (Втор. 22:25-27). Аби з’ясувати вину чи невинність, Йосип міг і мав право вимагати слідства і суду. Однак Йосип не хотів, аби в цій ситуації підозрювану в невірності Марію піддали принизливому судові. Не бажаючи публічно її звинувачувати, що було б необхідним для здійснення суду, вирішив “тайкома відпустити її“.
Котра з цих двох думок слушна? Складається враження, що обидві правдоподібні. Обидві не забирають гідности Марії і Йосипу. Євангельська оповідь надто стисла і коротка, аби можна було однозначно пристати на одну думку, протиставившись иншій, хоча треба визнати, що слова ангела: “не бійся…“, мабуть, свідчать на користь думки, котра в прийнятому рішенні Йосипа вбачає радше святу боязнь, що є наслідком переконання стосовно власної негідности перед лицем творених незбагненних Божих тайн.
20 Коли ж він те подумав, ось з’явивсь йому Ангол Господній у сні, промовляючи: Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого.
З’явлення ангела описане дуже стисло. Сталося це під час посилених роздумів щодо способу, в який потрібно було б здійснити замислене рішення відпустити: “Не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній то від Духа Святого“. Згадування про діяння Святого Духа викликає в пам’яті той ранок сотворення, коли Святий Дух ширяв над водами і за сім символічних днів замінив безлад і хаос на райський сад з людиною як царем створінь посередині (Бут. 1:1-31). Той самий творячий Дух являє Себе в дівственному зачатті. Це означає, що маємо справу з новим сотворенням. Вираз “від Святого Духа” означає нашою сучасною мовою, що в зачатті Ісуса Бог сам бере творящу участь, що Ісус є цілковито даром Бога, що приходить згори, від Бога – а не зі сили і волі людини. У тексті родоводу євангелист передав це, удавшись до т.зв. passivum theologicum: “народився” (passivum theologicum, тобто пасивну форму вживано в семітському середовищі, аби не вимовляти ім’я Бога). Під час зачаття і народження Ісуса Христа як людини, Бог створює Щось, чого не було навіть хоча б у зачатковій формі. Ісус є новим створінням. В Ісусі починається нова історія світу. Не в тому сенсі, начебто обтяжений гріхами світ проминув цілковито; з досвіду знаємо, що тримається він цілком добре. Однак приходом у світ Ісуса була започаткована нова епоха. Та нова епоха виявляє себе завжди там, де учні Христа чинять дійсністю любов і єдність з Богом, котра становитиме сутність есхатологічного щастя.
“І вона вродить Сина, ти ж даси Йому йменна Ісус…”. Наступним велінням, яке отримав Йосип, було веління надати ім’я народженому від Марії Дитяткові. Надання імени в стародавньому Ізраїлі мало правове значення. Означало прийняття до роду, усиновлення. Через те, що Йосип надасть ім’я Дитяткові, Воно буде залучене до родоводу Йосипа, тобто залучене до нащадків Давида. Тут знаходимо відповідь на запитання, яким чином Ісус, народжений від Марії, може бути нащадком Давида, хоч Йосип не Його батько. Завдяки залученню до роду і родоводу Йосипа Ісус є законним сином Давида.
Процедура надання імени в Ізраїлі була важливою також тому, що в тамтешньому переконанні ім’я відображає життєве призначення людини (пор. 1Сам. 25:25; Мт. 16:17-18). Староєврейське ім’я Єшуа (скорочення від Єгошуа) означає: Бог є спасінням. Таким чином, це ім’я вказує на майбутню роль і місію Того, кому воно дане. Спасіння тут розуміється як звільнення від гріхів: “бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів“. Такий Месія не відповідає уявленням і поширеним у ті часи юдейським очікуванням. Ісус не звільнить Ізраїль від політичних ворогів, але звільнить людей від тих ворогів, які віддаляють людину від Бога – звільнить від гріхів. Вчинити це може Ісус як Син Божий і вчинить на хресті. У такий спосіб в Ісусі з Назарету, Синові Божому і нащадкові Авраама, сповниться обітниця, що її дано Авраамові, яка обійме всі народи, всіх віруючих у Христа. Тому воскреслий Ісус зобов’язує апостолів: “Тож ідіть, і навчіть всі народи…” (Мт. 28:19).
