Про те, як постали Євангелія від Матвія і Луки

Усім відомо, що Ісус з Назарету гуртував коло Себе учнів. І хоч, заповідав їм виконувати певні дії на Свій спомин, але ніколи не заохочував до записування. Сам теж нічого не записував. У євангеліях сказано, що Ісус читав – наприклад, книгу пророка Ісаї в синагозі. Жодного разу, однак, не зустрічаємо навіть натяку на те, аби щось записував. Не має в цьому сумніву з огляду на те, що ціла система навчання ґрунтувалася тоді, а надто в семітських колах, на тренуванні пам’яті, і Ісус поводився відповідно до тодішньої культури. Саме тому надавав великої ваги тому, щоб учні запам’ятовували Його слова, а чинив це за допомогою вироблених тоді численних мнемотехнічних засобів, тобто способів, які полегшували запам’ятовування (наприклад, образности мовлення, паралелізму, ритму речень і т. ин.). Проте ніколи не зобов’язував до записування.

З цього приводу згадується Платон, один з найвидатніших філософів світу, котрий, щоправда, залишив після себе чимало писемних праць, але в розмові з Діонісієм Молодшим, тираном Сиракуз, висловлюючи своє найглибше переконання стосовно філософії, твердив, що справжню філософію неможливо записати, бо філософування полягає в діялозі, в обміні між особами, а кожний запис збіднює висловлюване і неминуче ставить читача перед небезпекою хибного розуміння тексту. Звісно, не може бути, щоб Платон за кілька сторіч перед різдвом Христа мав пояснювати, чому Ісус не записував Своїх повчань. Однак є певна інтуїція в цьому вислові Платона, над якою варто замислитись. Бо Ісус нічого не записував. Так само і Його учні. Вони теж – принаймні спочатку – не записували слів Учителя, хоча дуже старалися їх запам’ятати. Запам’ятовування вважали беззаперечним. Адже були Його учнями.

Після воскресення апостоли та инші учні Ісуса розійшлися по Палестині й далі, як іскри по стерні, проголошуючи незвичну для людських вух звістку про воскресення Ісуса, нагадуючи Його науку і діяння від часів, коли ареною Його діяльности була Галілея і прилеглі околиці. Не було це, однак, механічне нагадування ані відтворення Ісусових слів. Ті, хто пережили зустріч з воскреслим і зішестя Святого Духа, ті, хто увірували у воскреслого, не відтворювали слів і дій Ісуса так, як це нині робить фотоплівка чи магнітофонна стрічка. У своїх спогадах про життя і настанови Ісуса постійно пам’ятали про те, ким постав Ісус у Своїй смерті і воскресенні – певна річ, намагалися краще зрозуміти слова і діяння Ісуса у світлі того всього, що зазнали і пережили в Пасхальну неділю і неділю зішестя Святого Духа. Це щораз глибше і повніше розуміння слів і діл Ісуса вимагало частих роздумів і наполегливого заглиблення в слова Старого Заповіту. Вимагало чималих зусиль, бо допомога Святого Духа, яку отримали, не звільняла їх – як це є і нині – від розумової праці й старань спізнати тайну Ісуса з Назарету.

Апостоли і перші місіонери, відкриваючи тайну постаті Ісуса, водночас зважали на становище і потреби своїх слухачів. Адже добре знали, що Ісус завжди промовляв до конкретних людей в їхньому конкретному становищі. Тому й самі теж промовляли не до пересічного слухача або до загалу слухачів, а до конкретних людей в їхньому конкретному становищі. У такий спосіб сподівалися промовляти також до багатьох наступних поколінь. Намагалися таким чином пояснювати, що означають Ісусові слова в різних життєвих умовах, наприклад, що означає конкретна притча Ісуса в иншій суспільній і політичній ситуації (спричиненій, приміром, юдейською війною, переслідуванням учнів Ісуса, щораз ширшим проповідуванням євангелія і т. ин.). Швидке зростання числа проповідників євангелія, а також християнських місіонерів у всіх регіонах Римської імперії мобілізувало і заохочувало до подальших роздумувань над способом діяння Бога через Ісуса Христа. Саме таких медитацій, таких “катехитичних матеріялів” ненастанно очікували дедалі численніші загони мандрівних християнських місіонерів.

