Порівнюючи оповідь про різдво Ісуса в Матвія з такою оповіддю в Луки, легко зауважуємо, що це дві різні збірки. Розбіжності стосуються не лише обсягу оповіді, яка в Луки більш ніж удвічі довша. Обидві збірки різняться також змістом, бо жодного епізоду з Матвієвої оповіді немає в оповіді, яку взяв Лука, і навпаки. Водночас в оповіді, що її взяв Матвій, переважають радше “темні тони” (смерть віфлеємських дітей, втеча до Єгипту), натомість у Луки звучать “радісні тони” (радість пастухів, ангелів, гимни радости: “Величає душа моя Господа…”, “Благословен Господь…”, “Нині, Владико…” та инші). Відмінність навіть у тому, що оповідь, яка опинилась у Матвія, написана наче з погляду Йосипа – його ім’я згадане в оповіді сім разів, тоді як ім’я Марії – чотири. Натомість оповідь, яку взяв Лука, написана з погляду Марії – її ім’я вжите дванадцять разів, тоді як Йосип згаданий лише тричі.
Звичайно, є також чимало спільного між оповідями Матвія і Луки. Отож, в обох оповідях йде мова про зачаття від Святого Духа (Мт. 1:18-20; Лк. 1:35), про народження від Діви (Мт. 1:18-25; Лк. 1:27-34), про походження Ісуса з роду Давида (Мт. 1:1-20; Лк. 1:32; 2:4-11). Обидві розповідають про різдво Ісуса у Віфлеємі (Мт. 2:1; Лк. 2:4) за часів царя Ірода (Мт. 2:1; Лк. 1:5). Легко бачити, що обидві оповіді подають ті самі головні відомості, але попри цю спільну інформацію кожне зокрема подає певні характерні події з дитинства Ісуса. Образно кажучи, стовбур той самий, але дві гілки, що відходять від нього, мають різний розмір і барву. Чому так сталося?
Як вже згадано, у час, що передував появі відомих нині євангелій, формувалися збірки проповідей Ісуса, описи чуд, які Він творив, збірки Ісусових повчань у вигляді коротких сентенцій, Його висловлювань і, що найважливіше, – опис подій страсного тижня і смерти. Збірки ці використовувала для катехизи і літургії рання Церква, а також місіонери. Серед спочатку усних переказів про Ісуса не бракувало стислих, але важливих відомостей стосовно Його народження, походження з роду Давида, приходу у світ у Віфлеємі, Його матері – Марії і т. ин. Катехитична діяльність Церкви, а саме двох юдеїв-християн, про яких знаємо небагато, а також середовищ, в яких перебували, спричинилася до того, що з окремих оповідей про різдво Ісуса утворились дві осібні збірки, ніби низки коштовних коралів, тобто зібрані й богословсько опрацьовані описи подій, пов’язаних з різдвом Ісуса, які досі християнські місіонери переказували вільно, не пов’язуючи між собою. Коли це сталося і чи тоді, коли постали Євангелія Матвія і Луки, збірки були вже записані чи переказувалися усно, відповісти однозначно доволі важко. Маємо певність, що з’явились вони напередодні появи Євангелія, тому що ці збірки засвідчують глибше розуміння постаті і земної місії Ісуса Христа.
Укладачі обох оповідей про народження Ісуса хотіли бути більш ніж просто компіляторами чи звичайними збирачами, які записують на кількох чергових сувоях папірусу всі важливі, на їхню думку, подробиці, що стосуються різдва Ісуса. Ці люди хотіли бути – і таки були – богословами, катехитами і місіонерами, і нізащо не хотіли зректися палкого проповідування Доброї Новини про Ісуса на користь сухого і безпристрасного звіту про те, що сталося у, мабуть, забутому куточку царства Ірода. Ці люди прагнули передати через укладені ними збірки всю свою любов до Христа і все, що знали про Нього. Хотіли поділитися з читачами знанням того, хто такий Ісус, хотіли все про Нього сказати, і аж ніяк не вважали, що їхнім завданням є подати кілька подробиць з раннього періоду життя Ісуса, бо инші напишуть решту. Вони хотіли написати все. Не лише те, що Ісус є Сином Божим, Месією, Спасителем, Еммануїлом, Царем, сином Давида і ще більше. Вони хотіли сказати про Ісуса, котрий прийшов до всіх – не лише до Ізраїля, а теж до поган, не лише до “благополучних”, а й до зневажених і знедолених, хотіли теж сказати про зненавидження Ісуса цілим Єрусалимом, первосвящениками і старійшинами, про Його смерть. Отож – хотіли сказати все. І в цьому були однозгідні. Лише по-різному підійшли до виконання наміру.
