Глава 10

10:1-2. Після видіння небесної літургії і храму в засвітах Іван знову опиняється на березі моря. Він знову на Патмосі, він знову на землі. Й бачить він Ангела потужного, що сходить із неба. Зазвичай коментатори тлумачать цей образ як образ певного месіянського ангела. На відміну від семи духів, які предстоять довкола престолу Божого, цей ангел – гігантський, він одною ногою стоїть на морі, іншою – на землі, і голос його схожий на рик лева, а лев – символ Месії. Тут же, в Об’явленні ми читаємо слова: «…Ось Лев, що з племени Юдиного, корень Давидів, переміг» (Об. 5:5). Цей ангел наче уособлює славу Месії. Чи пригадуєте, у перших рядках Об’явлення ми бачимо Сина Людського, в якого обличчя, як сонце (див. Об. 1:16)? Лице ангела сяє, як сонце, голову увінчують хмари, в яких відбивається сонце, творячи довкола голови веселку. Ноги його – як стовпи вогню, це асоціяція, пов’язана з блуканням пустелею. Згідно з біблійною оповіддю, народ Божий ішов за вогняним стовпом, тобто за ангелом, що йшов попереду. А тут – месіянський ангел Нового Заповіту: він провадить новий народ, що йде за ним, як у давнину за вогняним стовпом. У його руці – розгорнена книжка. Зауважмо, що насправді йдеться не про книжку, а про маленький сувій. Потужний Ангол тримає маленький сувій. Зрозуміло, що автор хоче наголосити на його відмінності від попередньої книги, запечатаної сімома печатями, тої величезної книги Божих таємниць, яку розкрив Агнець (див. Об. 5:1).

Зазвичай тлумачі вважають, що величезна книга Божих таємниць, запечатана сімома печатями, якось пов’язана зі Старим Заповітом, а мала книга, яку тримає в руках могутній, космічний, месіянський ангел Христа, – це благовість Нового Заповіту, мала за розміром, але велика за значенням. При чому сказане в ній стосується не лише нинішнього часу, а й прийдешнього, і навіть такого далекого майбутнього, що багато його таємниць ще приховані. І ми бачимо, що даремно людині зазирати туди, куди навіть не простирається її уява.

10:3-6. Гучний голос ангела, гримлять громи, сповіщаючи таємниці прийдешнього, і голос каже: приховай це, не записуй. Цього не треба, нема сенсу писати про це. І для того, щоб показати, який великий буде розрив з теперішнім станом людського роду, ангел сповіщає одну з великих таїн майбутнього: «Вже часу не буде». Ми завжди мислимо, відчуваємо, переживаємо, як правило, у часі, і лише в окремі моменти якогось духовного піднесення ми наче вириваємося з його потоку. Загалом усі наші думки, дії, вчинки тривають у часі. Ми навіть уявити собі що-небудь, як тепер кажуть «змоделювати», поза часом не можемо.

Час – єдиний процес, який цілком незворотній, і саме в цьому найзрозуміліше проявилася жорстокість упалого детермінованого світу. Ніде так не позначена, як на часі, ця ворожа свободі, смертельна, фатальна, непоборна властивість упалого світу. Все можна підпорядкувати собі й виправити, лише час не можна повернути назад. Над цим бився відомий мислитель Лев Шестов, перед яким після смерти сина постала трагічна проблема: чи зможе Бог зробити те, що було, тим, що не було, чи можна зробити так, щоб Сократа не отруїли, щоб цього не було зовсім… І він приходить до парадоксального висновку, що Бог може це зробити, хоча Святе Письмо нічого про це нам не говорить. Воно лише каже, що це жорсткий, нездоланний, незворотній час, тобто час упалого світу, як би його не називати, наш невмолимий час, подібний на долю, зникне в Божому Царстві. І це не просто якесь ствердження, а клятва. Ангел підносить руку до неба і клянеться іменем Божим, що живе на віки вічні. Отже, світ повністю трансформується, тому нам важко, майже неможливо загадувати і зазирати в далеке майбутнє.

10:7-10. Часу не буде, але «довершиться Божа таємниця». Словосполучення «Божа таємниця» в Новому Заповіті означає предвічний Божий задум про спасення людства. Отож ця Божа таємниця здійсниться, тобто відбудеться повне преображення, обожествлення сотвореного. У ній розкриється все, що Господь заклав у неї від самого початку, – і це межа того, що ми можемо знати. Але спочатку буде пророцтво Нового Заповіту, буде Новина, Благовість Нового Заповіту – книга радости, в якій ідеться про блаженство, і водночас книга сувора: це образ сувою, який пророк з’їдає, і на вустах його він солодкий, а в животі стає гіркий. Цей образ уже був у Єзекіїля, й апостол Іван просто його вживає (див. Єз. 2:8 – 3:3).

10:11. Ці слова нагадують пророцтва Єремії і Єзекіїля (див. Єр. 1, Єз. 2), які стосуватимуться до всього людства. Й вони наче входять у саме серце пророка, який стає носителем Божої таємниці. Це означає, що Божа таємниця перестає бути позасвітньою, повністю прихованою, трансцендентною, відокремленою від людства непрохідною стіною. А людина прилучається до неї через дію Божого Духа, «що говорив через пророків», тобто таємниця наближається до нас через серце пророка – таємниця про спасення і про відплату, сказана пророку Єзекіїлю й іншим пророкам… Про гіркі й солодкі властивості цього сувою каже нам попередньо Іван.

Попередній запис

Глава 9

9:1-2. Тут знову образ зірки, що постає з духовного світу (див. коментар до Об. 8:10). В апокаліптичній літературі палаючі зірки ... Читати далі

Наступний запис

Глава 11

11 глава найважча для тлумачення. Трудність пов’язана з подвійним змістом старозавітньої символіки, яка тут ужита. 11:1. Наказ, який отримав ясновидець, ... Читати далі