Глава 19

У попередніх главах йшлося головним чином про крах цивілізації, про падіння Вавилону, про ті катастрофи, які пожинає людство, посіявши погане зерно.

Але суть Об’явлення не в тому. Його центральний зміст – картина майбутнього людства, преображеного світу, того, що становить предмет нашого уповання і віри, а зовсім не перелік якихось засобів для застрашування. Пророцтва про загибель цивілізації були не лише в християн, вони були й у древніх єгиптян, у вавилонян тощо, бо думка людини завжди і без особливих зусиль приходила до ідеї помсти і руйнації. Але об’явлення Царства Божого не було майже ні в кого, крім персів.

Дев’ятнадцята глава посвячена переходові від катастроф до Царства Божого, яке буде описане в наступних главах.

19:1. Після картини погибелі Вавилону ми бачимо відкриті небеса і ликуючу Церкву на небі і на землі. На початку звучать голоси численного народу в небі. Це Церква торжествуюча й ангельські сили, які співають «Алілуя!», що означає «хваліть Бога» (давній біблійний приспів до всіх молитов). Тут він повторюється тричі. Це відображення давньої християнської літургії, у торжественні моменти якої тричі повторювалося «алілуя».

19:2-3. «Він засудив ту велику розпусницю, що землю зіпсула своєю розпустою…», тобто імперію, владу антихриста. «І з неї дим виступає на вічні віки!» – ці слова нагадують нам про дим, який піднімався над Содомом і Гоморрою. Згодом з’явилося багато поетичних образів, пов’язаних із цим димом, створено багато апокрифів, а в пізніх кумранських апокрифах опис диму нагадує навіть ядерний вибух. Тут цей образ знову потрапляє на сторінки Писання, бо Содом – це прототип усіх ворожих Богові, знищених цивілізацій. Це перший знак відплати, що його побачили патріархи, коли перед їхніми очами п’ять міст у вогні й вихорі запалися в море. Відтоді про це говорили завжди, коли мовилося про погибель грішників.

19:4-5. «Двадцять чотири старці й чотири тварині» – ми вже говорили про різні тлумачення цих образів (див. коментар до Об. 4:4; 4:6б-7). У кожному разі зрозуміло, що йдеться про повноту Церкви.

19:6. Далі наведені слова молитви, які йдуть уже з землі, а не з неба: «І почув я ніби голос…». Це голос людства, яке також співає: «Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержитель!». Чому Господь «запанував»? Ми часто повторюємо прокімен[1], який співають на кожному недільному всенічному богослуженні: «Господь воцарився, у красу зодягнувся». Хіба Господь не Цар? Безумовно, Він Цар, але Цар, Який зняв із Себе корону і скинув свою багряницю, Цар, Який не царює повністю в цьому світі, а воцариться тоді, коли світ знову повернеться до Нього, коли позбудемося зла.

Боже царювання це визнання надії. Вважають, що в давнину був такий новорічний обряд, коли співали псалом: «Воцариться Господь повік, Бог Твій, Сіоне, з роду в рід», тобто там сказано, що Бог воцариться в майбутньому. Він – Владика невидимий, сокровенний, який поки що таємно подорожує по Своїй землі. Бог царюватиме після перемоги над злом, в якій і люди братимуть участь. А поки що панує князь цього світу – сатана. Христос так і каже про це. Тому, коли ми дивуємося: «як же Бог це допускає?!..», ми не можемо забувати, що Господь ще не воцарився, що ми ще беремо участь у світовій, космічній битві між гріхом і добром, між Христом і антихристом, між темрявою і світлом. «Запанував Господь» – отже настав останній еон[2].

19:7-8. Ми бачили страшну картину погибелі блудниці, «Вавилону», яку тоді уособлювала Римська імперія. І ось іде її антипод – Церква, антипод лжесуспільства, побудованого на брехні й на насиллі, наречена Агнця, наречена Христа. Вавилонська блудниця була зодягнена в розкішні багряні одежі, в її руці була золота чаша, сповнена гидоти, й сама вона була одягнена в гидоту, а не лише в коштовну одіж. Як помпезно одягається кожна заможна цивілізація! Тим часом Церква одягнена «в чистий та світлий вісон». Вісон – це коштовна тканина, але дуже проста, біла, чиста, у ній немає жодної аляповатої пишноти.