21 І вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів. 22 А все оце сталось, щоб збулося сказане пророком від Господа, який провіщає: 23 Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог.
“Ось діва в утробі зачне, і Сина породить…”
Промова ангела, звернена до Йосипа, завершується словами пророка Ісаї (Іс. 7:14). Слова пророка, котрого не без підстав св. Єронім назвав євангелистом Старого Заповіту, доволі загадкові. Пророк заповідає знак, який Бог прагне дати Ахазові, цареві Юдеї (736-721 р. перед Р.Х.), який глибоко занепокоєний позицією сусідніх царств (Ізраїль і Сирія) і гарячково шукає, перед загрозою війни, союзників серед поганських та ідолопоклонницьких народів (Асирія). Пророк від імені Бога противиться союзові з поганською Асирією й обіцяє Божу допомогу. Знаком надійної допомоги Бога, який чинить зайвими старання стосовно асирійського царя, буде діва, що має породити сина, котрого назве Еммануїлом. Хто ця діва? Деякі коментатори вбачають у ній дружину пророка, чи то діву, яка випадково опинилась поблизу, чи то дружину царя. Є також пояснення, яке свідомо не чинить спроб ідентифікувати постаті, вважаючи, що йдеться про діву, яку Ісая узрів у видінні. А хто є сином діви? Багато залежить від того, кого вбачаємо в її постаті. Дехто гадає, що як знак пророк обіцяє цареві Ахазу народження царського сина (ймовірно, Єзекії), або народження сина пророка, або ж взагалі сина діви, яка перебуває десь поблизу, у дитячі роки котрого два загрозливих для Ахаза царства, а саме Сирія та Ізраїль, впадуть. Пророцтво сповнилось би, таким чином, у недалекому майбутньому. Можливо, однак, що думка пророка лине за межі найближчого майбуття, до есхатологічного Царя Спасителя. Тож яке розуміння найслушніше?
Можливо, якщо знак був зрозумілим Ахазові, то мав би здійснитися саме в його оточенні. З иншого боку, якийсь вельми урочистий характер сказаного і глибоко символічне ім’я (Еммануїл), яке має бути дане Дитяткові, змушує визнати глибше значення цієї доволі звичайної промови.
Два елементи спричинились до пошуків глибокого значення сказаного. Перший – це таємниче ім’я: Еммануїл – Бог з Нами (Іс. 8:8-10), другий – сусідні уривки, з яких ідеться про настання обіцяного золотого віку, засудження безбожних і благословення для праведних (Іс. 2:2-4; 9:2-7; 11:1-16). У пізніші старозавітні часи вважалося, що обіцяний син з Іс. 7-14 – то нащадок Давида, котрий принесе очікуване царство справедливости і безпеки. Згідно з цим очікуванням у III ст. перед Р.Х. грецькі перекладачі Біблії вважали, що глибший зміст сказаного не дочекався ще здійснення. Переконані в цьому, переклали староєврейське слово: almah (означає лише: молода жінка, дівчина) за допомогою грецького слова parthenos = діва, а не як, властиво, потрібно було: neanis (= молода жінка) – вчинили це з метою наголосити на незвичайності особи і діла цього сина. Матвій, вбачаючи згідність між християнським символом віри про дівственне зачаття і народження Ісуса та словами Ісаї, зацитував слова пророка, вмістивши перед цим визначення сповнення: “А все оце сталось, щоб збулося сказане пророком від Господа, який провіщає…”.
[1] Таке слово вжите в польському перекладі Святого Письма, тому далі автор уточнює його тлумачення. – Прим. пер.
