Родовід Ісуса Христа (Закінчення)

Патріярхи і царі

Генеалогія Ісуса зачинається від Авраама, котрий – як відомо – мав двох синів, старшого Ізмаїла і молодшого Ісака. Отож, можна було б запитати, чому “родовід Ісуса Христа” не згадує Ізмаїла? Те саме стосується синів Ісака. Родовід не згадує старшого Ісава, котрий при всій своїй необтесаности прямолінійніший за підступного Якова. “Родовід” іде далі і з дванадцяти синів Якова згадує Юду. Чому саме Юду? Чи Йосип не був, власне, найкращим з-посеред братів? Адже це Йосип уособлює діяння Ісуса, Якого зраджено і віддано на смерть, а не Юда, який запродав власного брата!

9 Озія ж породив Йоатама, а Йоатам породив Ахаза, Ахаз же породив Єзекію. 10 А Єзекія породив Манасію, Манасія ж породив Амоса, а Амос породив Йосію. 11 Йосія ж породив Йоякима, Йояким породив Єхонію й братів його за вавилонського переселення.

Те, що Матвій провадить генеалогічну лінію Ісуса через Ісака, Якова, Юду, обминаючи, втім, Ізмаїла, Ісава, Йосипа, відповідає старозавітному переконанню в тому, що Бог не завжди обирає найкращих, найвідповідніших і найгідніших. Инакше кажучи, Бог у Своїх намірах керується милосердям і добротою. З огляду на це подана генеалогія якнайкраще відповідає поставі і поведінці Того, Хто стоїть на її верхівці – Ісуса. Якнайкраще гармоніює з поставою Ісуса, котрий прийшов, аби проповідувати спасення митникам і грішникам, котрий сказав, що здорові не потребують лікаря, лише хворі. Матвієвий родовід Ісуса охоплює не лише святих, а й грішників. Родовід написаний не тільки на “прямих лініях” святих людей, а також на “кривих лініях” брехунів, ошуканців і негідників.

Таке спостереження знаходить підтвердження в історії царів Ізраїлю. З-посеред чотирнадцяти юдейських царів від Давида до вавилонської неволі заледве двоє (Єзекія і Йосія) були насправді благочестивими і вірними Заповіту. Решта – це славнозвісна суміш гордіїв, поган, убивців і нездар. Не дивно, що такому царюванню поклала край вавилонська неволя. Навіть Давид є особливим випадком змішання святости і гріха: з одного боку, нечуване доведення до смерти Урії, що дало йому змогу легально одружитися з Вірсавією, дружиною убитого, з иншого, покаянна молитва в псалмі Давида, яка віддавна є осердям юдейської і християнської побожности.

Ісус зостається в генеалогічнім зв’язку з людьми, котрим не бракує вад і гріхів. Предками Ісуса є не лише видатні, славетні постаті, а й грішники. Вищенаведеною генеалогією Ізраїль і всі народи доводять, що не заслуговують спасіння, але що спасіння потребують. Тому Месія прийшов не додати слави Ізраїлю, а визволити його від гріхів. Отак криві лінії людських доріг Бог уміє залучити до Свого відвічного плану Спасіння.

12 А по вавилонськім переселенні Єхонія породив Салатіїля, а Салатіїль породив Зоровавеля. 13 Зоровавель же породив Авіюда, а Авіюд породив Еліякима, а Еліяким породив Азора. 14 Азор же породив Садока, а Садок породив Ахіма, а Ахім породив Еліюда. 15 Еліюд же породив Елеазара, а Елеазар породив Маттана, а Маттан породив Якова.

Видатні поза увагою

Історія світу і люди не йдуть прямою лінією. На цій дорозі бувають злети і падіння. Це добре видно на прикладі обговорюваної генеалогії. Перший період, від Авраама до Давида, можна було б назвати періодом росту. Творять його патріярхи та їхні наступники. На верхівці стоїть цар Давид (бл. 1000 р. перед Р.Х.). Ім’я Давида завершує першу серію імен і започатковує другу. Той другий період, від Давида аж до вавилонської неволі, є періодом занепаду. Творять його царі, нащадки Давида, котрі здебільшого не виявляються на висоті отриманого завдання. У самому низу спадної лінії – вавилонська неволя (586 р. перед Р.Х.). Це наступний переломний пункт у поданому родоводі.

