Глава 20

Двадцята глава – кульмінація Об’явлення в тому сенсі, що тут показане торжество Царства Божого на землі. Ця глава спричиняла найбільші суперечки і запитання, приковувала до себе увагу дуже багатьох дослідників, тлумачів, коментаторів. Вона дивувала тим, що в ній ішлося про речі, відсутні в так званому Малому Апокаліпсисі, тобто в пророчих словах Христа, вміщених у синоптичних[1] Євангеліях. Багато що в ній так і залишається таємним і сокровенним. Перед нами не просто характерні, типологічні, повторювані щостоліття події, а якісь кінцеві звершення. Перед нами – пророцтво, торжественне передбачення. І вже в силу цієї обставини ми не в змозі повністю проникнути в тайну цих текстів щодо майбутнього. Ми немов через тьмяне скло лише здогадно можемо передбачити те, що станеться в майбутньому. Головне, про що оповідається в цій главі, це тисячолітнє царство. Серед богословів, серед учителів і отців Церкви від самого початку виникла неоднодумність у цьому питанні. Такі отці, як св. Іриней Ліонський, св. Юстин Мученик, св. Папій, св. Методій Олімпійський та інші вважали, що справді в якомусь прикінцевому періоді світової історії Царство Христове запанує тут, на землі, з цього боку історії. Інші ж, зокрема блаженний Августин, який найрізкіше виступав проти теорії тисячолітнього царства, пояснив ці слова Івана так: тисячолітнє царство, царство праведників, яке царює з Христом, – це Церква і її паломництва по землі.

Це тлумачення прийняли з мовчазної згоди багатьох богословів і воно ввійшло майже в усі популярні тлумачення аж до нашого часу. Тим часом блаженний Августин очевидно розходиться з безпосередніми словами Іванового Об’явлення. У ньому описане передовсім таємниче вторгнення духовних сил у світ зла, у його осердя, йдеться про метафізичний центр кожного чорного імпульсу, який тут називається звіриною. Як ви пам’ятаєте, цей морський образ пов’язаний із супротивними до Бога силами й називається сатаною, що українською означає «противник», а також «вужем стародавнім», що нагадує розповідь про Едем і падіння людини. Й от та сама істота, що вміщає всі темні сили, скута і на якийсь час стає паралізована.

Тепер запитаємо себе: чи можна, поклавши руку на серце, сказати, що історія Церкви знала період, коли сатана був скутий? Лише людина, що не знайома з історією Церкви, може відповісти ствердно. Навпаки, сатана вистояв увесь цей час, а часто й досягав успіхів. Сказати, що він був скутий, означає просто не зважати ні на факти, ні на той текст, який є.

Деякі тлумачі казали таке: за часів земного життя Спасителя були книжники, які вважали, що, Царство Месії буде часом земного процвітання, вони думали, що виноград даватиме плодів у мільйон разів більше, що пшениця буде такою, як у країні велетнів… Вважали, що це уявлення сприйняв автор Об’явлення. На це ми відповідаємо так: які би народні, мітичні, традиційні уявлення книжників, фарисеїв, персів, єгиптян і чого завгодно не прийняв би апостол Іван, Апокаліпсис – це об’явлення Боже, отже, ми маємо за його символами і формами прочитати слово Боже, звернене до нас. А воно каже про те, що поряд із торжеством зла, що не раз відбуватиметься, настане й торжество добра. Це не так безглуздо, як здається, бо хоча царство антихриста розпочалося вже давно й періодично виникає і поновлюється, можна сказати, періодично переоснащується і переозброюється, не може бути, щоб діло Боже ніколи не змогло хоч би якоюсь мірою заявити про себе на землі, утвердитися на ній, опріч як у «потойбічному» стані.

