Титул, або т. зв. прескрипт
1 Книга родоводу (geneseos) Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового
Матвій починає своє Євангеліє (а отже, і євангеліє дитинства) формулюванням, сенс якого залежить від способу розуміння слова genesis, яке воно містить. Отож, слово це можна розуміти: родовід, генеалогія. У такому разі Biblos geneseos… означало б лише: Книга родоводу… Титул стосувався б тоді уривка, що його подано далі (Мт. 1:2-17), бо саме він охоплює генеалогію, тобто родовід Ісуса. Однак слово genesis означає також: народження. Тоді вираз Biblos geneseos означав би: Книга народження… У такому сенсі згаданий стих був би титулом цілого уривка про народження Ісуса, тобто Мт. 1:2-25, або ж цілого т. зв. євангелія дитинства (Мт. 1:2 – 2:23). Є ще третє тлумачення цього слова. Genesis також означає: початок, початок історії, історія. У такому розумінні вираз Biblos geneseos означав би: Книга початку Ісуса Христа, сина Давидового, Сина Авраамового. Стих тоді був би титулом не лише цілого Євангелія, а й цілої нової епохи, що її започатковано приходом Ісуса Христа. Що міркуємо з приводу таких пропозицій? Отже, найімовірніше, перший стих Євангелія від Матвія стосується передусім поданої безпосередньо за ним генеалогії Ісуса. Безперечно, йдеться про початок Ісуса Христа (т. зв. Genetivus obiectivus), тобто про родовід Ісуса (ст. 2-17). Водночас правдоподібно, що ранньохристиянський читач вираз Biblos geneseos пов’язував з оповіддю про народження Ісуса (Мт. 1:2-25) чи навіть із цілим євангелієм дитинства (Мт. 1:2 – 2:23). Можливо також, що відтак мислив про цілу діяльність Ісуса, про Його слова і діяння як про новий початок, новий genesis, нове створення. Отож, на самому початку свого Євангелія Матвій протиставляє перший початок (Книга Буття (Genesis) – перша книга Старого Заповіту) другому початкові (Genesis Ісуса), перше створення з Адамом і Євою – другому створенню, з Месією. Таке розуміння знаходить підтвердження в тому, що в багатьох місцях Нового Заповіту прихід Ісуса розуміється як нове створення (2Кор. 5:17; Гал. 6:15) а Ісус – як другий Адам (Рим. 5:12-21; 1Кор. 15:42-50). Варто зазначити, що також євангелист Іван звертається до ідеї нового початку і нового створення, яке звершилося через прихід Ісуса Христа.
Отже, можна сказати, що титул Євангелія від Матвія є “телескопічним”. Передовсім і насамперед стосується генеалогії (Мт. 1:2-17). Якщо дивитися далі, охоплює оповідь про народження і початки діяльности Ісуса Христа (Мт. 1:2 – 4:25). Якщо ж глянути ще далі, стосується діянь Ісуса Христа, а відтак цілого Євангелія. Урешті-решт, може стосуватися загалом нового створення, яке почалося першим пришестям Ісуса Христа, а закінчиться Його другим пришестям – парусією. З огляду на це вирішено перекласти Biblos geneseos як “Книга початку”. Очевидно, такий переклад охоплює як “родовід”, так і “народження”, і, зрештою, все те, що приніс Ісус у Своєму слові і Своїх діяннях: нове створення, новий початок, новий Genesis.
Родовід Ісуса
2 Авраам породив Ісака, а Ісак породив Якова, а Яків породив Юду й братів його. 3 Юда ж породив Фареса та Зару від Тамари.
Вступ – дещо про історію, дещо про літературу
Коли священик під час Служби Божої перед Різдвом Христовим читає цитований тут уривок з Євангелія від Матвія (Мт. 1:2-17), складається враження, що чинить він це без особливого проникнення, зате квапливо; а якщо котресь з чужих для нашого слуху імен перекрутить, то явно без особливих докорів сумління, напевно, вважаючи, що й так небагато про що кажуть вони слухачам. Аби лиш тріумфально дійти до завершального стиха, який звучить так: “А Яків породив Йосипа, мужа Марії, що з неї родився Ісус, званий Христос“. У цій ситуації тим паче дивує факт, що багато християнських богословів вважає цей уривок Євангелія особливо важливим і значущим. Отож, почнімо наше знайомство з родоводом від короткого вступу.