Саму неволю з плином часу інтерпретували в богословських категоріях не лише як прояв Божої кари за гріхи, а також як подію, мета якої ширення віри в Ягве, подію, що служить якомусь неосяжному намірові Бога. Зрештою, з цього приводу Матвій називає її, дещо евфемістськи, переселенням. Тож неволя – переселення – є не лише кінцевим, а й відправним пунктом. Відтоді лінія історії йде вгору. На її верхівці Ісус. Дивує те, що серію постатей цього періоду загалом творять особи, не знані зі сторінок Святого Письма. За винятком двох перших (Салатіїль і Зоровавель) та двох останніх (Йосип і Марія), постаті цього періоду не звершили нічого такого, що могло б історика спонукати хоча б до невеличкої згадки в анналах Ізраїлю. Дивно, що знані і могутні володарі періоду монархії довели історію народу до руїни (неволя), а натомість незнані, серед яких, як можна здогадатись, не бракувало теж грішників, стали знаряддям поступу. Бог може здійснити Свої плани при допомозі людей, котрі є малими в очах світу. І якщо хвилює необхідність визнати, що в останньому фрагменті генеалогії Ісуса з’явились люди “нізвідки” і що це саме вони, а не великі царі, приготували прихід Ісуса, то має нас спонукати замислитись також те, що і нині оці незнані, маловажливі люди скеровують хід історії світу, а також існування Христової Церкви. Генеалогія Ісуса противиться нашим переконанням, що не можна бути малим і незначущим, аби спричинитись до зростання Божої слави у світі. Призначенням “родоводу” є одночасно додання відваги і запрошення до співдії.

16 А Яків породив Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус, званий Христос. 17 А всіх поколінь від Авраама аж до Давида чотирнадцять поколінь, і від Давида аж до вавилонського переселення чотирнадцять поколінь, і від вавилонського переселення до Христа поколінь чотирнадцять.

Жінки в генеалогії Ісуса

У Матвієвій генеалогії Ісуса з’являється п’ятеро жінок. Дивує те, що немає поміж них славетних жінок Ізраїлю – Сари, Ревеки чи Рахилі. Згадані инші, здавалось би, найменш достойні такої честі. Першою згадана Тамара. Тамара була дружиною найстаршого сина Юди – Ера. Найправдоподібніше, була арамійкою, а не ізраїльтянкою. По смерті Ера сини Юди і брати упокоєного мали за законом обов’язок “зберегти потомство братові своєму”, аби пам’ять про нього (а особливо майно!) не згинула цілком (див. Бут. 38). Однак Юда занедбав обов’язок забезпечення потомства упокоєному. Тоді Тамара вдалася до хитрощів. Не даючи себе розпізнати, спокусила свого тестя Юду і стала матір’ю його синів. Виправдовуючись за свій учинок, відкрила, що батьком її дитини є Юда, котрий, урешті-решт, мусів визнати, що Тамара своїм учинком парадоксально виявилась послушнішою законові Ізраїлю, аніж він сам. Другою з ряду жінкою в “родоводі” була також чужоземка, Рахав, блудниця в ханаанському Єрихоні. Завдяки їй посланці Ісуса Навина уникнули смерти, сховавшись на покрівлі її хати, а відтак з її допомогою щасливо дісталися за мури міста (І.Н. 2:1 наст.; 6:22-25). Третьою з ряду жінкою є Рута, моавитянка, а отже, також чужоземка (Рут. 1:4). Її відважна ініціятива забезпечила потомство упокоєному чоловікові. Як дружина Вооза стала матір’ю Йовіда, дідуся царя Давида (Рут. 4:13-17). Останньою з-поміж старозавітних жінок у родоводі Ісуса є Вірсавія, дружина Урії, хіттеянина. По смерті свого чоловіка, Урії, що була наслідком підступу Давида, вона стала дружиною Давида. Трагічна смерть першого чоловіка, а також смерть першої дитини, не позбавили Вірсавії запалу, завдяки якому її другий син, Соломон здобув (хоч і не цілком законно) трон свого батька Давида.