Людство братиме участь у божественному процесі відбудови світу, і якщо люди відізвуться на Божий заклик, то не здійсняться ті загрози, що їх обіцяє Апокаліпсис, а відбудеться, так би мовити, плавне входження світу в Царство Боже. І вже тут, на землі, розпочнеться Преображення сотвореного за участи людини. Щось подібне каже і Теяр де Шарден.

Думка ця не суперечить Писанню, хоча тайна лишається тайною. У який бік піде людина, нам невідомо. Але все ж в якийсь період буде явління Церкви в Дусі й у силі. Може, це станеться через мільйон років, я не знаю, цього не знає ніхто, але важливо, що це станеться. Маленька ремарка: тисячу років тут, звичайно, не треба розуміти хронологічно, і шість днів творення можуть означати шість тисяч років, бо в Бога один день, як тисяча років. Дехто вважає, що це буде наче восьмий день творіння. Багато є всіляких розрахунків, але так чи так йдеться про якийсь термін, точніше про певний період часу, позаяк апостол безпосередньо каже, що цей термін закінчиться.

20:1-3. Ніде, крім Об’явлення, у Новому Заповіті не сказано про тисячолітнє Царство. Це не дивно, бо такі речі важко передати іншою, несимволічною мовою. Тому якщо Христос і говорив про нього, то ці Його слова могли пройти повз учнів, та й не в тому була суть Його проповіді. А апостол Іван описує вже долю Церкви, тому для нього важливим було вказати на те, що вона сяятиме на землі, що вона пройде свій шлях не лише в крові, у приниженні, у своїх гріхах, а й у звитязі, у славі, в явлінні Духа і сили.

Преподобний Серафим казав, що перед кінцем світу буде розквіт духовного життя. Я думаю, що ми маємо всі підстави в це вірити і сподіватися, бо про це безпосередньо сказано в Слові Божому. А щодо деталей, то є тисячі варіянтів, що їх пропонують різні тлумачі, але тепер вони нас не цікавлять. Наша мета в тому, щоби виявити в тексті очевидне і незаперечне. Хоча тлумачень сила-силенна й усі вони цікаві, але найчастіше як свідчення витончености людського розуму.

20:4-6а. Далі йдеться про суд над мучениками. Іван побачив престоли і тих, що сидять на них, які мали судити. Пам’ятаєте слова Спасителя, Який сказав апостолам, що вони сидітимуть на дванадцяти престолах і судитимуть дванадцять колін Ізраїля? Душі обезголовлених – це мученики, вони ожили й царюють із Христом. Я аж ніяк не маю наміру фантазувати, але можна припустити, що в цьому тисячолітньому царстві всі багатовікові страждання Церкви дадуть свої плоди. Як? Ми не знаємо. Отець Сергій Булгаков вважає, що цей текст треба розуміти у зв’язку з 37 главою пророка Єзекіїля, де сказано «кости воскреснуть». Ідеться не просто про померлих, які ожили, а про народ, який воскрес. Тут же воскресне народ Божий, воскресне Церква.

Апостол каже ясно, що настане воскресення, воскресення духовне. Чи буде це перше воскресення воскресенням у тілі, ми не знаємо… Церква, що на землі просіяла, зможе не лише внутрішньо з’єднатися зі святими, але, можливо, ці святі почнуть брати якусь явну й активну участь у нашому житті. Вони і так у ньому беруть активну участь, але, можливо, ця участь буде ще очевидніша.

20:6б. Це місце в Об’явленні, як і взагалі всю главу, богослови часто стараються не зауважувати, а тим часом із цими словами і з наступною главою, де йдеться про Преображення сотвореного, пов’язане все уповання Об’явлення.

20:7-8. Перед нами картина другого Армагедону, другої битви (див. Об. 16:16). Деякі сучасні дослідники Об’явлення вважають, що в обох випадках йдеться про одну й ту ж подію, лише в двох варіянтах. Інші вважають, що йдеться про якусь нову подію. Ми цього не знаємо, і не довідаємося ніколи. Важливий той факт, що Царство Боже на землі вже існує, але має локальний характер, воно запанувало, але не захопило всю нашу планету, бо є «табір святих та улюблене місто», який потім оточили люди Ґоґа й Маґоґа. Отож Церква посідає деяке місце в світі, в якому вона залишається паломницею, попри явлені в ній сили Духа. Минає тисяча років, і от знову піднімаються темні сили.