19:9. Тут натяк на слова Христа про тих, кого закличуть на весільну вечерю. Весільна вечеря, торжество, празник – це старозавітний символ шлюбного, месіянського бенкету, коли сам Спаситель перебуватиме серед людей і всі вони будуть сидіти за одним столом. Тут ми бачимо здійснення цього ідеалу. Цікаво, що людство символізує ідеал у вигляді родини, яка сидить за столом, духовної родини, на чолі якої – сам Спаситель. Фантазія апокаліптиків надавала цій трапезі якогось незвичайного змісту, казали, що левіятана, як і бегемота, витягнуть із безодні і спожиють. Насправді в цьому трохи дивному й вульгарному пророцтві є глибокий сенс, бо левіятан і бегемот, як я вже казав, – це образи природи й матерії. Тепер матерія вже вся підкорена людині і їй служитиме, наче їжа на трапезі.

19:10. Далі йде маленький діялог між апостолом і ангелом. Після слів ангела про запрошених на весільну вечерю Іван падає перед ним на коліна, але ангел йому каже: «…Таж ні!». Річ у тім, що в містичних течіях того часу почав розвиватися справжній культ ангелів; їх називали по-імени, укладали колосальні переліки їх імен. Апокрифічні книги як християнські, так і юдейські, були наповнені найдетальнішими описами життя ангелів, з яких згодом черпали «відомости» література, містика й окультизм. (Усе, що описане в Мільтона в «Втраченому раї» й у «Віднайденому раї», все, що описував Байрон та інші, запозичене з цих апокрифічних книг). Тому тут наголошено, що ангели аж ніяк не є створіннями, гідними обожествлення: «Я співслуга твій та братів твоїх», тобто ангел співслужить людям, «хто має засвідчення Ісусове», яке «то дух пророцтва». Дух пророцтва, що загас за кілька століть до Христового Різдва і відродився разом із Христом, знову невидимо присутній у Церкві, і це є свідоцтво Ісуса.

19:11-13. Уперше після новозавітного впокорення Христос представлений в образі Бога-Войовника, Воїна на коні, Вершника, «покрашеного кров’ю», як у давніх описах битв. Тут усі символи духовні. Христос – антипод звірини: у Нього теж діядеми, корони на голові, але ім’я Його (на відміну від звірини, на якій були написані святотатські імена) – передовсім ім’я таємне, яке йде в незбагненність божественного. А інше Його ім’я, відкрите людям, – це Слово Боже. Тут уперше Іван безпосередньо говорить про Ісуса як про «Слово Боже» – так само, як сказано в Євангелії від Івана: «Споконвіку було Слово».

Давні містики вважали, що всім божим властивостям притаманне наче самостійне буття, приміром, Мудрість Божа – це сила, яка діє у світі і являє в ньому Бога. І Слово Боже – це теж діяльна сила, й, окрім того, Слово Боже – це Бог, Який творить, Бог Логос – друга іпостась Пресвятої Тройці.

19:14. Війська небесні означають зорі, космос. Це картина космічної битви в надісторичному вимірі, а не битви на землі. Вона розпочалася тоді, коли Христос народився. Він сам казав: «Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка». Історія Христа є історія битви з дияволом, як про це прекрасно написав Честертон у своєму есе «Битва з драконом». Ця битва постійно триває, і тут вона сягає кульмінаційної точки. Світ не чує добрих слів, він не співчутливий до добра, він винятково безсилий, утім, він має ще якусь іскру Божу, яка підтримує його на поверхні. Потрібний новий імпульс, нова дія Слова Божого, яке підняло би світ із дна й навернуло б його на боротьбу зі злом. Цією дією і буде явлення Христа, нове відродження Церкви.

Отець Сергій Булгаков вважав[3], що це буде духовне преображення світу, преображення Церкви, де, врешті, являться сили – такі ж які ми вже бачили в Тому, Хто приніс у світ Добру Новину, – лише в глобальному, вселюдському масштабі, і саме це приведе до початку Божого Царства.

19:15. Хоча Христос зображений на коні з мечем, в одежі, заплямованій кров’ю, нас не має спокушати чи обманювати Його вигляд, бо меч Його – це меч, що виходить із вуст. Іван наголошує, що це меч – слово Боже. Згадайте слова апостола: «Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного» (Євр. 4:12).

«Пастиме їх залізним жезлом» – ці слова містять месіянський образ і означають, що Христос керує світом (див. Пс. 2:9).

19:16. Христос має ще одне ім’я: «Цар над царями, і Господь над панами», що каже про те ж: урешті Він царює.

