Глава 21

Двадцять перша глава Апокаліпсису – це своєрідний епілог і водночас вершина Об’явлення Івана. Якщо в попередніх главах йшлося про падіння людства, про кари і катастрофи, про мужність і терпіння святих, про одночасне зростання двох царств – царства антихриста і Царства Христа, – про панування на землі звірини і лжепророка і про наступне тисячолітнє Царство Христа, то в двадцять першій главі йдеться вже про те, що буде з тамтого боку історії, з тамтого боку земної мандрівки людства, про те, що є метою всієї історії спасення, тобто про Преображення світу, про те, що грецькі отці називали теозисом, обожествленням світу.

Згадаймо, що ікони пишуть не так за уявою іконописців і навіть не за їхнім внутрішнім просвіщенням, як на основі канону, що усталився в давнину. Навіть такі великі іконописці, як Рубльов, писали, точно дотримуючись правил, вироблених ще в ранній Візантії. При цьому колір, фарби, лінії, розміщення рук, нахил голови тощо – все мало певний зміст, було своєрідною мовою символів. Так, простерта рука означала моління, багряне тло означало певний стан духа тощо. Чи означає це, що Рубльов був просто копіїстом? Бо ж і до нього вже була написана не одна Тройця, що подібна на ту, яку створив він. Чи означає це, що й усі інші геніяльні іконописці були копіїстами? Для поверхневої людини це саме так, але якщо ми придивимося, то побачимо, що майстри, дотримуючись канону, вкладали в нього цілком новий дух і лише використовували попередню мову.

Сказане – лише приклад, на якому можна пояснити вступні вірші двадцять першої глави Об’явлення.

21:1. Перед нами картина нового неба і нової землі. Тут знову доречно згадати іконопис, бо майже кожне слово цього фрагменту вже було написане раніше, майже все тут запозичене зі Старого Заповіту й увесь текст творить мозаїку, викладену зі старозавітних цитат. Кожен, що візьме добру, повну Біблію і знайде в ній на полях паралельні місця, побачить, як сумлінно намагався євангелист описати своє видіння біблійною мовою. Він точно дотримувався канону – і дав грандіозну картину нового неба і нової землі. Небо і земля в біблійній фразеології означають Усесвіт. Це дуже давнє словосполучення, ще в шумерів небо і земля називалися «ан-ки»; Ця сполука – синонім Усесвіту. «Моря вже не було» – йдеться не про те, що в новому світі відсутня вода. Просто Всесвіт преображується, і темні хаотичні сили, що провадили світ у протилежний до Божих задумів бік, зникають. Перед нами світ, в якому не порушується воля Творця.

21:2-4. Наступна картина зображає нам Новий Єрусалим, який завжди був символом Царства Божого. Голос, що лунає з неба в перших вісьмох віршах, якраз розкриває сенс цього нового міста, сенс цього буття: «Оце оселя Бога з людьми…» Житло – це шатро, де перебуває Бог, шатро в центрі міста, у центрі людства, як на початках було в древньому Ізраїлі. Звідси виникло арамейське слово шехина – що означає Слава Божа, образ Божий, що перебуває в людстві. […] Настає найбезпосередніша близькість між Богом і людьми: вони будуть Його народом, і сам Бог буде з ними.

21:5-6. Богослови часто дискутують, чи є нове небо і нова земля преображеними, чи ж це цілком нове творіння. Очевидно, текст не дозволяє нам вважати будь-яку відповідь абсолютно точною, хоча тут наведені слова Творця. Вперше в Об’явленні Творець говорить від Себе, тим часом як в інших місцях тексту говорять Христос, ангели чи апостол, а Творець – лише тут: «І сказав Той, Хто сидить на престолі: Ось нове все творю!». Це, власне, теж слова з пророка Ісаї (див. Іс. 65:17). І потім: «Сталося! Я – Альфа й Омега, Початок і Кінець». Слово «творю» може означати і «роблю», і «формую», і тому досить складно встановити, про що саме тут ідеться.