Автор короткої збірки, тобто тої, котра опинилася в Євангелії від Матвія, обрав шлях, який підказала йому тодішня біблійна екзегеза, що її застосовували юдейські учителі. Вони намагалися прочитувати біблійні тексти, шукаючи в них відповіді на конкретні потреби слухачів. Такий метод пояснення – який, утім, ніколи не був чужим також для християн – називали мідрашом (від darash = шукати). Якщо в такий самий спосіб пояснювали, тобто актуалізували конкретну подію з Біблії, тоді такий метод називався гагіодичним мідрашом. Отож, автор збірки з Євангелія від Матвія прямує подібним шляхом, але – треба на цьому наголосити – не тим самим. Не те що пояснює старозавітну подію, покликаючись на події з дитинства Ісуса, а радше намагається за допомогою оповіді про різдво Ісуса пояснити, хто такий Ісус – а чинить це, послуговуючись висловлюваннями і подіями зі Старого Заповіту. Таким чином, відправним пунктом не є – як в юдаїстських мідрашах – біблійний текст чи подія, пристосовані й актуалізовані до потреб слухачів або читачів. Відправним пунктом є Ісус, Його особа в історичному і богословському вимірах. Скажімо: автор знає, що Ісус прийшов до всіх народів, а не лише до Ізраїлю, знає це зі слів і поведінки Ісуса, знає з цілої постаті Ісуса, якою її подає апостольське вчення ранньої Церкви. Оповідаючи про різдво Ісуса у Віфлеємі, покликається на універсалістські образи Ісаї та инших постатей із книг Старого Заповіту. Різниця, порівняно з єврейськими мідрашами, у тому, що вони пояснювали текст чи подію Старого Заповіту з погляду сучасности, тобто намагалися актуалізувати біблійний текст або біблійний вислів, натомість гагіограф намагається пояснити постать Ісуса у світлі Старого Заповіту, зважаючи водночас на актуальні проблеми Церкви з погляду Матвія (наприклад, розвиток місії серед поган або зростання в юдаїзмі ворожих тенденцій стосовно до християнства і т. ин.). З огляду на це текст Мт. 1-2 можна було б назвати христологічним мідрашом. Ця оповідь, нагадуючи події, пов’язані з різдвом Ісуса, давала відповідь насамперед на запитання: хто такий Ісус? Звучала вона так: Ісус є сином Давида, Сином Божим, народженим від Діви, Спасителем, Царем усіх народів, очікуваним Месією, Еммануїлом і так далі. Не дивно, що натрапивши на такий документ раннього християнства, Матвій вважав за доцільне залучити його до свого Євангелія, чинячи з нього своєрідну увертюру до цілої праці, яка охоплювала всі теми Ісусової науки.
Автор другої збірки оповідей про різдво Ісуса, яка ввійшла до Євангелія від Луки, прямує подібним, але не цілком тим самим шляхом. Для нього теж найважливіше – визнавати віру в тайну Ісуса, він теж прагне над усе звіщати про Ісуса як про Месію і Сина Божого. Як здійснив свій намір? Отож, історія появи Євангелія під Луки, найімовірніше, була такою.
Біля початків євангелія дитинства від Луки, в усному переказі ранньої Церкви, стоять два осібні цикли оповідей. Один із них стосувався подій, пов’язаних з народженням Івана, другий – з різдвом Ісуса. Той, що стосувався Івана, виник у середовищі учнів Христителя, котрі ставали учнями й ісповідниками Христа, більшою чи меншою мірою захоплюючись есхатологічним проповідником з юдейської пустині (пор. Ів. 1:35 наст.). Другий цикл, який стосувався Ісуса, спирався на перекази єрусалимського і почасти галілейського походження, а також наявні родинні перекази. Із двох згаданих циклів автор оповіді, перш ніж вона опинилася в Луки, вибрав сім подій, упорядковуючи їх так, аби якнайвиразніше розкрилася місія Івана як предтечі Ісуса, а також аби якнайвиразніше виявилася вищість Ісуса порівняно з великим пророком пустині. До того ж, цей незнаний ранньохристиянський богослов був палким шанувальником Марії. Його працю переклав на грецьку мову, можливо, св. Лука євангелист, можливо, хтось инший. Напевно, Лука запозичив і переробив оповідь, залучаючи її до свого Євангелія. Змальована щойно історія євангелія дитинства від Луки проглядає з її нинішньої структури, що охоплює – як згадано вище – сім подій.