19:17-18. Тут ми бачимо протиставлення радісного бенкету, що символізує Царство Месії, Христа, й бенкету хижих птахів, скликаних на поле бою. Цей поетичний образ теж запозичений із давніх поем Старого Заповіту. Ангел взиває, кажучи всім птахам: «Ходіть, і зберіться!» Для кожної людини минулих часів це був цілком прозорий образ: коли йшло військо, над ним темною хмарою летіли круки і грифи, і коли закінчувався бій, вони спускалися на землю. В уявленні древніх, політ цих птахів так само невіддільний від бою, як для нас тепер невіддільний від нього грім канонади і вибухів. Упав Вавилон, отже, сонми птахів злітаються на трупи. Христос казав: «Бо де труп, там зберуться орли» (Мт. 24:28). І ось вони збираються «на велику Божу вечерю», але в цих птахів своя трапеза.

19:19-21. Усе ж зло продовжує противитися. Супроти Христа виступає Антихрист на чолі земних царів, при чому Іван не розповідає, як Христос переміг – усе стається наче в одну мить: «І схоплена була звірина, а з нею неправдивий пророк…». Їх кидають в озеро, що горить сіркою. Нагадаю, що палаюча сірка – це натяк на Содом. Всесвітнє зло ще бушує, у світі ще продовжуються смерть, гріх, але антихрист і історичні сили зла вже якимось чином падають. Це зовсім конкретне пророцтво, тут ясно вказано, що настане такий момент в історії, який можна буде позначити роком і, може, навіть місяцем і числом, коли зло почне падати. Я гадаю, що це станеться ще не скоро, може, через десятки, сотні років. По сути це не важливо, бо ж ми все одно це побачимо – чи звідтам, чи звідси. Отож звір і лжепророк кинуті в озеро, що горить сіркою, і вбиті мечем, що виходить із Його вуст, а птахи поживилися їхніми трупами.

Що це за птахи? Просто поетичний образ? Цілком можливо, що так, але можна зрозуміти й по-іншому: світ не розділиться в цей момент на тих, що стоять довкола Вершника на білому коні, і на тих, що прилучилися до лжепророка і звіра, точніше, не весь розділиться. Якась частина світу, так як ненажерливі птахи, не зацікавлена ні в тому, ні в іншому, їй би лише «попоїсти». Й можливо, що значна частина людей буде під час цього бою так само непричетна, як птахи, які кружляють, щоб дзьобати тих, які падають, а хто це буде – їм байдуже; їм однаково, чим живитися, лиш би була їжа. Це все притчі. Назвемо таких людей нейтральними, тими, що опинилися десь у проміжку, не зрушилися ні туди, ні сюди. Але я наголошую – зло в світі ще залишається. Йдеться про падіння царства звіра, про падіння «Вавилону».

Запитайте у футурологів, соціологів, біологів та інших, і вони вам скажуть, що наша цивілізація має всі шанси зле закінчити. Але не будемо обманювати самих себе: це аж ніяк не означає, що вона найближчим часом загине. Лише Бог знає, коли це станеться, але так чи так загроза для світу є завжди. Ми бачили, як гинуть цивілізації, так само може загинути й наша. А, може, вона сягне нових висот, стане новим Вавилоном, а потім уже впаде. Коли Вавилон зруйнується, Церква перебуватиме в повноті своєї сили, і залишаться люди, що будуть дуже подібні до цих птахів, до «птахів небесних»… У майбутньому відбудеться складний процес, що його Об’явлення описує незвичайно таємничими фарбами, запозиченими з різних апокрифів, і над цими образами дотепер б’ються коментатори. Але є й буде те, що викарбуване на цій картині.

По сути, у видінні Вершника на білому коні змальоване явління духовних сил Христових, нове явління сили. Чи гинутимуть у цій боротьбі люди, чи це чисто духовна боротьба? Що можна про це сказати? Кожна духовна криза породжує кризу суспільну, яка може породити й соціяльні конфлікти. Ми знаємо, що в історії боротьба ідей не раз набувала ницих і мерзенних форм. Цілком можливо, що падіння «Вавилону» супроводжуватиметься важкими соціяльними потрясіннями. Але, можливо, це будуть лише духовні катаклізми. Життя засвідчує, що будь-яка деградація, і, передовсім, духовна, протікає болісно… Звичайно, тріски полетять вусібіч…


[1] Прокімен – (з грецьк., «той, що передує») стих із псалма, який читець або диякон виголошує під час богослуження перед читанням зі Святого Письма.

[2] Еон – інтервал часу геологічної історії Землі.

[3] Йдеться про працю С. Булгакова «Апокаліпсис Івана».

Попередній запис

Глава 18

18:1-3. Ангел провіщає: «Упав, упав великий Вавилон!». Під Вавилоном розуміється змішання мов і народів. Але тут ідеться про Рим, а ... Читати далі

Наступний запис

Глава 20

Двадцята глава – кульмінація Об’явлення в тому сенсі, що тут показане торжество Царства Божого на землі. Ця глава спричиняла найбільші ... Читати далі