3 Фарес же породив Есрома, а Есром породив Арама. 4 А Арам породив Амінадава, Амінадав же породив Наассона, а Наассон породив Салмона. 5 Салмон же породив Вооза від Рахави, а Вооз породив Йовіда від Рути, Йовід же породив Єссея. 6 А Єссей породив царя Давида,
Легко зауважити, що останнє речення ділить згадуваний уривок на три частини. Творять їх наступні три групи перелічуваних поколінь, по чотирнадцять поколінь у кожній. Отже, маємо: 1) від Авраама до Давида чотирнадцять поколінь (ст. 2-6); 2) від Давида до вавилонської неволі чотирнадцять поколінь (ст. 6-11); 3) від вавилонської неволі до Ісуса чотирнадцять поколінь (ст. 12-16). Звідки взялася ця особлива структура генеалогії? Адже малоймовірно, що Бог у такий спосіб творив історію світу, аби саме чотирнадцять поколінь відділяло найважливіші події в історії спасіння, так аби від Авраама до Давида було чотирнадцять поколінь, від Давида до моменту вигнання – чотирнадцять і стільки ж від повернення з вигнання до народження Ісуса.
Здебільшого цей троїстий поділ пояснюють так. Ім’я “Давид” має три приголосні, числове значення яких дорівнює чотирнадцяти. Відомо, що літери в староєврейській мові, так само, як і в инших стародавніх мовах, мали певні числові значення. Отже, д + в + д = 4 + 6 + 4 (= 14). Це означає, що ця генеалогія побудована за схемою 3 14, бо ім’я Давида, найвидатнішого царя в Ізраїлі, містить три приголосні, які творять при лічбі в сумі число 14. Пояснімо, що саме в такий спосіб, властивий людям того часу, наголошено на значущості царя Давида в родоводі Ісуса.
Стосовно стародавніх (юдейських) генеалогіій можна в них вирізнити родовідні списки і генеалогію. Перші добре засвідчені в часи Нового Заповіту. Згідно зі свідченням Флавія, священики, що мешкали не лише в Палестині, а й в Єгипті, Вавилоні і повсюдно на світі, пред’являли документи про походження, бо до служіння у святині, а також у суспільних закладах допускали людей певного і гідного походження (пор. Езд. 2:61 наст.; Неем. 7:63). У наявності документів про походження були зацікавлені також усі инші, хоч би ще й з огляду на проблему спадкування. Ті другі, тобто генеалогії, на противагу згаданим вище родовідним спискам, виконували богословські функції. Як випливає з Бут. 5:1-32 і 10:1-32, намагалися за допомогою послідовности поколінь вказати на сенс історичних подій і їхню мету. Стосовно євангелія дитинства (Мт. 1:2-16) маємо радше справу з генеалогією богословського спрямування, а не з “фамільним” списком.
6 Давид же породив Соломона від Урієвої. 7 Соломон же породив Ровоама, а Ровоам породив Авію, а Авія породив Асафа. 8 Асаф же породив Йосафата, а Йосафат породив Йорама, Йорам же породив Озію.
На запитання, звідки взято імена, що згадані в генеалогії, слід вказати на Старий Заповіт, а точніше, на стародавній переклад Біблії грецькою мовою, а саме їм т. зв. Септуаґінту. Отож, перша серія імен від Юди до царя Давида (ст. 3-6) почерпнута з 1 Хр. 2:3-15. Друга серія, що стосується царів Ізраїлю від Соломона до Єхонії, походить з 1 Хр. 3:10-19. Однак невідоме нам джерело для Матвієвої третьої групи, тобто для нащадків Давида після вавилонської неволі. Лише Салатіїль і Зоровавель згадані в 1 Хр. 3:17 як нащадки Єхонії.
Назріває ще одне запитання, чи Матвій сам є автором згаданої генеалогії Ісуса, чи скористався вже наявною генеалогією, що її укладено раніше на основі перелічених вище уривків з Біблії. Припускають, що були два генеалогічні списки грецькою мовою. Один з них охоплював часи перед монархією, тобто перед Давидом і нагадував генеалогію з 1Хр. 2, а також Рут. 4. Другий – це народна генеалогія лінії Давида. Сюди ввійшли (з пропусками) імена царів і нащадків Зоровавеля. Матвій зауважив, що передмонархічний список охоплював від Авраама до Давида чотирнадцять імен і що в монархічному спискові було також чотирнадцять імен. Спираючись на це відкриття, Матвій – свідомий нумеричного значення імени Давид і знаний своїм захопленням лічбою – спорядив генеалогію відповідно до схеми 3×14.
