Глава 9

9:1-2. Тут знову образ зірки, що постає з духовного світу (див. коментар до Об. 8:10). В апокаліптичній літературі палаючі зірки були символами ангелів, духів. Цей ангел відчиняє криницю безодню, звідки виходять нові лиха. «…Вона (тобто він, Ангел. – О. М.) відімкнула криницю безодню, і дим повалив із криниці, мов дим із великої печі». Це теж старий біблійний образ, що нагадує нам оповідь про Содом і Гомору.

9:3. Сарана, як ви пам’ятаєте, теж належить до кар єгипетських, і згодом біблійні поети і пророки не раз вдавалися до символу сарани як до знаку Божого гніву. Це цілком зрозуміло, бо людина не могла зупинити сарану: вона рухалася як невідворотня лавина, залишаючи за собою пустелю. А тут сарана, будучи сама по собі страшним лихом, набуває характеру містичної пошести (див. Об. 9:7-9). У Книзі Виходу (див. 10:12-15) в розповіді про кари єгипетські сарана – комаха зовсім реальна, а в Книзі Йоіла – вже наче напів реальна (див. Йоіл 1:6; 2:5). З одного боку, це комахи, що нападають на поля і несуть голод, з іншого – про них сказано як про військо сатанинське, як про ангелів помсти, які післані на грішну землю.

9:4-6. Нападаючи, звичайна сарана приносила людині голод, але ніколи не була небезпечна, а тут сарана жалить людей, як скорпіон. Звичайно, багато тлумачів намагалося побачити тут якісь реалії. Одні казали, що це танки чи літаки, інші – що кіннота партян. У ній можна побачити те і те, і в якомусь сенсі це буде обґрунтоване. Але найголовніше те, що лиха тривають, що демонічна лавина, яку викликала людина, вкриває землю, як сарана. І ми знаємо, як зараз діє ця сарана в усіх її особах.

9:7-10. Тут, звичайно, дещо взяте з образу партян. Образ реальної хмари зі сарани зливається з хмарою противників, що несуться на конях.

9:11. Безодня – це місце, де перебуває ворог Бога. Первісно ним був океан, а згодом безодня стала образом стихії, що противиться Богові, тобто, очевидно, що ця сарана – сатанинська. І що б ми в ній не вбачали: чи нашестя монголів, чи глобальні війни, чи дикунства нашого часу – епіграфом до всього цього буде ось ця оповідь про сарану. Аполліон – грецькою означає «губитель».

9:12-14. Чотири роги – це чотири оздоби давнього жертовника. Ми знову звертаємося до партян. Річ у тім, що в епоху апостола Івана партяни були єдиною силою, яка протистояла Риму. Рим сокрушив усі народи і став тою «Вавилонською блудницею», про яку апостол Іван говоритиме далі. Рим – імперія всесильна, розпусна, жорстока, тиранічна і демонічна. Але завжди в людині є якісь стихійні сили, які не підкоряються імперії. У ті часи це були народи, що жили в районі Євфрату, – вони творили величезне Партянське царство, яке не раз чинило опір римлянам. Його намагалися підкорити і Юлій Цезар, і Красс, який подався туди з величезним військом, але виправа завершилася тим, що його голова опинилася в руках партянського царя.

Чотири ангели символізують варварські народи з чотирьох кінців світу. Це бактрійці, іранці, нащадки давніх вавилонян і багато інших, які населяли Партянське царство. Вони рухаються на цивілізований світ, завдаючи йому удар за ударом. Щось схоже може відбуватися і в інші часи, це можуть бути китайці, що йдуть на упалу і грішну Європу, чи гунни, чи монголи – але сенс буде завжди один і той самий.

9:15. Говорячи про ангелів, завжди треба пам’ятати, що ангел (євр. малах) – це не конче істота, що несе добру новину. У Книзі Вихід, яка постійно наче вимальовується за розповідями про сурми і кари, йдеться по ангела, який нищить, про ангела-месника (див. Вих. 12:23).

9:16-17. Навмисно наголошую, що йдеться не лише про древніх партян, які погрожували всім народам, а про всіх завойовників, які рано чи пізно виявляються бичами Божими, знаряддям відплати, і тому їх опис нагадує якихось античних химер, чудовиськ із різних східних мітів.

9:18-21. Перед нами – загроза відплати, яка приходить на людський рід, і не в майбутньому – хочу, щоб ви це добре зрозуміли, – а відбувається завжди. Такі відплати були й за життя апостола Івана, і в IV ст., за часів Івана Золотоустого, й у XI ст., коли було нашестя норманів, і у XIII ст., у часи нашестя татар, – у всі часи. А вже в наш час таке відбувається досить часто. Апостол закликає нас до біблійного погляду на історичний процес. Це не означає, що Господь увесь час когось карає, а когось винагороджує – це вульгарне, примітивне, антропоморфне уявлення. Але у світ унесені закони відплати, і вони діють самі собою, і те, що людина сіє, те вона й пожинає. Скажімо, одне покоління привозить у країну рабів, робить із людей худобу, а через три покоління ці раби стають проблемою для нащадків тих, хто їх сюди привіз, і т. п.

Історична відплата завжди стоїть біля дверей. Падає Олександрійська Церква, бо вона зрадила своєму покликанню, приходить до краху Царгородська Церква, терпить удари Російська Церква. Коли турки увійшли в Царгород і зайняли св. Софію, це теж було подією біблійного масштабу. І ми можемо знайти пояснення цих подій у словах Об’явлення. У словах давніх пророків Ісаї, Єремії, у посланнях, у словах Євангелія: «Ось ваш дім залишається порожній для вас!» (Мт. 23:38). Не без Божої волі ми бачимо зачинені храми, облуплені і напів розвалені. Тут справа не лише в злій волі тих, хто хоче ці храми знищити. Якби не наші гріхи, тобто не гріхи членів Церкви, то ніколи не було би порожньої, облаштованої на мечеть св. Софії, ні храмів, в яких склади. Це означає, що ми згрішили ще більше, ніж візантійці. Якби з наших храмів зробили би мечеті, це було би ще пів біди. Покарання – не судовий процес, що завершується вироком, а камінь, який кинули вгору і який падає на голову того, хто його кинув.

Попередній запис

Глава 8

8:1-6. Сьома печать означає початок лих, які по сути, є розширеним відтворенням семи древніх єгипетських кар. Сім ангелів – це ... Читати далі

Наступний запис

Глава 10

10:1-2. Після видіння небесної літургії і храму в засвітах Іван знову опиняється на березі моря. Він знову на Патмосі, він ... Читати далі