Тому то ніколи я не занедбую про це вам нагадувати, хоч ви й знаєте, і впевнені в теперішній правді. Бо вважаю я за справедливе, доки я в цій оселі, спонукувати вас нагадуванням, знаючи, що я незабаром повинен покинути оселю свою, як і Господь наш Ісус Христос об’явив був мені. А я пильнуватиму, щоб ви й по моєму відході завжди мали це в пам’яті. 2Пет. 1:12-15
…Відпадання від Божої дружби ми вважаємо єдино гнітючим, як становлення Божим другом – єдино гідним честі і бажання. Григорій Ниський
Заклик до святого життя – це не пропозиція і не рекомендація. Ми не прагнемо до святого життя як до чогось недосяжного. Це наказ, виконання якого від нас чекають.
Апостол Петро ясно показав, що повторення найважливіших істин і заповідей, даних нам Господом Ісусом Христом, життєво необхідно. У чотирьох віршах, наведених вище, три рази згадується, що людям треба знову і знову нагадувати. Люди, яким Петро писав свій лист, вже знали те, про що він писав, проте він сказав, що навіть після його відходу на небеса читачі повинні постійно переглядати ці важливі істини. Чи не так, нам теж треба уважніше поставитися до важливості цього послання?
На початку двох своїх листів Петро пише: «Будьте й самі святі в усім вашім поводженні» (1Пет. 1:15). Заповіді в Писанні часто передаються двома способами: старайтеся і будьте. Якщо ми виконуємо те, чому передує старайтеся, ми мудрі. Якщо ми не виконуємо того, що починається з будьте, ми безглузді! Заклик Петра починається із слова будьте.
Апостол ясно говорив про наш спосіб життя. Нас це не має ображати, лякати чи принижувати. У нас є обіцянка: «Його ж заповіді не тяжкі» (1Ів. 5:3). Це означає, що вони досяжні, вони реалістичні.
Петро продовжує розвивати цю тему в решті свого першого листа, і далі, у другому листі, він пояснює, що практично означає провадити святе життя. Він дав нам таку заповідь: «Благаю вас, любі, як приходьків та подорожніх, щоб ви здержувались від тілесних пожадливостей, що воюють проти душі» (1Пет. 2:11).
Поле битви – це наш розум. Це наші думки, емоції і воля, які потрібно тримати в руках. Усі гріхи починаються тут. Битва зазвичай розігрується, коли ми найменше чекаємо цього, ми часто потрапляємо на її поле, якщо проводимо час з невіруючими або нетвердими вірними. Петро чітко визначив небезпеку: «Будьте обережні, щоб праведно жити серед невіруючих сусідів» (1Пет. 2:12, пер. з англ.).
Апостол позначив, що означає свята поведінка вірних відносно уряду, роботи, шлюбу та інших взаємин. Він говорить конкретно про кожного з них, але підкреслює, що найбільша можливість свідчити в нас буде серед неблагочестивих сусідів, співробітників, однокурсників, особливо серед тих, з ким ми були знайомі ще до приходу до Христа. Він каже: «Вони з того дивуються, що ви разом із ними не берете участи в розпусті, та зневажають. Вони дадуть відповідь Тому, Хто судитиме живих та мертвих!» (1Пет. 4:4,5).
На початку другого послання Петро наставляє нас: «Дбайте чинити міцним своє покликання та вибрання, бо, роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь» (2Пет. 1:10). Серед речей, які ми повинні практикувати, щоб довести своє положення: моральна перевага, самоконтроль, терпіння, стійкість, благочестя, доброта і любов. Це плоди благодаті, яку ми розвиваємо вірою. Якщо ми виконуємо усе це, нам «щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа» (в. 11, пер. з англ.).
Далі Петро попереджає, що з’являться неправдиві вчителі, які «…впровадять згубні єресі» (2Пет. 2:1). Вони привертатимуть великі аудиторії: «Багато-хто підуть за пожадливістю їхньою, а через них дорога правдива зневажиться» (в. 2). У перекладі The Message про неправдивих вчителів сказано: «Вони поставили себе на слизький шлях до погибелі, але до падіння вони захоплять за собою багатьох збентежених послідовників, які не зможуть відрізняти добре від поганого. Вони погано назвуть шлях істини» (в. 1, 2, пер. з англ.).
Ці учителі з’являться серед нас – на наших конференціях, у церквах і домашніх групах. Нам дано попередження: «Такі люди їдять разом з вами на ваших святах, згадуючи любов Господню» (Юд. 1:12, пер. з англ.; див. також 2Пет. 2:13). У своє вчення вони вставлятимуть досить істини, тому ми побачимо два наслідки.
По-перше, люди перестануть відрізняти добре від поганого. Поведінку, що відводить нас від серця Божого, стануть вважати прийнятною, у деяких випадках навіть хорошою. Точне виконання і проголошення Божого Слова вважатимуть легалізмом і засудженням.
Разом зі знищенням «християнського» способу життя, псевдовчення заглушатиме здатність розрізняти. Служителі і учителі, які стануть вводити людей в оману, будуть обдарованими ораторами, вони вплинуть на багатьох і багатьох полонять. Оскільки усі настанови Слова Божого перестануть сприйматися як найвищий стандарт, велике число вірних піде за псевдовченнями і впаде в непослух.
Другий наслідок буде таким, що Євангеліє отримає погану репутацію. Це може статися лише в тому випадку, якщо ці учителі вживатимуть слова, що узгоджуються з істиною: «Вони покинули просту дорогу та й заблудили, і пішли слідом за Валаамом Беоровим…» (2Пет. 2:15).
Ці лідери почали свій шлях як благочестиві послідовники Христові, але не встояли на ньому, от чому вони знають мову християнства, але йдуть на компроміс зі своєю честю.
Петро вказує на те, що якщо ми прагнутимемо жити свято, ми ніколи не впадемо, ніколи не підпадемо під вплив цих неправдивих учителів. Наша безпека у святому житті. Потім він прямо пише про жертви, захоплені розпусним вченням і способом життя цих впливових людей: «Бо коли хто втече від нечистости світу через пізнання Господа й Спасителя Ісуса Христа, а потому знов заплутуються ними та перемагаються, то останнє буває для них гірше першого. Бо краще було б не пізнати їм дороги праведности, аніж, пізнавши, вернутись назад від переданої їм святої заповіді!» (2Пет. 2:20,21).
Ця жахлива звістка ледве укладається в голові, і, звичайно, вона вартує того, щоб повторювати її знову і знову. Великий апостол говорить про людей, що звільнилися від хватки гріха, прийнявши Ісуса Христа у своє життя. Але через те, що вони слухатимуть нездорове вчення, неправильно віритимуть і втратять здатність розрізняти, вони повернуться назад у безпутне життя. Він навіть говорить про те, що тепер їх стан ще гірший, ніж до того як вони прийняли Ісуса, і що краще було б для них ніколи не пізнавати шлях істини, ніж відкинути заповідь про святе життя. Як це сумно!
Ми знову бачимо заповідь про святе життя – важливу заповідь!