Отож, першою подією сучасного євангелія дитинства від Луки є звістка про народження Івана Христителя (Лк. 1:5-25) з Іванового циклу. Відповідником звістки про народження Івана є в циклі оповідей, що стосуються Ісуса, звістка про народження Ісуса, або благовіщення Марії (Лк. 1:26-38). Обидві події, що творять диптих (диптихи в письменстві і малярстві ведуть свій початок від найпершого шкільного “зошита” – двох навощених дощечок, які учень стародавньої школи відкривав і закривав), образно мовлячи, “зустрічаються” у третій події, тобто в події відвідин Єлисавети (Лк. 1:39-56), а саме в зустрічі двох матерів, головних героїнь попередніх подій. Четверта подія, що теж походить з Іванового циклу, розповідає про народження і надання імени Іванові (Ів. 1:57-80) і є відповідником п’ятої події з (з циклу про Ісуса) – народження і надання імени Ісусові (Лк. 2:1-21). Дві наступні події: жертвування Ісуса в храмі (Лк. 2:22-40) і дванадцятилітній Ісус у святині (Лк. 2:41-52) не мають відповідників у циклі про Івана. У такий самий спосіб, через численні події з дитинства Ісуса, наголошено на вищості Месії порівняно з Його попередником.
Як бачимо, обидві збірки оповідей про різдво Ісуса, у Матвія і Луки, мають на меті показати спасенне значення Його постаті, тобто мета є виразно богословською. З иншого боку, обидві збірки доносять історію – головні факти, що пов’язані з приходом Ісуса у світ. Якщо історичний пласт, зважаючи на богословські зацікавлення гагіографів, в євангелії дитинства навіть і поданий поміркованіше, аніж в инших частинах Євангелія, таки він, безсумнівно і безперечно, там наявний.
Завдяки збиранню відомостей про дитинство Ісуса, завдяки богословським роздумам і старанному вивченню Старого Заповіту і, нарешті, завдяки відкриттю своєї Церкви на конкретні потреби автори згаданих двох збірок підготували працю, яка не лише інформувала про події, що стосувалися приходу Ісуса у світ, а й також цілісніше розкривала постать Ісуса як Спасителя, Месію і Сина Божого. Саме тому в євангелії дитинства зауважуємо обриси багатьох подій з подальшого життя Ісуса. Тому що її автори прагнули усім, хто докладно вивчав події дитинства, сказати якомога більше про Ісуса. Унаслідок цього стан християнина, читача євангелія дитинства, нагадує стан туриста, який, дивлячись на гладінь озера, бачить не лише рівну водну поверхню, а й зауважує на ній обриси далеких верхів’їв, які змінюються залежно від його позиції – якщо стане в иншому місці, побачить на тій самій гладіні озера досі невидимі верхів’я і долини. Подібно читач, водночас учень Христа, споглядаючи в євангеліє дитинства, бачить не лише саму подію у Віфлеємі, а також – що особливо знаменно – зауважує обрис життєвої дороги Ісуса на землі з Його відкритістю до знедолених, до всіх людей загалом, і навіть обриси слави, учасником якої буде, і переслідувань, яких Він зазнає. А коли той самий читач змінить місце огляду і знову гляне в євангеліє дитинства, то зауважить, наприклад, Старий Заповіт у його пророчих подіях і словах, що стосуються Дитяти з Віфлеєму.
Не можна забувати, що євангелисти Матвій і Лука, вмістивши оповіді про різдво Ісуса, вчинили їх власними через органічне впровадження в літературну і богословську концепцію своїх праць. І тут напрошується запитання, чому не скористали з цієї можливости Марко і Іван? Чому євангеліє дитинства є лише в оповідях Матвія і Луки? Напевно, євангелист Марко знав про головні події, що стосувалися різдва Ісуса, бо знала про них тоді і визнавала в літургії тодішня Церква (Ісус є Сином Давида, Ісус є Царем, є Сином Божим, народженим від Діви і т. ин.). Можливо, не зустрілися йому збірки з богословським і літературним опрацюванням цих подій, як то було з Матвієм і Лукою. Натомість для поодиноких знаних йому відомостей з царини євангелія дитинства Марко не знайшов місця, заповзявшись подати діяння Ісуса від хрищення аж до смерти. Своєю чергою євангелист Іван унаочнює ще инакшу концепцію представлення Ісуса. З огляду на це не послуговується Євангеліям Марка, ані теж джерелом Q; не потребує також користати з наявних вже тоді Євангелій Матвія і Луки. В Івановій концепції не було місця для євангелія дитинства, котре, втім, у богословській формі, гідній подиву і яку важко перевершити, вже знала Церква завдяки першому і третьому євангелистам.
Подане нижче пояснення євангелія дитинства, яке віддаємо в руки читача, не є класичним коментарем до нього через те, що не подаємо т. зв. наукового апарату. Однак намагатимемось уповні подати висліди новітніх досліджень. Будуть це пояснення і роздуми, які стосуються певної конкретної проблеми, що її підказує біблійний текст, а не систематичні пояснення чергових стихів. Тих, хто шукає розлогих пояснень окремих стихів, скеруємо до згаданих класичних коментарів, У наших поясненнях якнайбільше прагнемо подавати богословський зміст тексту, тобто вказувати ту відповідь, яку на запитання, хто такий Ісус, дає євангеліє дитинства. З иншого боку, безперечно не будемо нехтувати, а тим паче забувати про багату історичну проблематику.