Даниїл Андрєєв, відомий російський письменник, поет і окультист, уявляв це так: коли на всій землі царюватиме добро і благо, деяким людям це набридне, і вони розпочнуть звідкілясь витягувати зло, і розпочнеться така своєрідна реакція. Це, звичайно, фантазія художника, ми просто не знаємо, як це буде, але з самого Писання зрозуміло, що Церква охоплює не всіх і якісь неприналежні до неї маси розпочинають ворожі дії. Це і є Ґоґ і Маґоґ.

Ґоґ і Маґоґ – образи, що означають далекі войовничі народи, які, як скіфи, зненацька нападають і так само зненацька йдуть собі. Це певний напів мітичний ворог. Уперше про них згадує пророк Єзекіїль (див. Єз. 38-39).

«І вийшли вони на ширину землі, і оточили табір святих…» Зауважте, що стан святих у перекладі сучасною мовою означає табір святих. «Та улюблене місто…» – мова про Єрусалим, у земному чи в небесному сенсі – не важливо. Це Церква, яка продовжує бути паломницею. Як у дні Старого Заповіту, вона знову являє собою кочівний табір.

20:9. З одного боку, «огонь з неба», нагадує Содом і Гоморру, наче повалення Богом гордині, з іншого боку – П’ятдесятницю. Бо ж цілком припустимо, що йдеться про нові могутні дарування сили Божої в Церкві, яка розсіє всі грозові хмари, що її оточують.

20:10. Диявол, облудник, повержений у вогненне озеро, й цього разу його вже паралізував не лише ангел, а й те, що супроти нього повстав людський рід.

20:11-12. І, врешті, останній суд. «…І я бачив престола великого білого, і Того, Хто на ньому сидів…» Це дуже цікавий момент. Небо і земля – це синонімія Всесвіту. Всесвіт біжить від Нього, і немає йому місця, тому що Бог бореться за преображення, за те, щоб переробити весь Усесвіт, і тоді встають всі, що колись померли.

«Книга життя» – див коментар до Об. 3:5б.

20:13. Померлих віддають і ад, і море, при чому в останньому випадку не йдеться про потопельників. Тут написано так: «І дало море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них». Ад – це пекло, що таке смерть – теж зрозуміло, і до цих демонічних образів додається море – теж образ демонічної стихії. Це все образи сатанинського буття, темні безодні, в яких перебувають люди. Потім буде сказано, що в Царстві Небесному моря вже немає (див. Об. 21:1). Є досить розроблене в християнстві вчення, згідно з яким багато людей, умираючи, перебувають у несвідомому стані, наче в сомнамбулічному сні, бо їхня душа або була нерозвинена, або ж заражена гріхом, і в такому стані вони й існують до того часу, поки Божа сила знову не відновить їх наприкінці віків.

Й от оживають усі люди. Багато хто запитує: де ж вони поміщаються? Одначе не треба розуміти так примітивно. Все виглядатиме цілком по-іншому. Відбудеться трансформація матерії, всього буття. Про це говорить наступна двадцять перша глава.

20:14-15. Див. коментар до Об. 20:10.


[1] Синоптичні Євангелія – від Матвія, Марка і Луки.

Попередній запис

Глава 19

У попередніх главах йшлося головним чином про крах цивілізації, про падіння Вавилону, про ті катастрофи, які пожинає людство, посіявши погане ... Читати далі

Наступний запис

Глава 21

Двадцять перша глава Апокаліпсису – це своєрідний епілог і водночас вершина Об’явлення Івана. Якщо в попередніх главах йшлося про падіння ... Читати далі