Є абсолютне сотворення і відносне. Зазвичай, богослови вважають, що коли в Старому Заповіті вжито гебрейське дієслово бара («творити»), приміром: «На початку Бог створив Небо та землю» – то воно означає абсолютне сотворення, коли буття твориться з нічого. Інше дієслово означає сотворення з чогось, що вже існує. Але тут, у грецькому тексті Об’явлення, ми не знаємо, про що йдеться, тому питання лишається відкрите. Отець Сергій Булгаков припускає, що попереднє творіння зберігається, але воно преобразиться. Ця думка близька до нашого православного бачення. Але багато сучасних біблістів вважають, що йдеться про повну ліквідацію старого творіння і про сотворення нового. Вони строго тримаються букви і думають, що буква підказує їм саме таке рішення. А для нас важливо, що сам принцип буття, та Премудрість, яка була закладена у Всесвіті, – все це, звичайно, не твориться знову, а преображується, отож, ми можемо говорити про те, що основне в творінні не загине.

21:7-8. Якщо перші небо і земля втікали від Того, що сидить на престолі, бо не було для них місця (див. Об. 20:11), то нове небо і нова земля вже стоять перед Ним, і там присутні ми всі, все людство. Але чи все? Апостол каже, що ті, які відступили (перечисляються невірні, огидні, вбивці, розпусники, чарівники), – вони в огненному озері. Повертаючись до думки о. Сергія Булгакова, можна сказати таке: він вважає, що особистості не будуть знищені, вигнані з міста, але всі пройдуть через очисний вогонь і буде вигнане «воно», зло, яке є у всіх створіннях, від демонічних сил до людських. Усі пройдуть гарт через цей вогонь, і зло знищиться, бо в нього немає сутности, це не «протибог», який живе сам по собі; зло згорає в цьому вогні. Але для тих, що всеціло проникнуті злом, друга смерть може виявитися трагічною, бо від них не залишиться майже нічого. Скажімо, якщо сатана весь напоєний злом, то, коли зло згорає, згорає і він сам. Зв’язок між Богом і людиною – у релігії, це зв’язок, який поєднує розірване, розлучене, а в зла немає зв’язку, нічого немає. Бог же присутній у світі, і світ, що піднімається з дна Всесвіту, що рухається через усі перипетії космогенезу і священної історії, врешті-решт, приходить до свого торжества. Бог віднаходить людство, віднаходить створіння, яке віддзеркалює Його всемогутність і любов, і само до Нього повертається, як блудний син.

21:9-14. Із неба сходить Новий Єрусалим, він побудований з коштовного каміння. Тут безпосередній перехід із одного етапу до іншого: замість Вавилону ми бачимо святе місто Боже, в якому сяє слава Господня (див. Єз. 48:30-35).

21:15-17. Місто виміряють – ця основа запозичена з пророка Єзекіїля. Вимірювання свідчить про те, що місто не буде аж таким надприродним, щоб людина не змогла його уявити, а буде воно реальним, з нього можна буде зняти мірку. Є міра сотвореного – не лише людини, а й ангелів, як тут наголошено – сотвореного на його найвищому рівні. Місто зображене чотирикутним, зверненим на всі чотири сторони світу, що символізує Всесвіт (див. Єз. 40:47).

21:18-20. Дванадцять різних каменів означають дванадцять колін Ізраїля, попередників Церкви. У цьому разі Церква і є Новим Єрусалимом. Про його нетлінну красу говорять коштовні камені – у давнину не було нічого міцнішого і водночас нічого прекраснішого. «Трава засихає, а квітка зів’яне», – каже пророк, усе прекрасне в світі минає, але коштовні камені живуть тисячоліттями, тому їх клали в гробниці. Вони були найвиразнішими символами нетлінної краси.

21:21. Дванадцять брам означають дванадцять колін.

21:22-27. Раніше було сонце, яке освітлювало землю, і вночі місяць, тепер нічого такого не буде. Раніше Церква була нареченою, тепер вона стає дружиною, і відбувається шлюб, торжественний бенкет, який, на відміну від бенкету вавилонської блудниці, є бенкетом Церкви, трапезою, на яку зберуться всі віруючі наприкінці століть, банкет як торжество всього людства. Все прекрасне в нього входить, а все огидне відділяється, йде геть.

Попередній запис

Глава 20

Двадцята глава – кульмінація Об’явлення в тому сенсі, що тут показане торжество Царства Божого на землі. Ця глава спричиняла найбільші ... Читати далі

Наступний запис

Глава 22

Двадцять друга глава, як і попередня, – це наче ікона майбутнього, картина преображеного світу, видіння людства і всього космосу, яке ... Читати далі