Що спричинилося до згадування цих жінок у генеалогії Ісуса (а не, наприклад, Сари чи Рахилі)? Найправдоподібнішим є пояснення, що ці жінки залучені до генеалогії через свою приналежність до поганських народів (Тамара – арамійка, Рахав – ханаанеянка, Рута – моавитянка, Вірсавія – хіттеянка). Цей факт мав засвідчити, що Ісус вже у Своїх предках був відкритий для всіх народів і серед Своїх предків мав представників поганських народів. Євангелист прагнув передусім зазначити, що спасенний намір Бога від початку не обмежувався вибраним народом, а виходив за межі Ізраїлю, охоплюючи всі народи. Згідно з иншим поясненням, існує певна irregularitas, тобто незвичайність у житті цих жінок. Їхні шлюби не були позбавлені чогось незвичайного, нечуваного. Инакше кажучи: ті жінки, які у свій незвичайний спосіб стали матерями, вказують на Марію, котра стала матір’ю “від Святого Духа”. З огляду на наявну в їхньому житті незвичайність (irregularitas) є наче “приготуванням” до прийняття чуда дівственного зачаття (irregularitatem) Ісуса.

Марія в генеалогії Ісуса

Перелічування чужинських імен здається нескінченним і доволі втомливим. Тим паче, дивує факт, що євангелист Матвій, довівши генеалогію до Йосипа, несподівано змінює схему. Досі схема генеалогії була простою: А породив (egennesen) В, В породив С, С породив і т.д. Повторюване досі монотонно слово: породив (egennesen) зненацька набуває пасивної форми: родився (egennethe). Замість очікуваної фрази: Йосип породив, чи був батьком (egennesen) Ісуса, з’являється раптом: “…Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус“. Йосип є важливою постаттю в генеалогії, але несподівана зміна форми дієслова (39 разів повторюється активна форма дієслова, а відтак несподівано – те саме дієслово в пасивній формі) вказує на те, що значущість Йосипа не випливає з того, що був батьком (egennesen). Це річ незвичайна, бо, з одного боку, дуже старанно за допомогою довгого переліку євангелист, без сумніву, показує походження Йосипа від Давида, а відтак демонстративно відмовляє Йосипові в батьківстві стосовно Ісуса, нащадка Авраама і Давида, у цій самій, що і Йосип, генеалогічній лінії. Чинить це, вводячи між Йосипа і Ісуса ім’я Марії. Стосовно до Йосипа вона Невіста, а стосовно до Ісуса – Мати.

Однак у цьому місці постає чергове запитання. Якщо Йосип не є фізичним батьком Ісуса, то як Ісус може походити з роду Давида? І навіщо стільки зусиль, щоб показати походження Йосипа від Давида і Авраама? Постає також друге запитання, яке пов’язане з особою Марії. Бо Марія несподівано “відсуває” Йосипа на другий план. Ісус, котрий у цілій генеалогії найважливіший, опиняється в безпосередньому зв’язку з Марією, а не з Йосипом. Адже це з неї народився Ісус. Застосоване тут т.зв. pasivum theologicum (дослівно “був народжений”) означає в семітський семантиці ніщо инше як: Бог породив Ісуса. Однак, що означає: Бог породив? І як можна в такій ситуації казати про походження Ісуса з роду Давида і Авраама? Матвій є надто добрим учителем, щоб ці два запитання лишити без відповіді. Відповідь з’являється в наступних стихах євангелія дитинства (Мт. 1:18-25).

Попередній запис

Титул (Мт. 1:1) і Родовід Ісуса Христа (Мт. 1:2-17)

Титул, або т. зв. прескрипт 1 Книга родоводу (geneseos) Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового Матвій починає своє Євангеліє (а ... Читати далі

Наступний запис

Надприродне народження Ісуса (Мт. 1:18-25)

Різдво Христове, Володимир Боровиковський Різдво Ісуса Христа 18 Народження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його ... Читати далі