І тоді розпочато записування. Для потреб катехизи і літургії почали записувати плоди досліджень і медитацій богословів ранньої Церкви, котрі разом з апостолами, під орудою апостолів та инших безпосередніх учнів Ісуса постачали необхідні матеріяли місіонерам, які доходили майже до всіх куточків тодішнього світу. Для цих місіонерів були цінними зібрані в одне притчі Ісуса, описи чуд, Його сентенції, або т. зв. логії, а понад усе – оповідь про смерть і воскресення Ісуса, не лише подана в площині подій як послідовний опис страстей, а передовсім її богословське, спасенне й універсальне значення. Деякі з цих записаних матеріялів були розлогі, инші – стисліші. Одні з них галілейського походження, инші відображали події, які сталися в Юдеї. Чи існували вже тоді оповіді про народження Ісуса у Віфлеємі? Як свідчать Павлові листи, котрі були написані, як відомо, перед появою Євангелія, переказувалися короткі відомості про те, що Ісус народився від Святого Духа, з роду Давида, у Віфлеємі, від Діви і т. ин. (пор. Фил. 2:7 наст.; Гал. 4:4; Рим. 1:3). Такі матеріяли, які походили від апостолів, від Ісусових учнів, і, можливо, також матеріяли, що були родинними спогадами, поширювались не лише в межах Палестини, а й доходили до віддалених земель – Італії та Іспанії, Єгипту і Месопотамії.

Час Євангелія настав, коли Марко, учень апостола Петра, у розпорядженні якого були усні перекази, що походили, між иншим, від Петра, а також певна кількість записаного катехитичного і літургійного матеріялу, постановив зібрати це все в одне систематизоване ціле. Було це в Римі в другій половині шістдесятих років. Нині такі дії – звичайна річ, але тоді то не була така легка справа. Бо постало питання, як упорядкувати цей великий за обсягом матеріял. Яку обрати форму викладу? Може, довгу проповідь? У цьому разі, що має бути її канвою? А може, подати все у вигляді Ісусових висловлювань (логій)? Проте як тоді залучити оповідний матеріял, наприклад, оповідь про страсті? Урешті-решт, Марко вдався до життєписної розповіді, уклавши матеріял у три головні частини. Поділ на три частини застосовано з огляду на те, що Ісус діяв у Галілеї, потім вирушив до Юдеї, а закінчив земне життя в Єрусалимі.

Євангеліє від Матвія, основу якого становили – згідно зі стародавньою традицією Церкви – матеріяли, що походили від апостола Матвія і церковного середовища, в якому він перебував, постало близько 80 року на теренах нинішньої Сирії. Його останній редактор, званий Матвієм, або першим євангелистом, мав – правдоподібно – багатші матеріяли, аніж його попередник, Марко. Передусім узяв наявне вже Євангеліє Марка. Другим важливим джерелом була записана збірка висловлювань Ісуса, або так зване джерело Q, що його називали також “Галілейським Євангелієм” з огляду на найімовірніше місце його появи. Окрім цих двох доволі легко розпізнаваних джерел, Матвій мав власні матеріяли, поміж яких була збірка оповідей про різдво Ісуса, тобто євангеліє дитинства. Тож Матвій постановив залучити оповіді про різдво Ісуса, бо вважав, що після відповідного опрацювання це буде гарний вступ до праці. Так само вчинив Лука, високоосвічений юдей-християнин, котрий у 80-х роках, можливо, у Греції, а може, у Малій Азії, написав Євангеліє, спираючись на Євангеліє Марка та джерело Q, а також на инші доступні для нього матеріяли. Поміж цих останніх була збірка оповідей про різдво Ісуса, або євангеліє дитинства, яке Лука вмістив на початку своєї оповіді про Ісуса.

Наступний запис

Євангеліє дитинства – коротка характеристика і генеза

Святе сімейство, Бартоломео Мурільйо Порівнюючи оповідь про різдво Ісуса в Матвія з такою оповіддю в Луки, ... Читати далі